Про україно-російську «біприналежність» – на прикладі Ганапольського

Про україно-російську «біприналежність» – на прикладі Ганапольського

835
Ukrinform
Нема і не може бути під час війни чогось спільного «нашого» в України з Росією

Прочитав на «Эхе Москвы» текст Матвія Ганапольського – про те, як російський суд знущається з хворої й, судячи з усього, ні в чому не винуватої людини – продюсера Олексія Малобродського. «Наша судебная система», «наша следствие» – заявляє Ганапольський в своєму цілком справедливому і добре аргументованому спічі.

Але я не про це. Той же пан Ганапольський уже давно віщає в Україні ледве не з кожної праски. І там він уже про Україну, про її життя без жодних для себе проблем каже «наше», «наші»… Така виходить «біприналежність», у нього всюди «наше»… А що тут такого – може запитати хтось – він же і з України вихідець, і мовою українською володіє цілком пристойно.

А в тому то й річ, що нема і не може бути під час війни чогось спільного «нашого» в України з Росією. І якщо людину не коробить від тієї широченної «нашості», то треба їй здавати аналіз – на «ватяність». Зрозуміло – родинні зв’язки, підручники, читані в школі, звичка, стереотиповане мислення, спільний бізнес, сотні років в одній імперії, ностальгія, зрештою – тисячами капілярів прив’язана ще Україна до Росії. Але п’ять років тому – це були десятки і сотні тисяч таких капілярів. А ще раніше – мільйони…

Тобто процес іде, але ж мова у нас про телеефір, про те, що чують і бачать мільйони, чому в ЗМІ досі не відбулась ця остаточна сепарація на «наших» та «їхніх»? Адже кожний такий прецедент – це як прапорець над Києвом, над Україною з гаслом байдужих – «А какая разница?!»

Цілком припускаю, бачив і у нас таких людей, що Матвій Ганапольський щиро цього не відчуває. Знаю, що керівництво багатьох телеканалів досі має ілюзії, мовляв, варто залучити розкручену «говорящую голову из Москвы» – і рейтинг забезпечено. (Виходить, у нас нема людей, що можуть робити ту сама роботу не гірше цих заробітчан? Це не так. Їх лише в полі зору – десятки). 

Тут, схоже, все сильно залежить від нашої з вами спільноти – наскільки в її присутності можливе або в жодному разі НЕ можливе те чи інше. Адже якщо би у нашій з вами повсякденності було виключено отаке «всьо наше», стало б поза межею можливого в пристойному товаристві – усі ці медійні заробітчани відчували би «не можна» – шкірою, п’ятою точкою! Тобто знову виходить, що самі винуваті….

Сергій Тихий
 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-