Загострення праворадикалізму в Україні: чи все так критично?

Загострення праворадикалізму в Україні: чи все так критично?

Аналітика
1524
Ukrinform
Міжнародні правозахисники виявили аж 30 нападів на “іновірців” в Україні. А те, що в Польщі таких нападів було аж 700 — не помітили...

Днями міжнародна правозахисна організація Amnesty International гучно заявила, що в Україні почастішали напади радикальних угруповань на “іновірців”. Серед постраждалих – активісти за права ЛГБТКІ, політичні активісти лівого спрямування, ромські родини та інші. За словами виконавчого директора Amnesty International Оксани Покальчук, станом на травень зафіксовано понад 30 таких нападів, про що вона сказала в інтерв’ю “Главкому”. Останній із таких випадків стався 7 червня - молодики з радикальних угруповань жорстко погромили табір ромів, що оселився у лісопарковій зоні на території Святошинського району Києва. У Amnesty International кажуть, що це п’ятий напад на ромські громади за два останні місяці і взагалі б'ють на сполох, мовляв, праворадикали в Україні розперезалися. Так, проблема є. Але тут навряд чи можна говорити про тотальний розгул радикалізму в Україні. Слід зауважити, що Східну Європу теж нині трясе від правих рухів, учасники яких вдаються до насильства. Причому в значно більших масштабах, ніж у нас. Але міжнародні правозахисники чомусь того не помічають.

За що нас критикують?

На думку Amnesty International, яка веде статистику подібних нападів, українська влада “потурає ескалації насильства з боку радикальних угруповань”. В останньому звіті, презентованому в травні цього року, правозахисники наводять майже три десятки прикладів, коли місцеві праворадикали, які застосовували насильство, залишилися непокараними. Серед останніх нападів — перешкоджання проведенню зустрічей представників ЛГБТКІ в Ужгороді (14 березня) та Вінниці (19 березня); зрив лекції-дискусії «Поговоримо про фемінативи» в Івано-Франківську (19 березня); погром ромського табору на Лисій Горі в Києві (21 квітня).

За словами Оксани Покальчук, єдина поки що справа, яка дійшла до суду, це зрив радикалами фестивалю рівності у Запоріжжі. Тоді 200 агресивно налаштованих молодиків розпилили в обличчя відвідувачам перцевий газ і побили двох відвідувачок, які через отримані травми були змушені звернутися до лікарів.

Amnesty International, наводячи такі випадки, вимагає від влади публічно визнати погіршення ситуації в країні та активізувати боротьбу з проблемою. Слушні зауваження. Але давайте подивимося правді очі — радикали існують в будь-якому суспільстві і притому давно.

А українські радикали закону не бояться — бо він “беззубий”

Про активізацію праворадикальних угруповань українські експерти говорили ще у 2009 році, представивши результати дослідження “Расизм та ксенофобія в Україні”. У дослідженні йшлося, що активність молодіжних неформальних об'єднань, які діють насильницькими методами, стала зростати ще з 2005-2006 років і станом на 2009 рік не припинялася. Дослідники дійшли висновку, що найчастіше насилля було спрямоване проти іноземних студентів, шукачів притулку, біженців та іммігрантів, бізнесменів, туристів.

Експерт Харківського інституту соціальних досліджень Денис Кобзін тоді наголошував, що у різних містах є райони, де модно бути скінхедом, «бонхедом» і певною мірою виявляти свій радикалізм, починаючи від образ людей, які чимось відрізняються, і закінчуючи побиттями та навіть вбивствами. На прохання Укрінформу Денис Кобзін, який нині очолює Харківський інститут соціальних досліджень, прокоментував ситуацію.

Денис Кобзін // Фото: hromadske.ua
Денис Кобзін // Фото: hromadske.ua

“Наразі праворадикали обирають такі стигматизовані (негативне клеймо, стереотип) групи як ромські поселення, паради чи інші акції ЛГБТ-спільноти. Але завтра їхньою ціллю можуть бути й інші люди. А те, що поліція дуже повільно на це реагує, дає їм можливість виходити із таких інцидентів непокараними, - каже експерт. - Щоправда, зростання кількості цих випадків за останній рік порівняно з кінцем 2000-х важко оцінити, бо ні тоді, ні зараз поліція не фіксувала ці випадки як належить, а реєструвала їх за іншими ознаками, найчастіше як хуліганство, намагаючись уникати непотрібного розголосу щодо розвитку цих рухів”.

Експерт нагадує, що про посилення радикальних настроїв говорили у 2012 році напередодні чемпіонату Європи з футболу. Тоді деякі вболівальники навіть боялися їхати в Україну, і хоча їхні побоювання не виправдалися, та проблема лишилася - угруповання праворадикалів нікуди не зникли.

“Діяльність праворадикалів побудована таким чином, що вони можуть робити для громади щось хороше, захищати її права, перешкоджати незаконній забудові, займатися з молоддю спортом, але водночас обрати когось як мішень і тим самим створювати суспільну загрозу. І якщо йдеться про вчинення злочину, то має бути відповідне покарання за Кримінальним кодексом”, - говорить Кобзін.

Дійсно, наше кримінальне законодавство дуже відстає від західного у питаннях кваліфікації і покарання за ксенофобію. Стаття 161 Кримінального кодексу про порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками сформульована не чітко, оскільки має таке розмите формулювання як “інші ознаки”. Тобто у статті не надається перелік дій, які можна класифікувати як прояви ксенофобії. Крім того, в Україні мало експертів, які здатні надати професійну кваліфіковану експертизу з цього питання. Відтак ситуацію може виправити удосконалення нашого законодавства у цій частині, можливо, проблему б вирішили якійсь додаткові роз'яснення від вищих інстанцій.

Європу, між іншим, теж трясе

Європа, як і Україна, зараз теж переживає загострення “праворадикалізму”. Наприкінці травня канцлер ФРН Ангела Меркель наголосила, що правий екстремізм у Німеччині не подолано і люди продовжують зазнавати нападів з ксенофобських мотивів. «Правий екстремізм у жодному разі не є минулим. І сьогодні в нашій країні до людей ставляться вороже і вчиняють на них напади, бо вони є шукачами притулку або біженцями, або оскільки їх такими вважають через їхній зовнішній вигляд або колір шкіри, незалежно від того, скільки часу вони живуть поряд із нами», - сказала канцлер Німеччини. Позиція Ангели Меркель у цьому питанні однозначна: докладати усіх зусиль для боротьби з расизмом і ксенофобією.

У 2016 році в Польщі офіційно зафіксовано понад 700 злочинів з расистськими та ксенофобськими мотивами
У 2016 році в Польщі офіційно зафіксовано понад 700 злочинів з расистськими та ксенофобськими мотивами

У Польщі, наприклад, теж говорять про збільшення нападів на ґрунті ксенофобії, які трапляються ледь не щодня. Як повідомляли в DW, за статистикою польської поліції, кількість злочинів з расистськими чи ксенофобськими мотивами збільшилася вшестеро, починаючи з 2010 року. 2016 року офіційно було зафіксовано понад 700 (!) таких випадків. Стверджується, що подібні настрої в Польщі підігріває політика правлячої партії «Право і справедливість», яка виступає проти прийому мігрантів. Місцевий уряд зазвичай замовчує такі проблеми, а от опозиція навпаки акцентує на них увагу. Цікаво, але при цьому заяв про потурання ескалації насильства з боку радикальних угруповань від Amnesty International до польської сторони чомусь не прозвучало.

Денис Кобзін говорить, що відродження правого руху нині відбувається по всій Європі, і в цілому є загрозою розвитку демократії. “Дослідники спостерігають зростання праворадикальних настроїв у Східній Європі, а особливо у Польщі та Угорщині. Це зокрема пов’язано з нелегальною міграцією, і через це праворадикальні настрої зростають, що помітно навіть за збільшенням кількості правих політиків у парламентах країн”, - підсумовує Кобзін.

Якщо ж не брати до уваги праворадикальні рухи, а поглянути на ставлення українських громадян в цілому до іноземців чи інших груп, то з толерантністю у нас не так погано. Минулорічне опитування Центру Разумкова показало, що хоча більшість українців з недовірою ставляться до представників інших національностей (62%) чи до людей іншої релігії (65%), та все ж більше ніж 90% погодилися б жити по сусідству з людьми, які говорять іншою мовою, вірять в іншого бога та мають інший колір шкіри і розріз очей. От вам і є справжня українська толерантність.

Юлія Горбань, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-