Довести, що ти "не верблюд": як працюють кваліфікаційні комісії

Довести, що ти "не верблюд": як працюють кваліфікаційні комісії

Блоги
1317
Ukrinform
Друзі-журналісти, зокрема, ті, які навчалися в Інституті журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, ваші знання з української мови нічого не варті.

І навіть якщо у вас 432 години української мови в ЗМК на відмінно, в рідному виші вам згодом скажуть: ми не знаємо, що там у вас читали в ЗМК, підтвердження про знання української у вас немає. Кваліфікаціям професора Пономарева чи Наталії Шумарової в Інституті філології, як виявилося, не довіряють.

Історія така. Знадобилося мені посвідчення щодо вільного володіння державною мовою. Читаю, що атестацію не треба проходити, якщо в дипломі відмінно. Зраділа, думаю, ну хоч десь мої червоні дипломи згодяться, йду до рідного вишу в Інститут філології з пакетом документів. Оплатила квитанцію за папірець – 90 грн. Хоча у постанові кабміну зазначено, що можна звернутися за видачею документа “на безоплатній основі”. Але то таке – для рідного університету 90 грн не шкода.

У кабінеті 96 мені почали говорити, що моя українська мова в ЗМК – це не українська мова. І не дає права на видачу посвідчення. У цей час до кабінету зайшов голова Комісії – Сергій Різник. Він почав здалеку – все має бути юридично точно, мовляв, університет аж до суду можуть притягнути, що мені посвідчення видали без іспиту, адже у мене українська мова в ЗМК, а не просто українська мова на відмінно. мовляв, вам треба у заяві писати прохання врахувати мову у змк як просто мову, і може врахують, а може й ні. Потім мені закинули, що я хочу “зекономити”. Адже власне проходження іспиту ще коштує 657 грн 35 коп (це в Шевченка). Аргументи про те, що ІЖ - гуманітарний інститут, в якому українська мова була головним предметом, про що свідчить купа годин і кількість іспитів, про оцінки від відомих професорів - не мали сенсу. Мені показали якийсь папірець, де було зазначено, що для зарахування потрібна українська мова чи українська мова в професійному спілкуванні. Моє твердження про те, що засоби масової комунікації – це і є професійне спілкування, знову не мало жодного сенсу. Моя пропозиція звернутися власне у ІЖ і дізнатися, яку мову, як і скільки вчили студенти-журналісти, теж не була почута. Сказати, що я була шокована – це нічого не сказати.

Ти приходиш до рідного вишу за звичайнісінькою довідкою – яка тобі належить за законом - і зустрічаєш шалений опір, величезну бюрократичну махину, дивний тиск з незрозумілим сенсом. Мені аж цікаво – як власне проходять ті кваліфікаційні іспити? Думаю, на цих довідках хтось непогано наживається. І пропоную МОН і Лілії Гриневич звернути увагу і якось перевірити всі ті комісії. Я вийшла з відчуттям, ніби мене втоптали в болото. Спочатку вирішила йти до іншого вишу. Потім думаю: стоп, я заплатила гроші, я маю право, і врешті-решт, я не хочу, щоби інші люди проходили це приниження і доводили, що “не верблюд”. В постанові Кабміну знайшла, що документ про загальну середню освіту теж підходить, доведеться взяти свій атестат з відзнакою і нести свою шкільну 12-ку з української мови, оскільки два червоні дипломи Шевченка власне університету Шевченка не аргумент) 

Перепрошую за “многа букв”)

Анна Ященко

FB

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-