9 квітня. Пам’ятні дати

9 квітня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні – другий день Великодніх свят – Обливаний понеділок.

В Україні обливати когось або самого себе водою у Великодній понеділок – стародавній звичай, пов’язаний із весняним очищенням водою.

Як відомо, в давні часи вважалося, що вода і вогонь мали чарівні властивості: проганяли злі сили, надавали родючість матері-землі, а людини - здоров’я і добробут. Тому у циклі Сонячних свят на початку кожної пори року цим стихіям віддавалась особлива пошана. Отже, на початку весни – а весна починалась після весняного рівнодення, був ритуал обливання водою. Коли на весні дівчина і хлопець будуть облиті водою – влітку будуть дощі, буде врожай, а «обливані» будуть цілу весну й літо чисті, здорові, сильні.

Разом з тим, на другий день Великодня в Україні існує традиція ходити в гості один до одного, обмінюватися писанками або крашанками, зичити всіляких гараздів.

Події дня:

Цього дня у 1989 році в столиці Грузії Тбілісі силами Радянської армії жорстоко придушено мирну демонстрацію. Трагедія 9 квітня, а саме так називають ті події у Грузії, сталася на тлі чергового загострення грузино-абхазького конфлікту. В березні 1989 року Абхазія заявила про намір вийти зі складу Грузії і стати окремою союзною республікою. У відповідь на це Грузією прокотилася хвиля несанкціонованих мітингів. 4 квітня під проводом одного з лідерів національного грузинського руху Звіада Гамсахурдіа розпочався безстроковий мітинг в Тбілісі, який з 6 квітня почав проходити під антирадянськими і антикомуністичними гаслами. Це налякало місцеву владу, і вона звернулася за допомогою до Москви, попросивши надати військову допомогу. На вищому рівні було ухвалено рішення про негайне направлення в Тбілісі підрозділів силовиків. До участі в спецоперації був залучений мотострілецький полк дивізії внутрішніх військ імені Дзержинського – одна з елітних частин МВС СРСР, ОМОН з Пермі та Воронежа, полк десантників із Кутаїсі та курсанти школи МВС із Горького (нині – Нижній Новгород). 7-8 квітня вони вже були на вулицях грузинської столиці. Ситуація була надзвичайно напружена й вибухонебезпечна. Демонстранти заблокували підступи до проспекту Руставелі, використовуючи для цього вантажні машини і тролейбуси. Почались поодинокі сутички між мітингувальниками і прибулими військовими. Під ранок 9 квітня командувач військами Закавказького військового округу Ігор Родіонов наказав почати витіснення демонстрантів з площі - до будинку Уряду рушила бронетехніка, за нею бійці. У хід йшли гумові кийки, слізогінний газ, саперні лопатки. Демонстранти почали залишати площу, але майже всі виходи з були перекриті автотранспортом, що різко зменшило шляхи евакуації, виникла паніка та масова тиснява. Результатом цієї спецоперації стала смерть (за офіційними даними) 19 людей. Із них 17 жінок. За тими ж таки офіційними даними, загибель людей сталася в результаті задушення під час тисняви. За даними слідчої комісії верховної ради Грузії, протягом місяця за медичною допомогою звернулися 4035 осіб. Союзна комісія на чолі з Анатолієм Собчаком, яка розслідувала цей інцидент, згодом встановила наявність у постраждалих колотих і різаних ран та ознаки враження отруйними речовинами. Разом з тим комісія прийшла до висновку про надмірне застосування військовими сили проти демонстрантів. Втім, військові все заперечували. В свою чергу і керівництво СРСР відмовилося взяти на себе відповідальність за події під час розгону демонстрації. Після цієї трагедії уряд Грузії змушений був піти у відставку, а довіра до очільника СРСР Горбачова і центральних органів влади була остаточно підірвана. З цього квітневого ранку почався процес об’єднання грузинського суспільства навколо ідеї національної незалежності та відновлення грузинської державності. Наступного дня на знак протесту проти розгону мітингу місто Тбілісі і решта країни розпочали страйк, а також було оголошено національний 40-денний траур. Рівно через два роки, 9 квітня 1991, верховною радою країни було ухвалено «Акт про відновлення незалежності Грузії». А у пам’ять про трагічні подій 9 квітня 1989 року в Тбілісі, в Грузії відзначається День національної єдності, громадянської злагоди і пам’яті загиблих за батьківщину.

Ювілеї дня:

197 років від дня народження Шарля Бодлера (1821–1867), французького поета, критика, перекладача, класика французької й світової літератури. Літературну діяльність починав як критик. Найвідомішими творами Бодлера є збірки поезій «Квіти зла» і «Малі поезії у прозі», а також збірка художньо-філософських есе «Штучний рай» у якій він досліджує проблему впливу на людину збуджуючих засобів: вина, гашишу, опіуму. Його трагічна поезія, котра успадкувала класичну стрункість французького вірша, закарбувала в строго бездоганних формах невідомі минулому сумніви і пристрасті, а також вперше оприлюднила багато з того, про що всі знали (або здогадувались), але не наважувались про це говорити високопоетичною мовою, і що буде непокоїти західну літературу впродовж всього ХХ століття.

139 років від дня народження Андрія Миколайовича Лівицького (1879-1954), українського громадсько-політичного діяча, президента УНР в екзилі (1926-1954). Родом з Полтавщини. Закінчив Колегію Павла Галагана, згодом – юридичний факультет Київського університету. Працював адвокатом і мировим суддею в Лубнах, Каневі, Золотоноші. З студентських років брав участь в українському національному русі, очолював студентську громаду в Києві. В 1905–1920 рр. Лівицький – один з провідних членів Української Соціал-Демократичної Робітничої партії. З березня 1917 р. – член Української Центральної Ради. В період Гетьманату з серпня 1918 р. входив до складу опозиційного владі Скоропадського Українського Національного Союзу. Після встановлення влади Директорії УНР був одним з організаторів та керівників Трудового Конгресу України. У 1919–20 рр. був міністром юстиції, закордонних справ, заступником голови уряду УНР, головою дипломатичної місії в Польщі; уклав з Польщею Варшавський договір 1920 року і союз проти більшовиків. Після завершення Української революції – в еміграції. Очолював уряд УНР; після смерті Петлюри став його наступником і очолив Директорію УНР (фактично Президент УНР в екзилі) та Головним Отаманом військ УНР. Один із засновників Української Національної Ради. В повоєнний час Лівицький жив у Німеччині.

136 років від дня народження Вадима Львовича Модзалевського (1882–1920), українського історика, архівіста, археографа, одного з фундаторів архівної справи України. Після закінчення Миколаївського інженерного училища (у Петербурзі) служив інженером у Києві. Був вихователем у 1-му Кадетському корпусі (Петербург). У 1911–1912 рр. – директор Музею українських старожитностей Василя Тарновського (Чернігів), 1911–1918 – керуючий справами Чернігівської губернської ученої архівної комісії, одночасно – секретар Чернігівського дворянського зібрання. З початком Української революції 1917-1920 років перебрався до Києва. Очолюючи архівні управління (1918–1920), сформував архівну справу України. Був секретарем Комісії для заснування Української Академії наук. Автор грунтовних праць «Малоросійський родословник», що містить, зокрема, багатий матеріал про генеалогію українських письменників-дворян, та «Малоросійський гербівник». Помер науковець дуже рано – 38-річним. У Києві є вулиця Вадима Модзалевського.

56 років від дня народження Ігоря Подольчака (1962), українського режисера, сценариста, продюсера, художника та куратора сучасного мистецтва. Член Української Кіноакадемії. Учасник та лауреат численних художніх міжнародних виставок в Україні та за кордоном. Співзасновник творчого об’єднання «Фонд Мазоха» та співавтор всіх його мистецьких акцій та проектів. Ігор Подольчак народився у Львові. Після закінчення середньої школи вступив на факультет «Інтер’єр та обладнання» Львівського Державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (тепер Львівська національна академія мистецтв). З 1985 по 1986 рік працював у Художньому фонді Спілки художників України. Після 1986 року і до цього часу - вільний художник та куратор сучасного мистецтва. Брав участь у численних міжнародних виставках по всьому світу, лауреат багатьох з них, організував та провів ряд міжнародних виставок в Україні та за кордоном. Після заснування у 1991 році Фонду Мазоха, разом з Ігорем Дюричем, активно проводить різноманітні мистецькі акції. З 1997 року займається комплексним проектуванням візуально-іміджевої складової політичних виборчих кампаній. З 2006 року пише сценарії, знімає та продюсує кінофільми. У режисерському доробку дві повнометражні художні картини та одна короткометражна.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-