18 квітня. Пам’ятні дати

18 квітня. Пам’ятні дати

1081
Ukrinform
100 років тому в Україні створено Товариство Червоного Хреста.

Саме цього дня, у 1918 році, в Києві розпочав роботу І З’їзд Товариства Червоного Хреста України. Варто нагадати, що міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця виник у Швейцарії в середині ХІХ ст. 5 травня 1919 року, після закінчення Першої світової війни, в Парижі зібралися представники Національних товариств Червоного Хреста союзних держав - Великобританії, Франції, Італії, Японії і США для створення Ліги товариств Червоного Хреста. Вперше Український Червоний Хрест був визнаний ще за часів УНР 1 вересня 1919 року. Після здобуття Україною незалежності, у 1993 році, Червоний Хрест нашої держави був визнаний Міжнародним Комітетом Червоного Хреста та прийнятий до складу Міжнародної Федерації Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Нині Український Червоний Хрест – це близько 4 млн членів. Товариство плідно співпрацює з 21 національним товариством зарубіжних країн, з якими укладені угоди про співпрацю, за фінансової підтримки міжнародних колег щороку виконує понад 20 гуманітарних програм.

Разом з тим, сьогодні Міжнародний день пам’яток і визначних місць, або День всесвітньої спадщини. Заснований згідно з рішенням Генеральної конференції ЮНЕСКО (липень 1983 року) з ініціативи Міжнародної ради з питань охорони пам’яток та визначних місць (International Council on Monuments and Sites; ІCOMOS). Діяльність цієї організації присвячена збереженню і охороні культурно-історичних місць в усьому світі. ІКОМОС була заснована в 1965 році після прийняття Венеціанської хартії 1964 року. Рада оцінює об’єкти, які пропонуються країнами до Списку всесвітньої спадщини ООН. В Україні цей день називається «День пам’яток історії та культури» і встановлений згідно з Указом Президента від 23 серпня 1999 року, його також відзначають щорічно 18 квітня. У липні 2000 року набув чинності Закон «Про охорону культурної спадщини», котрий регулює правові, організаційні, соціальні та економічні стосунки у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об’єктів культурної спадщини в громадському житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Згідно з Законом, об’єкти культурної спадщини, що перебувають на території України, охороняються державою. Нині в Україні нараховується 1399 міст і селищ і більше 8 тисяч сіл з цінною історико-архітектурною спадщиною. У столиці, зокрема, на державному обліку перебуває 675 пам’яток, із яких 390 – загальнодержавного, тобто національного значення. Два комплекси – собор Святої Софії з прилеглими монастирськими будівлями і Києво-Печерська Лавра занесені ЮНЕСКО до Списку світової спадщини.

Ювілеї дня:

121 рік від дня народження Мар’яна Михайловича Крушельницького (1897-1963), українського актора, режисера. Учень Василя Юрчака і Леся Курбаса. Спочатку кар’єри грав у театрах Тернополя і Львова, потім був художнім керівником, режисером і актором театру «Березіль». У 1952–1963 рр. – актор і режисер Київського українського драматичного театру ім. І. Франка. Професор Київського театрального інституту. Відомий актор і співак Іван Рубчак, котрий знав Мар’яна Крушельницького ще по «Тернопільських театральних вечорах», з яких, власне, і почалася мистецька діяльність Крушельницького, згадував: «Пам’ятаю, до кімнати заходить маленький, худенький хлопчина і просить прийняти його на роботу. Питаємо: «А ким же ти хочеш працювати?» –  «Артистом», - відповідає. «Чудово, а ролі ж які хочеш грати?» Хлопчина сміливо обвів нас поглядом та й каже: «Хотів би зіграти або діда, або дядька якогось сільського». Прийняли хлопчину в театр. А незабаром випала йому нагода здійснити свою мрію. І я вам скажу, то був знаменитий дід! Перша кляса! На наших очах Мар’янцьо (так любовно називали Крушельницького актори) так перевтілився, що годі було впізнати в цьому сухенькому сміхотливому дідкові недавнього нашого відвідувача. Великий хист мав молодий актор! В акторському товаристві Крушельницького ніхто інакше не називав, як тільки любовно «наш Мар’янцьо». Мар’ян Михайлович мав щасливу вдачу привертати до себе серця людей. Завжди веселий, життєрадісний, з високо розвиненим почуттям гумору, він усюди був душею товариства. З його вуст безперервним потоком лилися жарти, дотепи, влучні, часом гострі порівняння, вислови. Часто в його руках опинялася скрипка, яку він любив над усе. І тоді лунали задушевні мелодії, пісні, тексти до яких складав він сам.

116  років від дня народження Менахема-Мендла Шнеєрсона (1902-1994) – одного з найвидатніших єврейських діячів ХХ століття, духовного лідера хасидського руху Хабад, сьомого і останнього Любавицького ребе. Народився в Миколаєві. Був вундеркіндом. Початкову освіту здобув вдома. Міг навчатися 18 годин поспіль, не грався у звичні дитячі ігри. Одночасно з єврейськими релігійними студіями, екстерном склав випускні іспити у гімназії. Дитячі і юнацькі роки провів у Дніпрі. У 1923 році познайомився з Йосифом Іцхаком Шнеєрсоном, шостим Любавицьким ребе, лідером хабадського хасидизму і розпочав діяльність у хабадському русі. В 1927 році емігрує з СРСР (по суті, тікає від більшовиків): спочатку до Латвії, потім до Польщі, а згодом до Берліна. В Берлінському університеті майбутній Ребе вивчав математику і природничі науки. В 1933 році, коли до влади прийшли нацисти, Шнеєрсон переїхав до Франції. Там він навчався у Сорбонні, на факультеті суднобудування, і отримав диплом. 1941 року Шнеєрсон переїжджає до США (знову ж таки: вчасно врятувався від нацистів), де деякий час працює на верфях Військово-Морського флоту США. У 1942 рабин Йосиф Іцхак призначив Менахема Шнеєрсона керівником руху Хабад, та доручив йому розбудувати освітню мережу на теренах США. У 1951 році Менахем Мендл Шнеєрсон був обраний сьомим Любавицьким ребе. Зажив слави завдяки своїй діяльності, що була направлена на навчання молодих рабинів та їх дружин, створенню хабадської мережі та популяризації хабадського хасидизму серед євреїв у всьому світі. За 44 роки керівництва Менахема-Мендла Шнеєрсона Хабадом рух створив понад 2000 освітніх, соціальних, медичних організацій по всьому світу. Шнеєрсон був посмертно нагороджений Золотою Медаллю Конгресу США. Частина послідовників вважає його месією та не визнає факту фізичної смерті наставника. Менахем-Мендл Шнеєрсон ніколи не був в Ізраїлі. Він весь час мешкав у Нью-Йорку і за все своє життя ніколи не був у відпустці. Нещодавно іменем Менахема Мендла Шнеєрсона названі вулиці у Дніпрі та Миколаєві. У Миколаєві відкрито і меморіальну дошку.

90 років від дня народження Рефіка Музафарова (1928-2011), кримськотатарського фольклориста, доктора філологічних наук, професора. Головний редактор громадсько-політичного та історико-культурного журналу «Ватан» («Батьківщина», видавався  з 1990 року у Феодосії). Директор кримськотатарського культурно-просвітницького і науково-дослідницького центру «Ватан». Автор праць з фольклористики «Татарські народні прислів’я», «Нариси фольклору тюрків» та ін., статей, присвячених кримськотатарсько-українським історико-культурним взаєминам.

Роковини смерті:

56 років від дня смерті В’ячеслава В’ячеславовича Левандовського (1897-1962), українського художника-аніматора, одного із зачинателів української мультиплікації. Народився в Києві. З дитинства захоплювався музикою, театром, балетом, живописом і графікою. Закінчив Київську Академію мистецтв. З 1920 року працював художником у театрах, видавництвах. З 1925 - на Одеській, потім на Київській кінофабриці ВУФКУ. Створив перші українські мультиплікаційні фільми: «Казка про солом’яного бичка» (1927), «Казка про Білку-господиню і Мишку-злодійку» (1928). Використовував техніку площинних маріонеток (сам конструював маріонетки та станки для їх зйомки). У 1930–1935 рр. знімав науково-технічні фільми. З 1936 працював на кіностудії «Мосфільм» як аніматор та режисер лялькового кіно. Винайшов та запровадив у виробництво «автоматичний олівець» – пристрій для контролю покадрового руху ляльки у просторі. 


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-