Повені починаються зверху. Там їх краще й зупинити
Загинули 22 українці, у тому числі – шестеро дітей. Збитки склали понад 4 (чотири!) мільярди гривень.
Видихніть... Це не новина. Такими були наслідки катастрофічної повені, що сталася на Франківщині десять років тому. Але вам усе ще страшно, правда ж? Мені теж. Зокрема й тому, що це може повторитися. Та ще й у більших масштабах. Бо люди не зробили висновків із того лиха. Вони продовжують селитися у паводконебезпечних зонах річкових долин, безоглядно вигрібають із русел гравій, порушують правила охорони прибережних захисних смуг. А ще – й далі не зважають на протипаводкову роль лісу, особливо – високогірного. Ось вам яскравий приклад.
СОБАКА НА ЛІСІ
Хоча у оригінальній приказці йдеться про сіно (у ній собака і сам його не їсть, й іншим не дає), але у даному разі буде точніше усе ж говорити про ліс. Державне агентство лісових ресурсів та його низові ланки – Івано-Франківське обласне управління лісового та мисливського господарства й підпорядкований їм лісгосп (державне підприємство «Верховинське ЛГ») уперто не погоджують переведення у статус заповідника 11 з половиною тисяч гектарів густо порослих захисними лісами гірських схилів. «Узаповіднення» у даному разі означає заборону або суттєве обмеження там рубок та передачу управління цими гектарами від лісгоспу до сусіднього національного природного парку «Верховинський».
Практично усім громадянам України – себто нам із вами, бо ми і є власниками цих державних лісів, від цього гірше не стане. Адже парк – теж державна установа, і мова фактично йде про перекладення власності з однієї нашої державної (спільної) кишені до іншої. Чи стане нам – громадянам – краще? Аякже! Ліси будуть цілішими, адже національний парк – установа, яка спеціалізується на охороні природи, до того ж після такої передачі територія отримає особливий охоронний статус.
Знавці законодавства скажуть, що більшість із цих 11 тисяч га лісів і так під охороною. Вони знаходяться на висоті понад 1100 метрів над рівнем моря й їх не можна рубати відповідно до Закону «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» (тому я й назвав Держліс та його підлеглих «собакою на лісі»).
Закон хороший, але ж сьогодні він є, а завтра прийде якийсь янукович і відмінить його або кардинально вихолостить – як це було зроблено з екологічним законодавством у 2011-12 роках. Та й за нинішнього демократичного устрою усе може статися, якщо громадськість проґавить. Остання спроба відчутно підняти верхню лінію лісорубки сталася буквально 2,5 року тому, екоактивісти та притомні вчені й нардепи ледве її відбили.
ЩО ГОВОРИТЬ НАУКА
«Гірські ліси – регулятори гідрологічних функцій і обереги вразливих гірських територій від паводків. Високогірні ліси Івано-Франківщини займають 94,3 тисячі гектарів. З них 81% становлять протиерозійні ліси», – написав тоді у листі до керівництва Держлісагентства директор (на жаль сьогодні вже – «екс») Українського НДІ гірського лісівництва Василь Парпан.
Деталізуючи лист, професор Парпан пояснив, що на висоті понад 1100 метрів над рівнем моря випадає найбільша для Карпат кількість опадів – 1200-1600 мм на рік. Ґрунти тут малопотужні, воду утримують погано. Тому ліси на цих висотах виконують дуже важливу еколого-стабілізаційну функцію.
«Там, де ліс, – пояснює Василь Іванович, – дощову воду затримує крона, вона тихенько стікає стовбуром, далі потрапляє у грунт і помаленьку під ним опускається вниз, десь там і виклинюється – виходить на поверхню. Якщо немає затримки наметом із листя й гілок, вода падає просто на ґрунт і стікає вниз одразу. Швидкість утворення паводків на безлісих ділянках – удвічі-втричі більша.
Якщо високогірний ліс зрубають, це може призвести до зсуву ґрунту і утворення кам'янистих розсипів. Вода не затримуватиметься і швиденько збіжить у долини, швидкість стікання катастрофічно зросте. Повені, які стались у Карпатах у 2008, 2009 та 2011 роках, видаватимуться дитячими забавками порівняно з тим, що може статися».
ВТРАТИ? – ТАК НЕМА ЩО ВТРАЧАТИ!
Чому чиновники від лісу не хочуть віддати недоступні для них як у переносному (вже згадані обмеження на рубки), так і в прямому сенсі (доступу – доріг для перекидання заготівельної техніки та вивезення зрубаного – наразі просто не існує) масиви? Найпершим у своїх листах та виступах у ході різноманітних і безкінечних нарад керівники лісопідприємств та керівних органів лісового господарства наголошують на необхідності збереження робочих місць. Але, якщо зараз на спірній території працюють і отримують зарплату 23 працівники держлісгоспу, то можна передбачити, що у разі проголошення створення парку тут з`явиться півсотні нових робочих місць. Не кажу вже про можливості для розвитку «зеленого туризму» і заробітку на ньому й для тутешнього люду, і для сусідніх сіл та селищ.
Друга відмовка лісового керівництва – дрова. Мовляв, зараз лісгосп забезпечує тутешніх горян паливом на зиму, а от відійдуть ці ліси до парку – і все, замерзнуть бідолахи!
Дивно це чути. Невже не знають лісокерівники усіх рівнів, що національний природний парк (НПП) – установа з гнучкою структурою. У ньому дійсно є заповідна зона, де рубки геть заборонено, але ж є й зона, де ведеться традиційна господарська діяльність. Заготовлене там паливо нічим не гірше за те, що виробляється у лісгоспі, та ще й дешевше. Не кажу вже про те, що оснащення сонячними міні-електростанціями набирає в Україні усе стрімкіших темпів і, сподіваємося, вже незабаром ці технології прийдуть у гірські райони Франківщини. Повністю вони грубки не витіснять, але потребу в твердому паливі зменшать відчутно.
Третім у списку йде теж начебто турбота про горян: «Бідолахи залишаться без грибів та ягід, бо їх парк у ліс не пустить». Що НПП має різні зони і цим відрізняється від природного заповідника, де на усій території дійсно режим охорони дуже суворий, ми щойно наче з'ясували, тож цей закид теж спростовується.
І ще один аргумент: начебто, якщо лісгосп передасть ці території, то податки у бюджети усіх рівнів поменшають. Але ж і тут ми наче усе з'ясували – ліси, які пропонується передати до парку, все одно (за винятком десь тисячі гектарів) є особливо охоронюваними.
ЗАБАВКИ ДЛЯ ДЕСЯТКІВ ОБРАНИХ ЧИ БЕЗПЕКА ДЛЯ МІЛЬЙОНІВ?
Так чому ж державні (чи не дуже?) лісові чиновники саботують розширення важливого для держави Верховинського національного природного парку? Чому не узгоджують відповідний проект, грубо, до речі, цим порушуючи Указ Президента №381/2017 «Про додаткові заходи щодо розвитку лісового господарства, раціонального природокористування та збереження об'єктів природно-заповідного фонду».
У чому ж причина відмов? Окрім усіх перелічених вище аргументів керівників лісового господарства є ще один – не озвучений. Справа в тому, що рубки у високогірних лісах заборонені, а от полювання – дозволене. Натомість у НПП полювати не можна, бо це ще одне із завдань парку – оберігати лісових мешканців від найхижішої на землі істоти – людини.
Буде прикро, якщо саме в інтересах кількох десятків любителів похизуватися своїми довгими стволами, які полюють у цих угіддях (і тих, хто їх на полюванні обслуговує) буде знехтувано безпекою людей, які живуть у долинах Черемошу (саме його витоки має захищати розширений парк) та Прута, в який Черемош впадає.
Олекса Листопад, Івано-Франківськ - Київ
Від Укрінформу. У темі, порушеній автором, маємо зіткнення багатьох інтересів: з одного боку – екологія і запобігання природним катастрофам, з іншого – економіка і мисливський кураж. Передбачаємо, що є й інші погляди на проблему і охоче надамо можливість їх висловити.
