7 червня. Пам’ятні дати

7 червня. Пам’ятні дати

1170
Ukrinform
Цього дня народився Петро Дужий (1916–1997), український політичний діяч, поет, публіцист, редактор, борець за свободу і незалежність України.

Упродовж багатьох років ім’я цього борця за свободу і незалежність України було під забороною. Тоталітарний режим нав’язував імена інших «героїв» і робив усе потрібне задля того, аби міцно закріпити їх в національній пам’яті українців. Патріотів оголошували ворогами народу, а вірним служителям режиму ставили пам’ятники. Втім, рано чи пізно, такі пам’ятники, навіть із найміцнішого граніту падають, а непорушні здавалося б до того «герої» виявляються «колосами на глиняних ногах». Життя Петра Дужого схоже на карколомний роман, от хіба що перенесені ним біль і страждання були зовсім не романні. Він 8 разів піддавався арештам, двічі був засуджений до страти – німцями і совєтами. Сидів у польських, німецьких і радянських тюрмах. Востаннє його арештували у жовтні 1977-го у Львові, через декілька років після 15-річного строку у Воркуті та Магадані. Цілком можливо, що його знову б заслали, але в’язень важко захворів. Дужого відпустили, сподіваючись, що він незабаром помре, але він і дійсно виявився «дужим» – після важкого інсульту прожив ще 20 років і головне, став свідком відродження незалежності України. А народився Петро Дужий у великій селянській родині, у якій був десятою дитиною. Рано помер батько, мати загинула на засланні у радянському Казахстані у 1943 році. Вчився у гімназіях Рави-Руської і Львова, у Львівській академії закордонної торгівлі. З юних років влився до лав борців за національне визволення українського народу. В 1932 році вступив до лав юнацтва ОУН, а через два роки – в ОУН. За активну революційну діяльність був тричі ув’язнений у польських тюрмах (уперше в 1934 році, 17-річним). Здібний і відданий справі, юнак швидко здобув авторитет в організації і вже 1939 року став членом Томашівського повітового ОУН. Ще у гімназії почав друкувати статті й розвідки в українських календарях, журналах «Просвіта», «Життя і знання» та ін. У 1937 році вийшла друком його обрядова картина «Обжинки». Петро Дужий поєднував політичну роботу з журналістикою. Як член організаційної референтури, референт пропаганди проводу ОУН, член проводу ОУН він постійно співпрацював у виданнях організації, в органі президії Української Головної Визвольної Ради «Вісник». Певний час редагував центральний орган проводу ОУН – журнал «Ідея і чин». Тут надрукував свої статті «Боротьба українського народу з другою більшовицькою окупацією», «Більшовицька розв’язка національного питання» та ін., в яких розвінчував радянську окупаційну політику щодо України. Коли в 1940 році загострилося питання розколу в ОУН, Петро Дужий став на позиції Степана Бандери, хоч ніколи не загострював стосунків із «мельниківцями». У 1945 році його арештували більшовики. Спочатку засудили до страти, яку потім замінили 25 роками сибірського заслання. В ув’язненні він писав вірші (підпільно), значна частина яких (поеми, сонати) ввійшла до збірки «Розкуте слово», виданої у Мельбурні (Австралія). Восени 1960 року на вимогу урядів деяких західних держав Петра Дужого звільнили з ув’язнення і поселили у Запоріжжі під суворий нагляд. Згодом він повернувся до Львова. 24 жовтня 1997 року після важкої хвороби Петро Дужий відійшов у вічність. Похований на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря.

Події дня:

148 років від дня заснування (за ст. стилем 26 травня; 1870) однієї з найстаріших магістралей України – Південно-Західної залізниці. Цього дня об 11.30 з Києва виїхав 1-й потяг в Бирзулу (нині м. Подільськ, Одеської обл.). Це була перша в Російській імперії велика залізниця довжиною 2167 кілометрів, що становило тоді 10% від усієї залізничної мережі країни. Назву Південно-Західна залізниця отримала через те, що її колії мали відповідне розташування стосовно центральних районів імперії. Засновником і директором залізниці став відомий промисловець, родоначальник вітчизняної цукрової промисловості, меценат граф Олексій Олексійович Бобринський. Нині Південно-Західна залізниця є однією з провідних транспортних артерій України, вона посідає друге місце по обсягу перевезень серед шести залізниць нашої держави.

Ювілеї дня:

Іван Кандиба, Надія Світлична та Левко Лук'яненко, 1976 рік. Фото: radiosvoboda.org
Іван Кандиба, Надія Світлична та Левко Лук'яненко, 1976 рік. Фото: radiosvoboda.org

88 років від дня народження Івана Кандиби (1930-2002), українського юриста, правозахисника, одного із засновників «Спілки українських робітників і селян» та «Української Гельсинської групи». Іван Кандиба народився на Холмщині (нині територія Польщі). У 1945 році його родину примусово виселили в Україну. На той час йому було 15 років. Сім’ї довелося починати життя з нуля, звикаючи до нових реалій і викликів. Однак Іван Кандиба зумів здобути юридичну освіту. Працював нотаріусом, суддею, адвокатом у селищі Глиняни, що на Львівщині. Саме там він познайомився з Левком Лук’яненком. У 1960 році Кандиба і Лук’яненко заснували підпільну Українську робітничо-селянську партію, яка виступала за відокремлення України від СРСР. Вже у січні наступного року Кандибу арештували і позбавили волі на 15 років. Покарання він відбував у Володимирській тюрмі, Мордовії та Пермській області. Перебуваючи в ув’язненні, у 1969 році, Івану Кандибі, Левку Лук’яненку та Михайлу Гориню вдалося передати за кордон «Звернення до Комісії з прав людини при ООН» про геноцид політв’язнів. Вийшовши на волю у 1976 році, Іван Кандиба і став одним із засновників Української Гельсінської групи. Йому було заборонено проживати у Львові, тому довелось жити у Пустомитах, що на Львівщині, був кочегаром, майстром-електриком, але водночас листувався з друзями-політв’язнями, зустрічався з членами УГГ. У 1981 році він був вдруге арештований за співавторство і розповсюдження антирадянських матеріалів, зокрема і за збирання матеріалів для Української Гельсінської групи. Цього разу Кандибу засудили на 10 років таборів і 5 заслання. Загалом він провів у радянських тюрмах, таборах і на засланнях понад 22 роки. У вересні 1988 року він отримав «горбачовське» помилування, але вийшов на волю лише після того, як оголосив голодування і президент США Рональд Рейган вимагав його звільнення. На волі Іван Кандиба одразу включився в активну громадську діяльність: у 1990 році заснував Всеукраїнське політичне об’єднання «Державна Самостійність України», у 1992 вступив до ОУН, у 1993 був обраний заступником Голови Головного проводу ОУН, а 1996 році став його Головою. Іван Кандиба помер 8 листопада 2002 року. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Роковини смерті:

38 років з дня смерті Генрі Міллера (1891-1980), американського письменника. Автор трилогії «Тропік Рака», «Тропік Козерога», «Чорна весна», інтимно-еротичних романів про кохання, нарисів, есе, спогадів. Справив помітний вплив на літературу США, особливо на письменників «розбитого покоління». Скандально відома книга «Тропік Рака» вийшла друком у Парижі в 1934 році. Навколо неї одразу ж виник ореол скандальності та сумнівної слави; роман називали порнографічним. Книжка приваблювала і відштовхувала водночас. Про те, аби «Тропік Рака» надрукували в пуританській Америці не могло бути й мови. На батьківщину книжка письменника потрапила в 1944 році, після того, як американські солдати, що побували в Парижі, до останнього примірника скупили англомовне видання. В 1961 році книжку, зрештою, надрукували в США, що викликало, в свою чергу 60 судових позовів проти видавців. Згодом «Тропік Рака» критики визнали одним із кращих романів у чималій літературній спадщині письменника. Міллером захоплювались такі естети, як Еліот і Орвелл, а нині скандальний роман можна знайти в будь-якому книжковому магазині.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-