27 квітня. Пам’ятні дати

27 квітня. Пам’ятні дати

1603
Ukrinform
Сьогодні в королівстві Нідерландів День короля – національне і, крім того, найулюбленіше свято голландців.

Як відомо, Нідерланди – спадкова монархія. Історично так склалося, що впродовж ХХ століття країною правили тільки жінки. Традиція цього свята є досить давньою і бере свій початок з 1885 року – тоді було ухвалено рішення призначити день народної єдності на 31 серпня, відсвяткувавши одразу ж і День принцеси – день народження принцеси Вільгельміни. Згодом, коли Вільгельміна у 1890 році посіла престол, свято перейменували в День королеви. Наступною королевою Нідерландів стала її донька Юліана і посіла вона престол у 1949 році, а днем її народження було 30 квітня. Її наступниця – королева Беатрікс вирішила не змінювати дату 30 квітня в пам’ять про свою матір. Ще однією причиною було те, що її день народження припадав на 31 січня, а це був не надто вдалий час для традиційних у День королеви урочистостей і масових святкувань. У 2013 році правляча королева країни Беатрікс офіційно зреклася престолу на користь свого старшого сина Віллема-Александра, принца Оранського.  Отож, на зміну Дню королеви прийшов День короля. Основні святкування сконцентровані у двох містах країнах: Гаазі та Амстердамі. Свято розпочинається напередодні у Гаазі, адже там знаходиться королівський палац. Дійство називається «королівською ніччю» - упродовж ночі триває Великий музичний фестиваль, який закінчується вранці 27-го. Місто перетворюється на суцільний атракціон і, звісно, звідусіль лунає музика. Ще одна особливість народних гулянь – на кожному кроці встановлені кіоски, де продають національну страву голландців – малосольні оселедці. 27 квітня головні урочистості відбуваються в Амстердамі. Основним святковим дійством і незабутнім видовищем є Парад квітів. Квіти в Нідерландах обожнюють, вони (так само як і молочна продукція) складають основу голландського експорту. Нідерланди – треті у світі за експортом сільськогосподарської продукції. При цьому у сільському господарстві задіяно лише 5 відсотків населення країни. Щороку в Параді квітів беруть участь понад 10 тисяч людей і 100 мільйонів квітів. Ще протягом тижня по всій країні проводяться квіткові паради. Крім того, цього дня в Нідерландах відбуваються численні костюмовані ярмарки і «вільні базари», де кожен може прийти і продати власні товари. Голландці вдягаються цього дня виключно у помаранчеве.

Ювілеї дня:

86 років від дня народження Анук Еме (1932), французької актриси кіно, володарки численних міжнародних і національних нагород. Знімалась у фільмах: «Веронські коханці», «Монпарнас, 19», «Чоловік і жінка», «Солодке життя», «Вісім з половиною», «Стрибок у порожнечу» та ін. Анук Еме – загадкова небагатослівна брюнетка – була надзвичайно популярною актрисою в 50-80-их роках минулого століття. Можна навіть сказати, що найпопулярнішою, якщо не брати до уваги майже ровесницю Брижіт Бардо з її надзвичайно чуттєвою красою, відвертою сексуальністю і феєричною славою, а також молодшу на 10 років білявку Катрін Деньов (до речі, теж не надто говірку). Анук Еме стала символом пристрасного романтичного кохання, але завжди залишалася трохи відстороненою і загадковою. І на екрані, і в житті. Цю відстороненість і загадковість візьме згодом «на озброєння» та ж таки Деньов, і ефект буде ще яскравішим – замкненість брюнетки сприймається більш природньо, натомість від блондинки очікують чи не абсолютної відкритості (і тілесної, і душевної). З дитинства Анук мріяла стати танцівницею. Вона закінчила драматичну школу, в 16 років уперше з’явилася в кіно. Але слава прийшла до неї лише у 1958 році, після того, як вона знялася в кінострічці «Монпарнас, 19», де зіграла Жанну Ебютерн – кохану і модель Амадео Модільяні. 26-річну актрису помітив Федеріко Фелліні й запросив до співпраці. Еме знялася в його «Солодкому житті» та «Вісім з половиною» – як відомо, обидва фільми були удостоєні престижних американських «Оскарів», а «Солодке життя» здобуло ще й «Золоту пальмову гілку» 13-го Каннського кінофестивалю. Втім, для мільйонів кіноглядачів по всьому світі Анук Еме стала «своєю» після того, як зіграла в сентиментальній мелодрамі Клода Лелуша «Чоловік і жінка» (1966). За цю роль актрису було номіновано на «Оскар», але нагороду вона не отримала. У 1986 році вийшло продовження фільму – «Чоловік і жінка: 20 років потому» - Анук Еме і Жан-Луї Трентіньян марно намагалися повторити приголомшливий успіх першого фільму, але двічі в одну річку, як відомо, не входять, і в прокаті кінокартина майже провалилася. На той час змінилися і кінематографічні смаки аудиторії. Анук Еме чотири рази офіційно була у шлюбі, а журнал Empire увів її до сотні «найсексуальніших зірок в історії кінематографа».

Роковини смерті:

День пам’яті Михайла Старицького (1840-1904), українського письменника, театрального і культурно-громадського діяча. Автор понад 30 п’єс (серед них історична драма «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Не судилось», «Талан», «Оборона Буші»). Щоб поповнити занадто обмежений тогочасний театральний репертуар, крім оригінальних п’єс використовував твори інших авторів. З творів Гоголя, крім «Різдвяної ночі», він переробив для сцени «Тараса Бульбу», «Майську ніч», «Сорочинський ярмарок». Використав для сцени і твори багатьох інших авторів: Крашевського – «Циганка Аза», Ожешко – «Зимовий вечір», Нечуя-Левицького – «За двома зайцями», Мирного – «Лимерівна», «Крути, та не перекручуй», Олександрова – «Ой не ходи, Грицю». Саме завдяки Старицькому ці твори на довгий час стали репертуарними та надзвичайно популярними серед глядачів. Народився Михайло Старицький на Черкащині, з 1867 року жив і працював у Києві. В 1872 створив (разом з двоюрідним братом Миколою Лисенком) аматорський театральний гурток, в 1882 році організував першу українську професійну трупу, керував трупами Кропивницького (1883–1885), власною (1885–1891), Садовського (1892–1897). Видатний український актор Іван Олександрович Мар’яненко згадує: «Вклавши всі свої кошти в антрепризу, він зразу ж поставив роботу театру на широку ногу: підняв акторські ставки до рівня російських театрів, зібрав великий оркестр і хор, прекрасно оформляв вистави, запрошував кращих художників-декораторів; було пошито нові костюми та набуто бутафорію». На розвиток українського театру – справи всього свого життя Михайло Старицький витратив усі свої статки і заощадження. Наприкінці життя він був змушений «у дві руки» разом з дочкою Людмилою (Л.М. Старицька-Черняхівська) писати до російськомовних журналів романи та водевілі. 

Цього дня, у 2009 році, не стало Євгенії Мірошниченко (1931–2009), видатної української оперної і концертно-камерної співачки. Неофіційно і критики, і численні шанувальники її творчості називали Євгенію Семенівну останньою примадонною української сцени. Народилася співачка в селі Графське, що на Харківщині. Любов до співу успадкувала від матері. Навчалася в Харківському ремісничому училищі, співала. Якось її почув головний диригент Оперного театру та ректор Київської консерваторії Олексій Климов. Він запропонував Мірошниченко вчитися, але наука їй якось не пішла, і дівчину виключили з консерваторії. Євгенія пішла працювати на швейну фабрику. Але коли косерваторці готувалися до звітного концерту, то згадали про «голосисту Женю». Її розшукали і переконали, що вона має співати на великій сцені… У 1957 році Євгенія Мірошниченко закінчила Київську консерваторію і стала солісткою Київської опери. Її дебютом на сцені стала вердієвська «Травіата». Потім вона виконувала провідні партії в операх: «Севільський цирульник», «Золотий півник», «Чарівна флейта», «Енеїда». Стажувалася в «Ла Скала». Починаючи з 1990 року, викладала на кафедрі сольного співу в Національній музичній академії імені Петра Чайковського. Виховала цілу плеяду гідних учнів, серед яких Михайло Дідик, Валентина Степова, Сусанна Чахоян, Ольга Пасічник. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>