Союз Петлюри–Пілсудського і майбутнє. Про що говорили в Перемишлі

Союз Петлюри–Пілсудського і майбутнє. Про що говорили в Перемишлі

804
Ukrinform
Вклонитися українцям і полякам, які століття тому разом боронили молоді держави УНР і Польщу від більшовиків

У Перемишлі в ці вихідні відбулися урочисті заходи з вшанування 98-ї річниці союзу Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського, а також – пам'яті вояків УНР, похованих на місцевому військовому кладовищі. Сотні людей прибули як з України, так і з різних кутків Польщі, аби вклонитися українцям і полякам, які майже століття тому разом боронили молоді держави УНР і Польщу від більшовицької навали.

Цьогорічна українська хода відбулася без націоналістичних ексцесів, що є кроком уперед у порівнянні з минулими роками. Однак, перед обома народами – ще тривала дорога до примирення і подолання історичних непорозумінь.

БРАТЕРСТВО ПО ЗБРОЇ УНР І ПОЛЬЩІ

Кладовище у Пікуличах на окраїні Перемишля, де поховано, за різними даними, від 2 до 3-х тисяч солдатів Армії УНР, які померли у 1918-1921 роках у таборі для інтернованих, є німим нагадуванням про те, як на початку XX століття народи боролися за свою незалежність. І про невблаганність долі: полякам вона подарувала незалежність, а українцям – більшовицькі окови на довгі десятиліття. І як покарання за союзництво і війну з більшовиками за Ризьким договором між Росією і Польщею десятки тисяч вояків УНР потрапили на кілька років у табори для інтернованих у кількох місцях Польщі, де значна їх частина померла від недоїдання, антисанітарії та страшних хвороб.

Один із таких таборів був і в Перемишлі. Вже у 20-х роках минулого століття українці, вшановуючи у Перемишлі пам'ять козаків Симона Петлюри, раз на  рік здійснювали релігійну ходу від храму Української греко-католицької церкви до військового кладовища, де поховані петлюрівці. Після падіння Другої Речі Посполитої з початком Другої світової війни цю традицію заборонили комуністи, а з 90-х років вона відновилася. Щороку в червні до Перемишля приїжджають українці із західних регіонів, збирається місцева українська громада, польські друзі, для яких тогочасне союзництво Петлюри і Пілсудського, хоч як трагічно воно не завершилося, не є пустим звуком, а носить перш за все позитивну конотацію в українсько-польських взаєминах.

ХОДА (НЕ) ЗГОДИ

Релігійна процесія з церковними хоругвами й українськими прапорами вже упродовж багатьох років викликала збудженість в польських націоналістичних організаціях цього регіону Польщі, які вбачали в ній ледь не антипольський "шабаш". Комусь не подобалося засилля синьо-жовтих прапорів на вулицях Перемишля, комусь – український військовий оркестр із українськими маршами, а комусь і червоно-чорні вишиванки. Апогеєм був напад польських націоналістів на мирну ходу в 2016 році, коли десятки агресивно налаштованих людей перегородили дорогу процесії, побили окремих учасників ходи.

Зараз 20 польських "патріотів" ходять на судові засідання в Перемишлі й очікують на вирок. Але відтоді, насправді, багато що змінилося. Польські правоохоронці та спецслужби провели значну роботу. Ще торік релігійну процесію охороняли сотні силовиків, аби уникнути провокацій, завдяки чому вона перетворилася скоріше на поліцейсько-релігійну акцію. Натомість цього року поліції було значно менше. Видно, що польські спецслужби "попрацювали" з націоналістами, очевидно, мотивуючи їх різними методами утриматися від провокативних дій. Про те, що українська хода комусь не подобається, свідчив лише одинокий плакат, розгорнутий двома людьми напроти УГКЦ в Перемишлі, який закликав українців "перестати брехати і мовчати" і заборонити "бандерівські символи в Польщі", а також поодинокі випадки неприхильної жестикуляції у бік процесії. 

Цього року до Перемишля з'їхалося більше тисячі гостей: українці масово приїжджали автобусами з Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської областей. Попри очевидний успіх у контексті безпеки й відсутності інцидентів, "ложкою дьогтю" став лише факт, що польські прикордонники дуже довго тримали на кордоні автобуси з українцями, які їхали до Перемишля. Відтак, багато людей спізнилися на урочисті заходи.

Однак, це не затьмарило урочистостей, в яких взяли участь, зокрема, голова Світового конгресу українців Євген Чолій, керманичі Львівщини – голова ОДА Олег Синютка та облради Олександр Ганущин. Промовці згадували історію, не забуваючи й про сучасний контекст. Голова СКУ Євген Чолій звернув увагу: як і майже 100 років тому молоді хлопці зараз на сході захищають Україну від російської навали. Голова Об'єднання українців у Польщі (ОУП) Петро Тима підкреслив, що окрім явного, на сході, є ще й невидимий – гібридний фронт боротьби проти всього українського, зокрема і в Польщі. Його проявом якраз і був напад на релігійну процесію у Перемишлі дворічної давності. Тима подякував полякам і польській владі за підтримку і за усвідомлення, що проти їхньої країни також ведеться війна, гібридна, але війна.

Євген Чолій
Євген Чолій

Тут варто зауважити, що упродовж останнього часу Варшава видалила з Польщі кількох громадян Росії, деяким заборонила в'їзд і почала активно вивчати дії поляків, залучених у проросійських акціях, зокрема і спрямованих на підрив українсько-польських відносин. Результат на змусив себе довго чекати: у публічному просторі Польщі різко поменшало антиукраїнських акцій і провокацій, що дуже важливо напередодні 75-річчя Волинської трагедії, що в Польщі відзначатиметься 11 липня.

ТІНІ СКЛАДНОЇ ІСТОРІЇ

Напередодні недільної релігійної ходи, в суботу, в перемиському Народному домі відбулася дискусія відомих українських та польських істориків про історичну пам'ять і сьогодення. Якщо зовсім відверто: історики намалювали нерадісну картину, підкреслюючи, що обом народам потрібно зробити ще багато, аби подолати взаємну недовіру, погодитися на історичні розбіжності й з багажем позитивного і негативного досвіду намагатися йти вперед.

Професор Станіслав Стемпень з Південно-східного наукового інституту в Перемишлі звернув увагу, що в тисячолітній спільній історії українці й поляки ворогували лише максимум кількадесят років. Натомість, понад дев'ять століть це співіснування було мирним. Проте, саме ці роки ворожнечі, на жаль, зараз формують сучасний контекст двосторонніх відносин. Він зазначив, що у міжвоєнні роки не руйнувалися могили, як зараз, а значить, зроблено крок назад. На його переконання, у взаємних суперечках і звинуваченнях сторони повинні, насамперед, визнати свої провини, намагатися зрозуміти позицію іншого, мотиви його поведінки.

Професор Томаш Стриєк із варшавського колегіуму Сivitas наголошував, що українсько-польські відносини перебувають у кризі, оскільки на них кидає тінь один період української історії – Волинська трагедія. Натомість, про період початку XX століття у взаємній історії сучасники знають досить поверхнево – і це потрібно змінювати.

Український історик, професор Микола Литвин з Інституту українознавства імені І. Крип'якевича НАНУ у Львові підкреслив, що у контексті складних питань має відбуватися діалог істориків, якого зараз немає. Він зазначив, що про багато моментів він не хоче говорити публічно, оскільки може отримати заборону на в'їзд до Польщі та ЄС. Вочевидь натякав на новий закон про Інститут національної пам'яті Польщі, який передбачає покарання за заперечення злочинів проти польського народу українських націоналістів упродовж 1925-1950 років.

Історики ділилися роздумами про те, як покращити нинішню ситуацію, аби складна історія не кидала тінь на сучасні взаємини. Вони пропонують зокрема cпільно вшанувати союз Петлюра–Пілсудський на міждержавному рівні до 100-річчя визвольних змагань у 2020 році, ініціювати різноманітні освітні заходи, які показуватимуть значення союзу УНР та Польщі, відновити до цієї річниці деякі напівзруйновані кладовища вояків УНР, зокрема у містах Ланьцут та Каліш.

Відома громадська діячка Іза Хруслінська запропонувала не відкладати справу в "довгу скриню", а вже зараз створити громадський комітет із відзначення ювілею союзу Петлюра–Пілсудський, який зайнявся б підготовкою до відзначення 100-річчя цієї події. Її виступ та пропозицію сприйняли бурхливими оплесками.

Доповненням до дискусії істориків була презентація документального фільму "(Не)Забуті" про подальшу долю старшин УНР після 1921 року. Зворушливою була картина, коли їхні діти і внуки, які прибули до Перемишля взяти учать в урочистостях, зі сльозами на очах переглядали документальні свідчення про героїчне життя своїх предків. Після завершення фільму вони дякували авторам фільму, підкреслюючи, що 100 років потому героїчні вчинки їхніх предків виринули із забуття, а під загальною назвою армії УНР криються конкретні люди зі своїми, часто дуже трагічними долями. Вони запитували, де можна отримати цей фільм, аби виховувати своїх дітей та внуків на героїчних вчинках предків.

До 100-річчя союзу Пілсудського–Петлюри залишилося менше двох років. І хоча цей союз багатьма в Україні сприймається як досить суперечливий, його вага і значення для двосторонніх відносин є неоціненними. Спочатку поляки допомагали українцям відбивати від більшовиків Київ, а згодом вже українці допомагали успішно захистити Варшаву та інші польські міста від червоної навали. Де ще знайти кращий приклад українсько-польського братерства зброї проти агресора зі сходу, який має дуже символічний і, головне, актуальний вимір?

Юрій Банахевич, Варшава.

Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-