12 червня. Пам’ятні дати

12 червня. Пам’ятні дати

907
Ukrinform
Сьогодні Всесвітній день боротьби з дитячою працею.

День відзначається за рішенням сесії Генеральної конференції Міжнародної організації праці, яка відбулася 3-20 червня 2002 року. Всесвітній день боротьби з дитячою працею був установлений задля привернення уваги громадськості до проблеми дитячої праці, а особливо, її найгірших форм: рабства і примусових робіт, праці в небезпечних умовах, залучення дітей у торгівлю наркотиками і заняттям проституцією.

Дитяча праця – це праця, виконання якої є небезпечним і шкідливим для дитини, заборонена міжнародним та національним законодавством. Саме проти такої праці, яка набула особливого поширення в епоху індустріалізації, спрямувала свою діяльність Міжнародна організація праці, однією з перших Конвенцій котрої була заборона використання праці дітей віком до 14 років на промислових підприємствах (1919). Згодом було ухвалено й інші конвенції, серед яких особливе місце посідає Конвенція №182 «Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці», яку було ухвалено в 1999 році (Україна ратифікувала документ у жовтні 2000 року).

За українським законодавством на роботу можна приймати з 16-річного віку (як виняток – у 14-15-річному віці, але лише за згоди одного з батьків, чи осіб, які їх заміняють). За Конвенцією МОП, будь-яка форма праці, яка може з високою долею вірогідності зашкодити фізичному, психічному чи моральному здоров’ю дітей, їхній безпеці чи моральності не повинна виконуватися особами, які не досягли 18-річного віку.

За даними ООН, на сьогодні понад 218 мільйонів дітей у віці від 5 до 17 років змушені працювати, 152 мільйони є жертвами сучасного рабства, а 73 мільйони з них зайняті небезпечним працею. Найбільше - 71% - дитяча праця використовується у сільському господарстві, включаючи рибальство, лісове господарство та скотарство; 17% - у секторі послуг, 12% у промисловості, включаючи видобуток природних ресурсів.

Цього року аби привернути загальну увагу до актуальної для всього світу проблеми - поліпшити охорону праці молодих працівників і покласти край дитячій праці, під егідою Всесвітнього дня охорони праці (28 квітня) і Всесвітнього дня боротьби з дитячою працею (12 червня) проводиться спільна річна кампанія під гаслом «Безпека і здоров'я нового покоління».

Події дня:

Цього дня у 1550 році шведським королем Густавом Вазою було засноване місто Гельсінкі (з 1917 року – столиця Фінляндії). До ХVІІІ ст. Гельсінкі було невеличким містом з дерев’яною забудовою, де час від часу спалахувала епідемія чуми, жертвами якої ставали чи не всі містяни, яких на ту пору не було й двох тисяч. Лише з 1748 року, коли шведи почали будувати фортецю Свеаборг, яка мала б захистити поселення з моря, почалося зростання міста, з’явилися перші кам’яні будівлі. Нині в Гельсінкі мешкає понад 600 тис. людей, 10 відсотків з яких становлять іноземці. Упродовж багатьох років фінська столиця традиційно входить до п’ятірки найкращих і найкомфортніших міст світу. За екологічними показниками Гельсінкі не раз визначали «найчистішою» європейською столицею. Містом-побратимом столиці Фінляндії є Київ, якому є чому повчитися і що запозичити у свого молодшого північного побратима.

Ювілеї дня:

Сьогодні виповнилося б 87 років від дня народження Євгенії Мірошниченко – однієї з найяскравіших зірок української та світової оперної сцени, співачки, педагога. Євгенія Семенівна Мірошниченко (1931–2009) – українська оперна і концертно-камерна співачка (лірико-колоратурне сопрано), музичний педагог, професор кафедри сольного співу Національної музичної академії ім. П.І. Чайковського, народна артистка України, Герой України (2006). Це її офіційні регалії. А неофіційно і критики, і численні шанувальники її творчості називали Євгенію Семенівну останньою примадонною української сцени. Звісно, не за псевдозіркові замашки й розбещений норов, а за масштаб таланту, душі та розуму. За чарівний голос – голос-кришталь, який ні з яким іншим не сплутаєш і за яскравий драматичний дар. Та й взагалі – за масштаб Особистості. Єдине, що дозволяла собі Мірошниченко – бути відвертою не тільки на сцені, а й у повсякденному житті. Вона завжди говорила те, що думала і не визнавала «таємної дипломатії», не терпіла хитрощів і лицемірства. І колеги добре це знали. Народилася Євгенія Мірошниченко в селі Радянське (після декомунізації – Графське), що на Харківщині. Любов до співу успадкувала від матері. Навчалася в Харківському ремісничому училищі, співала. Якось її почув головний диригент Оперного театру та ректор Київської консерваторії Олексій Климов. Він запропонував Мірошниченко вчитися, але наука їй якось не пішла, і дівчину виключили з консерваторії. Євгенія пішла працювати на швейну фабрику. Але коли косерваторці готувалися до звітного концерту, то згадали про «голосисту Женю». Її розшукали і переконали, що вона має співати на великій сцені… У 1957 році Євгенія Мірошниченко закінчила Київську консерваторію і стала солісткою Київської опери. Її дебютом на сцені стала вердієвська «Травіата». Потім вона виконувала провідні партії в операх: «Севільський цирульник», «Золотий півник», «Чарівна флейта», «Енеїда». Стажувалася в «Ла Скала». Починаючи з 1990 року, викладала на кафедрі сольного співу в Національній музичній академії імені Петра Чайковського. Виховала цілу плеяду гідних учнів, серед яких Михайло Дідик, Валентина Степова, Сусанна Чахоян, Ольга Пасічник. Мрією останніх років її життя було створення в Києві «Малої опери» – своєрідної альтернативи занадто офіційному театру опери та балету, майданчика, де могла б виступати талановита молодь, ставитися експериментальні вистави. Але мрія залишилася нездійсненною – київським чиновникам, вихованим переважно на російському шансоні, опера так само далека, як жабам Марс. Вони ледве спромоглися виділити під ім’я співачки столичний Будинок трамвайників, але землю, на якій знаходиться будівля, віддали якійсь «темній» приватній фірмі. Тобто, начебто й дали, а насправді нічого не дали. Тому Євгенія Семенівна до останнього боролася з дурістю і невіглаством чиновників, а ще – з важкою хворобою. Але все одно, в інші світи вона пішла нескореною примадонною, справжньою Королевою, тією, кому вдалося прожити велике красиве життя, не піддавшись жодній чужій (навіть найкращій) «режисурі».

77 років від дня народження Чіка Коріа (1941), американського джазового піаніста, композитора, багаторазового володаря «Греммі». Автор декількох класичних джазових композицій («Іспанія», «Фієста», «Вікна»), що поєднують у собі джазові прийоми з тяжінням автора до класичної музики. Його батьки – американці італійського походження. Батько – джазовий музикант, почав навчати сина музиці, коли тому ледь виповнилося чотири роки. Професійну кар’єру Чік Коріа розпочав у 1962–1963 роках, граючи на роялі в групах, які виконували музику в латиноамериканському стилі. В середині 1960-х років у співпраці з трубачем Блю Мітчелом зробив свої перші професійні записи. З 1968 року співробітничав з гуртом Майлза Девіса. Згодом створив власну групу «Circle» («Коло»), але потім почав  сольну кар’єру. Маестро бував з гастролями в Україні (виступав у дуеті з вібрафоністом Гері Бертоном), чим незмінно тішив поціновувачів джазу.

Роковини смерті:

15 років з дня смерті Грегорі Пека (1916-2003), популярного американського кіноактора, голлівудської зірки 40-60 років минулого століття. Традиційно входить до сотні найвидатніших акторів за версією Американського інституту кіномистецтв. Знімався у фільмах: «Римські канікули», «Мобі Дік», «Гармати острова Наварон», «Убити пересмішника» (1962, премія «Оскар»), «Знамення», «Золото Маккенни», «Омен». Його партнерками на знімальному майданчику були Ава Гарднер, Інгрід Бергман, Одрі Хепберн та інші голлівудські знаменитості. Грегорі Пек навчався в Каліфорнійському університеті в Берклі. Грав у студентському театрі. Потім переїхав до Нью-Йорка, навчався в місцевій школі Драматичного мистецтва. На освіту заробляв собі сам, працював офіціантом, білетером, манекенником. Акторську кар’єру розпочинав на Бродвеї. Невдовзі його помітили в Голлівуді. У 1944 він вперше з’явився перед кінокамерою і відтоді став її улюбленцем, адже мав зовнішність «справжнього джентльмена». Грегорі Пек все життя грав позитивних героїв – благородного адвоката, шерифа, ковбоя, журналіста (до речі, в житті Пек теж був людиною шляхетною – це відзначали всі, хто знав актора). Хічкок одного разу зауважив, що Пек це та людина, про яку майже не ходять плітки. І дійсно: він лише двічі був у шлюбі, особливо вдалою була друга спроба – з французькою журналісткою Веронік Пассоні вони щасливо прожили разом майже 50 років. Це був зразковий шлюб. На адресу Грегорі Пека приходили мішки листів від шанувальниць – «Дозвольте мені провести з вами хоча б єдину ніч…», - благали нещасні. «Вибачте, але весь мій час розписаний до хвилини…», - незворушно відписував секретар актора. За п’ятдесят років у кіно Грегорі Пек знявся у понад 50 фільмах. Звісно, не все варто уваги, але, принаймні, декілька фільмів – «Убити пересмішника», «Золото Маккени» та «Римські канікули» зі зворушливою Одрі Хепберн варто дивитися.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-