Там, де ЗМІ відіграють роль реальної четвертої влади, громадські об'єднання є сумлінням суспільства

Акція НСКУ в обороні свого колеги Олега Сенцова не обмежилася банером біля Будинку Кіно в день фіналу Ліги чемпіонів  Європи, що спонукало скандальну реакцію Київської міської державної адміністрації.

Того самого тижня за підписами голови та секретаря НСКУ пішли листи до своїх професійних колег, тобто до подібних спілок кінематографістів у США, Канаді,  Великій Британії, Франції, Німеччині, Швеції, Італії та держав – республік колишнього СРСР і навіть до Індії.

У листі англійською мовою коротко описано, хто є Олег Сенцов, історію його арешту, запроторення у Східно – сибірську тюрму та про голодівку, проголошену ним кілька тижнів тому.

На завершення НСКУ просить колег з інших спілок заступитися перед Кремлем на захист українського колеги, вимагаючи його звільнення:

«Нам необхідно діяти негайно й рішуче, щоб пришвидшити звільнення Олега, тому що саме його життя зараз під загрозою. Ми просимо вашої допомоги і звернення до президента Російської Федерації з вимогою звільнення Олега, допоки стан його здоров'я не погіршиться вкрай, аж до загрози його життю».

Поки що не відомо, яка буде реакція міжнародних товариств кінематографістів, але передбачається солідарність з українським колегою. Чи це вплине на Кремль, не можна передбачати.

Одначе, задум НСКУ надзвичайно влучний і надійний, оскільки справа Олега Сенцова має виразно наскрізь міжнародний характер, а також загальнолюдський, що і привертає увагу з гуманістичної точки зору. Ця справа повинна турбувати всіх цивілізованих людей, тим більше людей творчості та духовності.

Це не перший випадок контакту між членами НСКУ та їх колегами  за кордоном.  Українські митці індустрії кіно ще за часів СРСР тримали тісний контакт з митцями кіно інших союзних республік, трохи менше з сусідніми державами. А від падіння “залізної заслони”, тобто падіння самого СРСР, співпрацюють зі своїми колегами по цілому світі, приймають, де можуть, участь у різних міжнародних кінофестивалях та навіть нагороджені кількаразово на таких міжнародних форумах за свою творчість. До речі, західні фільми часто знімаються на території України та зокрема на відомій у всьому світі Національній кіностудії художніх фільмів імені світової слави Олександра Довженка. Недавно новий український фільм, який запланований у кінопрокаті на екранах України у вересні цього року “Таємний щоденник Симона Петлюри”, висвітлювався на ринку одного з найбільш престижних світових кінофестивалів у Канах, Франції.

Захист Олега Сенцова українськими кінематографістами на міжнародному відтинку фактично може служити прикладом для інших українських спілок чи професійних організацій не тільки в Україні, але також у діаспорі. Чому, наприклад, товариства українських американських чи канадських юристів не зацікавлять цим питанням своїх неукраїнських колег по фаху у США та Канаді? Справа Олега Сенцова настільки критична та ілюстративна щодо грубого порушення засадничих світових юридичних норм, що вона заслуговує на широкий розголос і заступництво юристів цілого світу та різних інших прошарків світового демократичного суспільства.

Хіба наш світ перевертається догори ногами, коли художники, звичайно далекі від політики, показують, як робити політичну дію, але таке не тільки буває, але і надзвичайно логічне і ефективне, бо творчі люди роблять це дуже щиро. У цьому випадку вони не грають на сцені чи на плівці, вони не є другими персонажами. Вони просто є собою. Фактично у демократичних суспільствах, де преса чи засоби масової інформації відіграють роль четвертої гілки влади, громадські об'єднання є сумлінням супільства. Вони не представляють владу, яка є при кермі, а радше представляють народ, у руках якого теоретично є влада, тільки він рідко нею диспонує. Ті суспільства є найбільше здоровими, де громадянське суспільство зацікавлене тільки загальним добром, без власної користі дає вказівки, а не президент чи прем’єр, чи парламент впроваджують політику.

Ця теорія про важливість громадянського суспільства має не тільки національний, а й міжнародний характер. Чому? Бо існують засадничі людські норми етики та порядности. На сесіях Організації Обєднаних Націй роками ведеться дискусія про потребу розвитку громадянського суспільства для забезпечення демократичних засад та, таким чином, навіть стримання воєнних конфліктів. Тому і справа Сенцова така важлива, не абстрагуючи, що тут йдеться про людину, але людину засадничо духовну, яка займалася гуманною та принциповою позицією, не бажає ні влади, нічого для власної користі, а керується виключно добром і справедливістю. І та людина, засуджена на 20 років тюрми, проводить голодівку, бо вона бачить іронію, що той ізгой, який позбавляє людей і народи волі, що несе віддповідальність за вбивства невинних, за гноблення засадничих людських прав та впровадження неправди і несправедливості, верховодитиме над цілим світом у, здається, чесному змаганні футбольної гри. І щоби заперечити цьому парадоксі, ця людина готова вмирати.

Дуже звичайні спостерігачі, просто добрі люди, котрим не тільки важлива доля Олега Сенцова, а ще більш промовисті його ідеали, і подивляють його самопосвяту, хоча не мають його сили духу, повинні принаймні приступити до мінімального зусилля, коштом свого часу і труду, а не свого життя. Більш нічого, тільки свого часу і труду. Він же дарує своє життя.

Аскольд Лозинський

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства