29 квітня. Пам’ятні дати

29 квітня. Пам’ятні дати

1973
Ukrinform
            Цього дня, 100 років тому, на зміну Центральній Раді прийшов гетьманат Павла Скоропадського, а в Севастополі переважна більшість кораблів Чорноморського флоту підняла український прапор.

Вранці 29 квітня була оприлюднена «Грамота до всього українського народу», яка сповіщала народ України, що Павло Скоропадський оголосив себе Гетьманом всієї України. Як відомо, 9 лютого 1918 року, в Бресті, був підписаний Брестський мирний договір, згідно з яким Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина і Болгарія визнали Україну самостійною державою. Однією з умов договору було надання Німеччиною і Австро-Угорщиною військової допомоги для визволення України від більшовиків. Вже на початку березня уряд УНР повернувся з Вінниці до Києва, а більша територія країни була окупована німецько-австрійськими військами. Свої основні зусилля Центральна Рада спрямувала на підготовку конституції, затвердження якої планувалось 29 квітня. Саме цього дня і відбулось останнє засідання Центральної Ради. На ньому був ухвалений проект Конституції Української Народної Республіки. На цьому ж засіданні опівдні, коли на Софійському майдані вже вітали обраного на гетьманство Скоропадського, за три квартали, по вулиці Володимирській, обрали першого Президента Української республіки – Михайла Грушевського. Всі розуміли, що то була виключно символічна акція. Після того, як всім стало зрозуміло, що жодних арештів та переслідувань членів Центральної Ради нова влада здійснювати не збирається, Грушевський як приватна особа та всіма шанований учений і патріарх українського національного руху оселився на віллі Виноградний сад (сучасний масив Виноградар) поблизу Києва. За гетьманства Скоропадського було відкрито близько 150 нових україномовних гімназій, у Києві та Кам’янці-Подільському створено два нові університети, засновано Національний архів та Національну бібліотеку, відкрито Українську академію наук. Проте йому не вдалося зробити головного – подолати більшовицьку агітацію та опозиційні настрої в суспільстві, зумовлені автократичними методами правління гетьманської влади й невирішеністю аграрного питання. 14 листопада 1918 року, намагаючись зберегти владу, гетьман проголосив федерацію Української держави з майбутньою небільшовицькою Росією, що стало приводом до антигетьманського повстання 13 грудня 1918 року.

Разом з цим, цього ж дня, у Севастополі переважна більшість кораблів Чорноморського флоту підняла український прапор. Ще 27 січня 1918 року Центрально Радою був прийнятий тимчасовий закон про флот УНР, яким російський Чорноморський флот (як військовий, так і транспортний) оголошувався флотом УНР. Однак на той час чорноморське узбережжя було захоплене більшовиками. Після підписання Берестейської угоди, розпочалося визволення України її військами у союзі з військами Німеччини та Австро-Угорщини. Поразки червоних військ в Україні у березні-квітні значно послабили більшовицьку владу на Кримському півострові. 22 квітня до Криму з боями прорвалася група полковника Армії УНР Петра Болбочана. Згодом до Севастополя прибула делегація УНР. Після довгих переговорів контр-адмірал Михайло Саблін офіційно оголосив Чорноморський флот флотом УНР та наказав урочисто підняти українські прапори. Це рішення було прийняте з урахуванням підсумків делегатських зборів на лінкорі «Воля» та настроїв української більшості команд. Відтак 29 квітня 1918 року до шостої години вечора в Севастополі на лінкорах, крейсерах, деяких есмінцях були спущені червоні прапори та підняті українські. Флагманом тодішнього українського флоту став корабель «Святий Юрій Побідоносець». Проте, вже наступного дня, піддавшись на пропаганду більшовиків, частина кораблів вийшла до Новоросійська. В Севастополі під українським прапором залишилися: 7 лінійних кораблів, 3 крейсери, 12 есмінців, 15 підводних човнів, 5 плавучих баз, 3 румунських допоміжних крейсери, велика кількість транспортних та допоміжних кораблів. Не дивлячись на це, дата 29 квітня стала днем зародження Українського військового флоту. У квітні 1919 року Морським Міністерством УНР було встановлено прийняти день 29 квітня днем Свята Українського Державного Флоту і разом з тим днем Свята Українського Чорного Моря. Того ж року в українських частинах морської піхоти, які розміщувалися в Коломиї, відбулося перше святкування дня Українського Державного Флоту. У період між двома світовими війнами день 29 квітня відзначався як свято в Західній Україні та майже по всіх осередках української еміграції Європи та Азії. Не забували про цей день і після Другої світової війни. Так, у 1951 році Підпільна Пошта України випустила перший пам’ятний блок з чотирьох марок під назвою «Вітай, Чорне море!», присвячений 33-й річниці з дня підняття українських прапорів кораблями Чорноморського флоту. У 1953 у Філадельфії (США) відбулась академія на честь Свята Українського Моря, влаштована Організацією Демократичної Української Молоді. А у 1959, в Аргентині організація «Легіон ім. Симона Петлюри» відзначила Свято Українського Моря і Фльоту. В 60-ту річницю підйому українських прапорів на Чорноморському флоті, у Нью-Йорку, на борту історичного вітрильника «Peking», відбулася історична реконструкція подій 1918 року: корабель було символічно перейменовано на «Святий Юрій Побідоносець»  і передано до складу Чорноморського флоту УНР. Таким чином, свято 29 квітня відзначалося на всіх континентах, де існувала українська діаспора.

Події дня:

Цього дня у 1915 році розпочались жорстокі бої між Легіоном Українських Січових Стрільців і російськими військами на горі Маківці (гора Соколівських Бескидів у Карпатах, висота 958 м). Після захоплення восени 1914 року Галичини, російська армія генерала М. Іванова розгорнула наступ через Карпати з метою прориву в Угорщину. Легіон УСС, що займав оборону на Маківці, входив до складу 129 та 130-ої бригад австрійської армії. Протягом чотирьох днів на схилах Маківки тривали запеклі бої, внаслідок яких російські війська були відкинуті за річку Головчанку. Бій на Маківці був першим успіхом Українських Січових Стрільців. Полеглих вояків поховали на південних схилах гори. Їхні могили стали місцем щорічного вшанування всіх полеглих за незалежність України.

Ювілеї дня:

137 років від дня народження Катерини Андріївни Рубчакової (1881–1919), української актриси і співачки (сопрано). Співу навчалась приватно. Працювала в Руському народному театрі у Львові, Чернівецькому українському драматичному театрі та Новому львівському театрі. 100-річчя з дня народження актриси, за рішенням ЮНЕСКО, відзначалось (1981) у міжнародному масштабі. Катерину Рубчакову критика і публіка називала «галицькою Заньковецькою». Найкращими образами артистки були Анна («Украдене щастя» Франка), Маруся («Ой не ходи, Грицю» Старицького), Галя («Назар Стодоля» Шевченка), Тетяна («Міщани» Горького), Маша («Живий Труп» Толстого) та ін. Катерина Рубчакова як співачка значно поступалася перед Рубчаковою як драматичною актрисою. Вона володіла досить приємним, але не сильним голосом. Проте й в опері артистка створила яскраві образи, такі, як Оксана («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Катерина («Катерина» Аркаса), Галька («Галька» Монюшка), Маргарита («Фауст» Гуно).

111 років від дня народження Фреда Ціннемана (1907-1997), американського кінорежисера. Поставив фільми: «Чоловіки» (1950; дебют Марлона Брандо), «Рівно опівночі» (1952), «Віднині і довіку» (1953; премія «Оскар»), «Людина на всі часи» (премії «Оскар», «Золотий глобус», 1967; BAFTA, 1968), «День шакала», «Джулія». В його кінострічках знімалися найвидатніші і найвідоміші актори американського та англійського кіно Спенсер Тресі, Гарі Купер, Бер Ланкастер, Одрі Хепберн.

Роковини смерті:

День пам’яті Дмитра Гнатюка (1925-2016), українського оперного співака. Широкому загалу Дмитро Гнатюк був відомий, передусім, як виконавець легендарних українських хитів 60-х років – «Два кольори», «Пісня про рушник» і «Як тебе не любити, Києве мій!». Загалом Протягом свого життя артист записав понад 15 платівок і шість компакт-дисків. Давав безліч концертів як співак. На оперній сцені він створив такі самобутні образи, як Остап, Микола («Тарас Бульба», «Наталка-Полтавка» Лисенка), Петруччио («Приборкання норовливої» Шебалина), Мазепа, Онєгін («Мазепа», «Євгеній Онєгін» Чайковського), Демон («Демон» Рубінштейна), Фігаро («Севільський цирульник» Россіні), Ріголетто («Ріголетто» Верді). Як режисер поставив понад 20 вистав. Працював головним режисером Національної опери, викладав у Національній музичній академії України імені Петра Чайковського. Був депутатом Верховної Ради України.

Перше фото: tsdkffa.archives.gov.ua


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-