Як вбити професію журналіста за 5 робочих днів
За сім років дії закону про “Доступ до публічної інформації”, який зобов’язав українських чиновників відповідати на запити громадян не місяць, як було раніше, а лише 5 днів, вони, чиновники, так і не полишили старих звичок. Уся комунікація з громадянами, і особливо з журналістами, як велася, так і ведеться крізь пальці - папірець, підпис, резолюція, номер вхідний-вихідний... І виконавча дисципліна — як карта ляже. Не перебільшуємо, але у кожного журналіста до-ста історій, де інформаційний запит служить не засобом оперативного інформування громадян органами владних повноважень, а банальним “прикриттям” чиновницького непрофесіоналізму та свавілля. А час пролітає, а основоположний принцип професійної журналістики – швидше, глибше, якісніше – нівелюється, перетворюючись часто на посміховисько…
Нічого не знаю, нічого бачив, нічого не скажу
На днях редактори стрічки новин Укрінформу зіткнулися з необхідністю оперативно перевірити “гарячу” новину. У СІЗО помер водій Mazda, якого підозрювали в скоєнні страшної аварії в Кривому Розі. Автомобіль під керуванням 67-річного водія зіткнувся з маршрутним таксі та автобусом. У результаті 8 людей загинули на місці і 18 були травмовані. Згодом в лікарнях померли ще троє постраждалих. Водія з медзакладу забрали під варту в місцевий слідчий ізолятор. І там він, буквально через день, раптово помирає...
“Чи не могли б ви підтвердити або спростувати інформацію про смерть водія та її причини?”, - одразу телефоном звернулася наша чергова редакторка Ольга Коростельова до прес-служби Міністерства юстиції України (пенітенціарна служба входить до його структурних підрозділів — Ред.)
Здавалося б, інформацію по службових каналах можна було б легко перевірити за півгодини. Однак після довгих переведень стрілок у прес-службі відомства нашій колезі видали сакраментальне: “Пишіть запит”. (Оцініть – «запит» - і це з такого приводу! - Ред.) І порадили на сайті спеціальне віконечко.
“Лише за кілька годин в Південно-східному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України (м. Дніпро) мені підтвердили факт смерті чоловіка. Черговий, телефон якого я сама відшукала, сказав: “Так, помер. Але я вам нічого більше не можу повідомити”, - розповіла Ольга Коростильова. Тобто на запитання зміг (і не побоявся!) відповісти рядовий службовець, а не професійні “комунікатори” відомства. Нас, журналістів це вкрай обурює. Чиновники ж самі потім скаржаться, що видання випускають в світ неперевірену, «однобоку» інформацію! А як її оперативно перевірити, коли без письмового запиту — навіть не сунься! Тут або діє система антикризового менеджменту, яка дозволяє правильно розподілити відповідальні повноваження щодо реагування на усілякі термінові запити громадськості, або вона взагалі відсутня. І тоді — маємо те, що маємо...
У кожного з нас вже назбиралася купа подібних історій.
“4 січня відправила інформаційний запит в КМДА, звідти в Департамент житлово-комунальної інфраструктури аби дізнатися, для кого передбачені нові місця для поховання на давно закритому Лук'янівському цвинтарі. А відповідь прийшла - аж 23 січня! Це ж треба було 19 днів (!) писати мені відповідь про те, що "вирішення порушеного питання знаходиться поза межами компетенції Департаменту житлово-комунальної інфраструктури КМДА", - поділилася гірким досвідом кореспондент Юлія Горбань.
Подібна ситуація неодноразово виникала і в автора цих рядків. Особливо у спілкуванні з правоохоронними органами. Знаючи їх манеру втаємничувати все і вся "в інтересах слідства", змушена інколи звертатися із запитом до СБУ та Генпрокуратури одночасно. Якесь із відомств обов’язково за тиждень-два відповість стандартно: “Ця справа не в нашій підслідності. Звертайтесь до ГПУ/СБУ.”
Що там казати, коли ось “свіженьке” з досвіду у наших колег по цеху. Редактор видання “Новое время” Андрій Юхименко на свій подив не міг віднайти на сайті ГПУ електронну адресу для подання запиту, яка дивним чином “ховалася” за рекламним банером. Досвідчений редактор каже, таке з ним трапилося вперше.
На жаль, від таких ситуацій не рятує навіть широке коло особистих знайомств з прес-секретарями та чиновниками, і контактами у соціальних мережах. Бюрократія у сфері доступу до інформації навіть у найбільш “просунутих” міністерствах та відомствах суворо регламентована внутрішніми процедурами. І відступити від цього регламенту, прийняти рішення під власну відповідальність — не дай Боже!..
5 днів і 48 годин на оперативне інформування. І це в епоху інтернету та соцмереж
Закон про доступ до публічної інформації ( 2939-17 ), який з боями приймали у 2011 році, начебто усе передбачив. І гарантованість права на інформацію, і обов'язок суб'єктів владних повноважень нею ділитися, і доступ до неї кожного (не тільки ЗМІ, і це взагалі-то нонсенс, коли інформаційний ресурс, розрахований на масову аудиторію, прирівнюється за статусом запитувача до звичайного громадянина), і 5-денний термін надання відповіді (48 годин, якщо йдеться про небезпеку для життя і здоров’я, аварії, катастрофи, стихійні явища), і максимальне спрощення процедури подання запиту.
Остання, якраз і є каменем спотикання для журналістів. Більшість із нас намагається найоперативніше отримати суспільно-важливу інформацію (що зрозуміло за такої конкуренції в епоху електронних ЗМІ). Але щоразу ми натикаємось виключно на вимогу надсилати письмові запити.
Хоча дослівно відповідна норма закону передбачає: “Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача".
В науково-практичному коментарі до Закону також пояснюється: “Форма запиту, як і спосіб його подання до розпорядника, обирається запитувачем. Забороняється обмежувати в цьому запитувача”.
Чули, панове чиновники? Обмежувати за-бо-ро-ня-єть-ся!
“Хоча правило щодо надання відповіді у формі за бажанням запитувача прямо не передбачено в Законі, воно випливає із загальних принципів Закону, зокрема максимального спрощення отримання доступу до інформації. Крім того, відповідно до частини другої статті 7 Закону “Про інформацію” ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації. Це ґрунтується на нормі Конституції України (ч. 2 ст. 34): “Кожен має право вільно збирати ... інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір”, - йдеться у коментарі.
Ми теж читаємо закони і розуміємо — на всі випадки життя інструкції не передбачиш. Є обмеження доступу до службової інформації, державної таємниці та інше. І вимога терміново опрацювати запит має бути завжди обґрунтованою. Тож ми і пояснюємо: “видання працює в режимі онлайн, стрічка новин не може чекати вашого “так” чи “ні” тижнями!” Але переважно, як горохом об стіну.... Брати на себе відповідальність за власні слова і ділитися публічними повноваженнями наші чиновники бояться. Але ж світ не стоїть на місці! Фейсбук і Твіттер творять чудеса комунікації, перевертаючи з ніг на голову основи публічності та корпоративної бюрократії.
В режимі бліц-інтерв’ю загальну ситуацію прокоментував Роман Головенко, керівник правових проектів «Інституту масової інформації», медіа-юрист. Він - один із авторів науково-практичного коментаря до Закону про доступ до публічної інформації.
- Згідно із законом про доступ до публічної інформації форма запиту, як і спосіб його подання до розпорядника, обирається запитувачем. І обмежувати в цьому запитувача забороняється. Чи можна вважати порушенням ситуацію, коли чиновники на усні запити журналістів вимагають надсилати питання у письмовій формі, мовляв, по-іншому, ми не працюємо?
- Якщо це запит, а не прохання про коментар, тоді це порушення. Просто його важко зафіксувати.
- Тоді поясніть, журналісти телефонують у прес-службу відомства з проханням усно підтвердити чи спростувати інформацію про загиблого в СІЗО водія, винуватця в тяжкій ДТП. Це рахується запит?
- Взагалі так, але ж відповідь по закону буде за 5 робочих днів. Це влаштує журналістів?
- Однозначно не влаштовує. І виходить, що прохання про коментар не підпадає під поняття інформаційного запиту, тому терміни надання відповіді в цьому випадку не регулюються?
- Так.
- Чи є у вас статистика про покарання чиновників за ненадання або невчасне надання інформації на запити?
- Такі випадки бувають, але окремої статистики ми не ведемо. Раніше Уповноваженому ВР з прав людини, хоч і з запізненням, вдалося їх карати. А тепер прийшла нова команда, і як буде - не знаю.
Хто господар, врешті-решт!
За словами Андрія Шевченка (нині посол України в Канаді), одного з авторів закону “Про доступ...”, документ мав стати “потужним інструментом правди, який повертає громадянину України його найголовніший статус у країні – статус господаря, який наймає владу і контролює її роботу”. Але як Закон працює на практиці, ми всі вже переконалися. Певно, прийшов час його вдосконалювати з урахуванням набутого досвіду, вимог часу і потреб суспільства. У той час, коли вже йдеться про цифрову економіку, інформаційне суспільство, переважна більшість органів влади й досі плентається позаду “воза”. І найбільший виклик – зміна філософії українського чиновника – навіть через сім років все ще виглядає завданням на довгі-довгі роки вперед...
Марина Нечипоренко, Київ
