Володимир Жемчугов, радник міністра інформполітики
Для мене головне - працювати для держави саме зараз
12.06.2018 10:50 6114

Нещодавно інформаційний простір облетіла новина про призначення Героя України Володимира Жемчугова радником міністра інформаційної політики з питань освітніх проектів.

Український партизан, учасник російсько-української війни Володимир Жемчугов провів 30 спеціальних операцій зі знищення військових об'єктів бойовиків та особового складу окупаційних військ. 29 вересня 2015 року під час виконання чергового бойового завдання та спроби захоплення противником підірвав себе, внаслідок чого втратив кисті обох рук і зір. З важкими пораненнями потрапив у полон. Тривалий час утримувався у Луганському СІЗО, де піддавався допитам контррозвідувальних органів проросійських бойовиків.

В інтерв’ю Укрінформу Герой України розповів, над якими проектами працюватиме у команді МІП.

- Володимире, чи вже є якісь конкретні проекти, якими будете опікуватися?

- Так, є. У першу чергу, працюватиму над популяризацією документального фільму «Бранці Кремля», знятого телеканалом іномовлення UA|TV на замовлення Міністерства інформаційної політики України.

Це дуже складний проект. Йдеться не про художнє кіно, а про фільм-розповідь у хронологічному порядку про політичних в’язнів-громадян України, незаконно затриманих і засуджених в РФ або в окупованому Росією Криму. Не для усієї молоді він може бути цікавим, бо це не екшн, не інтерактив, не комедія. Я маю добре подумати над тим, як зацікавити хлопців та дівчат, як подати їм документалістику, щоб вона була сприйнята.

До речі, минулої суботи познайомився із членами студентської ради при Міністерстві інформаційної політики і ми вже почали генерувати ідеї щодо форми подачі матеріалу.

- Над чим ще плануєте працювати?

- Оскільки мене призначили радником міністра з питань освітніх проектів у сфері національно-патріотичного виховання у ВНЗ України, то активну діяльність буду вести саме у цьому напрямку.

Я спілкуюся з молоддю та пояснюю, що є майданчик – Міністерство інформаційної політики. Це такий міцний інформаційний, адміністративний та фінансовий фундамент. На цьому майданчику стоїть багато важливих кейсів. Я представляю кейси, пов’язані з війною на Донбасі, історією радянського Донбасу, історією українського Донбасу, історією окупації та з нинішньою ситуацією на окупованих територіях. Молодь має знати правду.

Пропоную молоді самій піднімати незрозумілі їй або ж цікаві питання щодо Донбасу та у вигляді файлів-проектів разом починати просувати їх в інші вищі навчальні заклади.

Я пам’ятаю, якось під час переговорів із конгресменами США на моє звернення про допомогу прифронтовим громадам та переселенцям отримав таку відповідь: “Володимире, ми можемо профінансувати тільки той проект, який втілюють у життя самі мешканці, а не держава. Треба відучувати народ від думки про те, що прийде цар або секретар компартії й усе зроблять для людей”. Тому я вирішив іти цим шляхом у наших проектах, тим більше, що молоді необхідно давати можливість набути досвід роботи, проявити себе. Разом ми багато чого зможемо.

Переконаний, що на цій посаді я досягну більших успіхів, ніж у комерційних проектах до війни. У 2014 році намагався боротися за уми мешканців Донбасу, хотів підняти народ на протест проти російської окупації, але вже було пізно. Тому довелося змінити свої плани та брати участь у цій війні. На жаль, для мене вона завершилася інакше, ніж планував. Тому вирішив, що варто боротися за наше майбутнє, за молодь.

Я пригадую свою молодість, те, як сприймав навколишній світ. Навколо багато нового, незрозумілого, є високий ступінь довіри, але життєвого досвіду не вистачає для того, щоб усе проаналізувати, порівняти, інформація сприймається просто, неначе записується у мозок, як на жорсткий диск. Але має бути людина, яка не тільки подає інформацію, а й вчить аналізуючи. Думаю, що це дуже важливо.

- Ви вже познайомилися із колегами у МІП? Як і коли отримали пропозицію працювати? Чи давно знаєте міністра Стеця?

- Зараз я знайомлюся із колективом, оформлюю усі необхідні документи на роботу.

З міністром познайомився на офіційних заходах 8-9 травня. Я розказав Юрію Ярославовичу, що останні півроку розповідаю молоді про війну на Донбасі з фактами та доказами, а він запропонував робити це не на громадських, а на державних засадах.

- Після цього призначення ви вже отримали свою “порцію” критики та звинувачень. Що, на думку користувачів соцмереж, встигли зробити не так? Про що пишуть?

- Так, вже є багато негативу. Звинувачують у тому, що я розпочав співробітництво з чинною владою.

Починаючи з 2016 року, одразу після звільнення з полону, мені постійно ставлять запитання про те, коли я планую піти у політику. Тривалий час я думав над цим, але ж політичний діяч завжди піклується про майбутні вибори, а державний діяч – про державу. Тому я свій вибір зробив та відмовився від низки пропозицій політичних сил. Для мене важливіше робити щось заради держави саме сьогодні, саме зараз, а не якісь там політичні рейтинги.

- Як бачимо, деякі політичні сили напередодні виборів використовують героїв, патріотів, відомих людей у своїх списках, аби забезпечити собі місце у Верховній Раді. Думаю, пропозиції вам ще будуть надходити.

- На сьогодні я ще не визначився з партією, яку би хотів підтримати та втілювати у життя її програму. Зараз ознайомлююся з програмами різних політичних сил, з їхню історією, кадрами.

- Раніше разом із дружиною Оленою ви активно брали участь у благодійних аукціонах, збирали кошти аби допомогти родинам полонених. Зараз цим займаєтеся?

- Після звільнення з полону я часто їздив за кордон на зустрічі з європарламентарями. Максимально зосередився на тому, щоб довести світові, що в Україні відбувається не громадянська війна, а саме російська окупація. На це було витрачено багато сил. У той період я переніс 8 операцій, і в проміжках між ними їздив та намагався достукатися до європейців. У розмовах із високоповажними чиновниками ЄС переконався: вони самі все розуміють, там питання в іншому. Це було розчарування.

Я, людина з окупованої ворогом території, не маю високих статусів, але вирішив, що повинен допомагати своїм співвітчизникам, які опинилися у біді, чим зможу. Тоді разом із дружиною ми почали брати участь в аукціонах. Зібрані кошти направлялися родинам полонених. Але, коли ми розібралися з цією системою, то зрозуміли, що лише аукціонами не можливо подолати ту прірву проблем, яка існує. Це має бути не разова, а системна робота. Це має бути державна програма, а не крапля у морі. Тому вирішив зосередити зусилля на роботі з молоддю. До моменту влаштування на роботу у Мінінформполітики я працював тільки з молоддю.

- Так чи інакше, найближчим часом вам доведеться бувати за кордоном, популяризувати Україну, продовжувати боротися за те, щоб світ дізнався правду…

- Я точно готовий до цього.

- Роботи буде багато. Як ви себе почуваєте?

- У цілому почуваю себе нормально. Звісно, не можу сказати, що процес реабілітації вже завершився, лікування триває. Але вважаю, що маю достатньо сил для того, щоб працювати у МІП.

Мені вистачить сил й на інші важливі напрямки. Адміністрація Президента України запросила долучитися до роботи Комісії при Главі держави у питаннях помилування. Буду розглядати справи щодо помилування як  звичайних українських засуджених, так і сепаратистів, а також учасників незаконних бандформувань ОРДЛО, громадян РФ.

Зазвичай комісія проводить засідання раз на два місяці, але коли відбувається процес обміну, то може й частіше.

- Чи спілкуєтеся ви зі звільненими з полону українцями?

- Так, є коло однодумців, які також пережили полон. Ми постійно на зв’язку. Телефон та інтернет дозволяє активно спілкуватися навіть на відстані.

- Володимире, ви досі проходите реабілітацію, але це не заважає бути активним, вести свою боротьбу. На жаль, є велика кількість учасників АТО, яким поки не вдалося знайти себе. Що б ви їм порадили?

- Звісно, бувають різні випадки. Я б порадив їм звертатися у громадські організації ветеранів війни, у волонтерські організації. Зараз їх багато й вони готові допомагати. Є Державна служба у справах ветеранів війни та учасників АТО, є Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб, які готові допомагати.

Якось я спілкувався з міністром оборони Степаном Полтораком, який запевнив, що у МОУ є ціла низка програм з психологічної та фізичної реабілітації українських бійців. Крім того, хто бажає працювати у Міноборони, тому обов’язково допоможуть. У цьому відомстві є чимало вакансій у забезпеченні, будівництві, обслуговуванні військових частин та полігонів МО.

Головне, на мою думку, не зупинятися, не опускати рук. Нам усім треба рухатися.

Олена Собко, Київ.

Фото: Юлія Овсяннікова, Микола Лазаренко, Ольга Танасійчук 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-