9 червня. Пам’ятні дати

9 червня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні виповнюється 140 років від дня народження Івана Мар’яненка - українського актора, педагога і театрального діяча.

Всього за свою 55-річну артистичну діяльність Іван Мар’яненко (1878-1962) зіграв понад триста ролей. Він створив величні образи Гонти, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Гната Голого, Пушкаря, Макбета, Стрижня, Вершиніна. Але серед зіграних ним ролей є і інші образи – побутові, жанрові, комедійні, від лукавого батрака Омелька до проникливого колгоспника Безштанька. Мар’яненко перший в українському театрі зіграв гоголівського Хлестакова. Йому пророкували провал, - не та, мовляв, акторська фактура: і ріст величезний, і голос як дзвін, але актор наважився – і вийшов переможцем. Навіть такий суворий критик, як Олександр Кугель, і той змушений був прилюдно визнати, що перший український Хлестаков вийшов і життєво переконливим і сценічно яскравим. Проте, досвід та розуміння професії прийшли до Івана Мар’яненка не відразу.

Його акторський дебют відбувся у 17-річному віці. Йшла п’єса Марка Кропивницького «Чмир». Мар’яненкові дали грати в ній невеличку роль Герасима – з кількома фразами. Іван вискочив на сцену сам не свій, подивився на публіку і завмер (наче подивився в очі Медузі Горгоні). Він утратив дар слова, руки і ноги скам’яніли. Партнерша подає репліку. Треба відповідати. Але він стоїть немов укопаний. Вже почали підказувати з-за куліс, а в актора язик не повертається. Суфлер кричить щосили, а остовпілий Герасим все мовчить. У залі почувся недвозначний смішок. Тоді партнерша, втративши самовладання, смикнула його за плечі і почала люто вигукувати: «Ти чуєш? Хоч би й до смерті тебе не бачити!» Остовпіння у дебютанта минуло, і він чужим, далеким, охриплим голосом нарешті вимовив: «Слухай, ти, молодице, ти чого ж так закопилила губу?» У залі – вибух сміху. Жмакаючи фрази, Мар’яненко договорив решту реплік і прожогом втік за куліси. З театру його за це не вигнали – Марко Кропивницький (рідний дядько Івана Мар’яненка) мав гарне почуття гумору…

У 1907 році актор вступив у перший постійний український театр у Києві, де працював до 1914 року. Наступного року Мар’яненко сформував товариство українських акторів, до складу якого увійшли як молоді актори, так і корифеї театру: Панас Саксаганський і Марія Заньковецька. У 1917 році він - директор і режисер Національного зразкового театру, в 1918 році - актор Державного драматичного театру. У 1926 році разом із театром «Березіль» переїхав до Харкова. Коли почалися гоніння на Леся Курбаса, Мар’яненко виступив на захист режисера, але безуспішно. Після розгрому театру в 1933-1934 роках залишився в трупі. У 1935-1958 роках - актор Харківського українського драматичного театру імені Тараса Шевченка. Крім театральних є в Мар’яненка і кінороботи в стрічках «Наймичка», «Наталка Полтавка», «Злива», «Фата Моргана», «Коліївщина», «Прометей», «Любов на світанні».

Ювілеї дня:

130 років від дня народження Олександра Алоїзовича Янати (1888–1938), українського ботаніка. Член АН УРСР і НТШ, професор Інституту прикладної ботаніки Інституту рослинництва. З 1918 року – один з фундаторів сільськогосподарського комітету України при Наркомземі, організатор та редактор «Українського ботанічного журналу», засновник Українського наукового товариства. Особливий слід учений залишив у царині екології: він один із засновників заповідників у Конча-Заспі та Каневі; разом з колегами він розгорнув наукову роботу у заповіднику Асканії-Новій, заснованій німецьким бароном Фальцфейном. Наукова діяльність професора Янати була спрямована на створення української природознавчої науки, на видання науково-популярних праць з природознавства. Його перу належить близько 500 публікацій, більшість з яких втрачено. У березні 1938 року Олександра Янату звільнили з роботи. Чекістському формулюванню позаздрив би і Кафка і Орвелл: «за протягування буржуазних теорій у галузі боротьби з бур’янами»(!). Невдовзі вченого, як «ворога народу» та «куркульсько-петлюрівського адвоката» заслали на Соловки. Помер Олександр Яната на засланні.

Сьогодні 55 день народження святкує Джонні Депп (1963), американський кіноактор, продюсер, музикант, сценарист. Знімався у фільмах: «Едвард Руки-ножиці», «Взвод», «Сни про Арізону», «Ед Вуд», «Дон Жуан Де Марко», «Донні Браско», «Шоколад», «Одного разу в Мексиці», «Пірати Карибського моря», «Чарівна країна», «Чарлі і шоколадна фабрика», «Розпусник», «Суінні Тодд – маніяк-перукар» (премія «Золотий глобус», 2008). Джонні Депп – актор, чия зовнішність не є втіленням голлівудської маскулінності – триразовий номінант на «Оскар», але жодного разу заповітну статуетку не отримав. «Пересічний», або ж масовий споживач кінопродукції знає Джонні Деппа, передусім, за кінороллю пірата Джека Горобця в серії пригодницьких фільмів «Пірати Карибського моря» (при цьому мало хто пам’ятає, що його дебют відбувся у фільмі «Кошмар на вулиці в’язів»). Любителі жовтої преси й новин про знаменитостей, мабуть, у курсі нещодавніх скандалів, у які замішаний Джонні Депп: то він собак таємно привіз в Австралію, заздалегідь не попередивши про це місцеву санепідемслужбу, то начебто руку на нову молоду дружину підняв. Звісно, всі пам’ятають, якою красивою і гармонійною парою, років 15 тому, були Джонні Депп і Ванесса Параді. Щоправда, шлюб розпався. А ще фільми за участю Деппа зібрали 3,2 мільярди доларів у США і понад 8 мільярдів доларів у світовому прокаті, а гроші, як усі знають, справа серйозна. Побував актор і в списку Книги рекордів Гіннеса в якості найвисокооплачуваного актора – у 2012 він заробив 75 мільйонів доларів. І не в останню чергу, завдяки тому ж таки всюдисущому Горобцю. Але це не головне. Головне те, що Депп чудовий актор. Свідчення тому – «Арізонська мрія» 1993 року («Сон Арізони» Arizona Dream) Кустуріци і «Ляк і ненависть у Лас-Вегасі» (1998) Террі Гілліама. Також однією з вершинних ролей Джонні Деппа є роль бухгалтера Вільяма Блейка у фільмі «Мрець» (1995) Джима Джармуша (до того ж, у фільмі звучить дивовижна музика Ніла Янга). Лише за ці ролі Деппу можна пробачити все. І незареєстрованих собачок, і участь у, до сміху примітивній, «Сонній лощині».

Роковини смерті:

Цього дня у 2013 році пішов з життя Іен Бенкс (1954-2013), шотландський письменник. Автор романів: «Осина фабрика», «Кроки по склу», «Вороняча дорога», «Мертвий ефір», а також циклу науково-фантастичних творів, де описується утопічний світ під назвою «Культура». Газета The Times у 2008 внесла його до списку 50 кращих письменників Британії з 1945 року. «Гардіан» назвала Бенкса «стандартом, за яким треба порівнювати іншу фантастику». Сам письменник досить прохолодно ставиться до всіляких рейтингів та звань. «Я з дитинства мріяв стати письменником. І я ним став. Я пишу книжки, вигадую різні історії – ось і все, це моя робота. В іншому ж нехай розбираються читачі», - зауважив письменник в одному з інтерв’ю. Народився й жив Іен Бенкс у Шотландії. Вивчав філософію й психологію в університеті. Дебютував у 30 років романом «Осина фабрика», який і на сьогодні залишається одним із кращих його творів. Дотримувався лівих поглядів, виступав за вихід Шотландії зі складу Об’єднаного Королівства; на знак протесту проти вторгнення британських військ до Іраку в 2003 році порвав свій британський паспорт і надіслав клаптики тодішньому прем’єр-міністрові Тоні Блеру. Через декілька днів після смерті Іна Бенкса, побачив світ його останній роман «Каменярня». Книжка одразу ж стала бестселером.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-