7 травня. Пам’ятні дати
7 травня 1945 року, о 02:41 за середньоєвропейським часом, у французькому Реймсі, в будівлі школи, де знаходився штаб головнокомандувача сил союзників генерала Дуайта Ейзенхауера, був підписаний документ, що зупинив війну – Акт воєнної капітуляції Німеччини. Начальник радянської воєнної місії у Франції, генерал-майор Іван Суслопаров, не дочекавшись відповіді з Москви, на свій страх і ризик поставив підпис як представник СРСР (до речі, англійською). Імовірно, з його ініціативи в Акт був внесений пункт, за яким допускалося перепідписання документа. Враховуючи бажання Сталіна, саме так і зробили 8 травня на найвищому рівні (від СРСР – маршал Георгій Жуков), але це стало формальністю: до набрання чинності реймського документа залишалося 17 хвилин, накази про припинення воєнних дій вже були віддані. Акт про капітуляцію Німеччини 7 травня 1945 року, крім Суслопарова, підписали: з німецького боку – начальник штабу Альфред Йодль, з боку союзників – начальник штабу Ейзенхауера генерал-лейтенант Волтер Беделл Сміт, майбутній шеф ЦРУ, від Франції, в якості свідка – заступник начальника штабу Національної оборони корпусний генерал Франсуа Севез. Нині цей документ зберігається в Національному архіві США. До речі, прийнявши капітуляцію Німеччини, Радянський Союз не підписав з нею мирної угоди, тобто формально залишився в стані війни. Лише 25 січня 1955 року був оприлюднений указ Президії Верховної Ради СРСР про припинення стану війни між СРСР і Німеччиною.
Ювілеї дня:
185 років від дня народження Йоганнеса Брамса (1833–1897), німецького композитора, піаніста, диригента. Автор чотирьох симфоній, скрипкового та 2-го фортепіанного концерту, «Німецького реквієму», «Угорських танців», камерно-інструментальних і вокальних творів. Один із найвидатніших представників європейської музичної культури другої половини ХІХ ст., композитор, котрий за словами Роберта Шумана «ідеально передав дух свого часу». Музична спадщина Брамса надзвичайно об’ємна і охоплює багато жанрів (за винятком балету і опери). Особливо визначними є досягнення композитора в галузі симфонічної музики. В той час, коли на Заході симфонія переживала кризу, Брамс виступив з новою концепцією, довівши своєю творчістю життєздатність симфонії класичного типу. За масштабом творчої особистості Йоганнеса Брамса часто порівнюють із двома іншими «великими Б.» німецької музики – Бахом і Бетховеном, і це цілком виправдано, адже творчість славетного композитора, подібно до творчості цих класиків, знаменує собою кульмінацію і синтез цілої епохи в історії музики.
157 років від дня народження Рабіндраната Таґора (Тхакур Робіндронатх; 1861–1941), індійського поета, прозаїка, драматурга, першого в Азії лауреата Нобелівської премії (1913). Писав бенгальською мовою. Автор національних гімнів Бангладешу («Моя золота Бенгалія») та Індії («Душа народу»); романів («Катастрофа», «Гора»), повістей, оповідань, п’єс, статей. Займався живописом (залишив близько 2 тис. картин і малюнків; малювати почав у 68 років).
91 рік від дня народження Рут Правер Джабвали (1927–2013), англійської та американської письменниці, кіносценаристки. Лауреатка Букерівської премії та дворазова лауреатка премії «Оскар» за кращий адаптований сценарій (за фільм «Кімната з видом» і «Маєток Говардс Енд»). Єдина, хто отримав і «Оскара», і «Букера». Рут народилася в сім’ї польських євреїв: батько – адвокат, мати – дочка кантора головної Кельнської синагоги. В 1939 році сім’я мусила втікати від нацистів у Великобританію. Багато хто з родичів, котрі залишилися в Німеччині, загинули в гітлерівських концтаборах. Батько Рут наклав на себе руки в 1948 році – хоча він і вижив, але так і не зміг пережити психологічні наслідки Голокосту. В 1948 році Рут отримала британське громадянство. В 1951 році вона закінчила Лондонський університет. Того ж року вийшла заміж за індійського архітектора Сайруса Джабвала, взяла його прізвище й переїхала з ним до Індії, де жила до 1975 року. Згодом поселилася в Нью-Йорку, в 1986 році отримала громадянство США. Писати прозу почала на початку 1950-их років, її перший роман був опублікований у 1955. З 1960-их почала тісне співробітництво з відомим кінорежисером Джеймсом Айворі, написала понад 20 кіносценаріїв, зокрема й за власними романами; робила адаптації романів Генрі Джеймса й інших англомовних авторів (зокрема, адаптувала роман Кадзуо Ішігуро «Залишок дня»; головні ролі у фільмі виконали Ентоні Гопкінс і Емма Томпсон). Співпрацювала і з іншими кінорежисерами. В основі більшості її творів – проблема зустрічі та взаєморозуміння Заходу і Сходу.
Роковини смерті:
117 років з дня смерті Олексія Кириловича Алчевського (1835-1901), українського промисловця, банкіра, мецената, громадського діяча, на честь котрого названо місто Алчевськ. Чоловік Христини Данилівни Алчевської. Брав участь у заснуванні ряду металургійних підприємств, зокрема Донецько-Юр’ївського заводу. Засновник міста Алчевська. Був засновником і членом правління Харківського торговельного банку – першого на теренах Російської імперії приватного акціонерного банку. Олексій Алчевський зробив чималий внесок у розвиток економіки південного сходу України. Він створив одну з перших в Російській імперії промислово-фінансових груп (вживаючи сучасну термінологію). Вона об’єднувала металургійні заводи, вугільні шахти, копальні, транспортні компанії, банки. Серед іншого, був засновником «Олексіївського гірничопромислового товариства» і «Донецько-Юр’ївського металургійного товариства», а також металургійних заводів у Маріуполі. Заводи Алчевського були єдиними в Україні металургійними підприємствами, побудованими на вітчизняних інвестиціях (решта становила власність бельгійських і британських компаній). На початку XX століття в Росії почалася економічна криза, яка не оминула й підприємства Алчевського. Рятуючись від банкрутства, підприємець намагався отримати урядове замовлення для своїх металургійних підприємств, а також просив у Міністерстві фінансів дозволу на випуск облігацій на 8 млн крб під заставу свого майна. Але міністр фінансів Сергій Вітте йому відмовив. У розпачі підприємець кинувся під потяг на Варшавському вокзалі в Петербурзі. Сталося це 7 травня 1901 року. Після смерті Алчевського майже весь його бізнес перейшов до москвичів – братів Рябушинських.
