Гуртом і пенсію батькові легше платити

Гуртом і пенсію батькові легше платити

1477
Ukrinform
Сага про “пенсійні” аліменти, або Чому “соціального” міністра українці знову не так зрозуміли

Міністр соціальної політики Андрій Рева лиш нагадав українцям їх конституційний обов’язок, а вони, невдячні, на глум його підняли. На днях в ефірі Радіо Свобода він дещо здивував багатьох: “Я вважаю, що у випадку дітей до літніх батьків має бути жорстка (у деяких ЗМІ “сувора” – Авт.) відповідальність – потрібно законодавчо ввести серйозну відповідальність – вони теж повинні платити аліменти на утримання батьків”. Люди одразу почули у слові “аліменти” мало не натяк на запровадження в Україні нового “податку” – обов’язкової фінансової допомоги непрацездатним батьками. І тому притьмом накинулися на міністра зі злими запитаннями: “А навіщо взагалі Пенсійний Фонд?”, “А навіщо я плачу податки?”. І далі в такому ж дусі...

Домашнє піклування за старенькими – наше все

Насправді, це була лише міністерська риторика, яка інколи коштує українцям нервів. У розпалі радіоінтерв’ю Андрій Рева не зчувся, як наступив на болючу мозолю – вкотре нагадав громадянам про принизливо жалюгідне пенсійне забезпечення в країні.

Змушувати працездатних українців в обов’язковому порядку виплачувати аліменти своїм батькам-пенсіонерам (на додаток до пенсії чи замість неї), звісно, ніхто не збирається. В українській Конституції дійсно записано: “Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків” (см. 51). Але це формулювання зовсім не означає якихось примусових виплат – піклування не є замінником державного соціального забезпечення, як дехто міг подумати.

В нашій культурі дійсно прийнято добровільно піклуватися про своїх стареньких – доглядати, лікувати, ховати. Причому, за власний чи спільний родинний кошт. Суспільна мораль не схвалює, наприклад, дожиття батьків у будинках для старих за наявності у них повнолітніх і працездатних дітей. На відміну, наприклад, від США чи Німеччини, де це звична практика.

У тих же Сполучених Штатах пенсійна система дозволяє пенсіонерам на старості жити власним коштом, абсолютно не потребуючи сторонньої допомоги. На сьогодні лише соціальна пенсія, що нараховується державою, становить у США $1200-1300. Не кажучи вже про численні накопичувальні програми, які дозволяють сучасним американцям на старість акумулювати досить пристойні капітали.

Для порівняння, в Україні за останніми даними Міністерства соціальної політики більше 60% пенсіонерів отримують пенсію до 2000 грн (близько 75$ за нинішнім курсом – Авт.). Вітчизняна солідарна система на більше не спроможна, а накопичувальної ще не запроваджено. Тому побіжна згадка посадовця про “пенсійні” аліменти й викликала бурхливу реакцію суспільства.

Старість – не радість, а випробування грошима

Насправді, механізм “пенсійних” аліментів в Україні існує давно. Але він настільки мало популярний на відміну від “дитячих” аліментів, що про нього мало хто знає. І якби не ініціатива уряду посилити відповідальність за несплату аліментів на дітей, яка в Україні вже переросла в значну соціальну проблему (системна несплата аліментів стосується близько 600 тисяч дітей, зареєстровано більше 7 млн позовів), то про існування аліментів на утримання немічних батьків, ніхто б і не згадав.

Для нас характерним є досвід Італії, коли молодь довго живе з батьками, а бабусі з дідусями діляться пенсією з онуками і при цьому, кожен нормальний громадянин мріє заплатити менше податків, а натомість більше отримати з бюджету. Такі ідеї не чужі і пересічним українцям.

Утримання малозабезпечених непрацездатних батьків (пенсіонерів, інвалідів), які потребують сторонньої допомоги, є обов'язком їх повнолітніх дітей згідно із Сімейним кодексом України. Вважається, що повнолітні діти виконують свої обов’язки щодо утримання непрацездатних батьків добровільно. І у більшості випадків це відповідає реальному стану речей.

Однак при злісному ухиленні від цього обов'язку кошти на утримання батьків стягуються в судовому порядку. Зверніть увагу на ключовий момент – питання про злісність ухилення власних дітей мають ініціювати саме непрацездатні батьки (батько чи мати), які вважають себе покинутими напризволяще без достатніх засобів для існування. Зазвичай, таке трапляється у надскладних життєвих ситуаціях, викликаних винятковими сімейними конфліктами та особистими обставинами (каліцтво, невиліковна хвороба, недієздатність тощо). Держава у цьому випадку до останнього намагається влаштувати долю літніх людей за рахунок опікунів, в першу чергу, з числа найрідніших. І нічого дивного в цьому немає, адже вона спирається на вікові традиції та суспільні моральні засади.

Діти, до речі, можуть бути звільнені від обов'язків утримання своїх батьків і примусового стягнення витрат по догляду за ними, якщо судом буде встановлено, що батьки свого часу ухилялися від виконання батьківських обов'язків. Усе логічно – не дбав про дітей свого часу, не маєш морального права вимагати дбати про себе.

Державна пенсія є, була і буде. Але й добровільна допомога не завадить

Тобто, “пенсійні” аліменти – результат виключно окремих спірних життєвих ситуацій та судових суперечок, а не повсюдна соціальна практика, що покликана замінити собою систему загальноприйнятого соціального забезпечення.

Тут справедливо зауважити критикам Андрія Реви – перш ніж у чомусь звинувачувати, потрібно хоча б трохи розрізняти суть явища та масштаби проблеми. Ми не виправдовуємо міністра за його інколи чудне “красномовство”, коли слова можна трактувати як завгодно, але закликаємо слухачів не шукати “зради” там, де її нема.

Наприклад, журналіст Матвій Ганапольський, досліджуючи тему “пенсійних” аліментів у своїй програмі "Ехо України" на Першому каналі, посилався на ніким не підтверджене зростання позовів від батьків до повнолітніх дітей в останні роки на 20%. Чи так це насправді, перевірити важко – джерела інформації не вказані. Офіційна статистика не розділяє аліментні позови окремо на “пенсійні” чи “дитячі”, тому вирахувати, скільки позовів про пенсійні аліменти включено у згадані вже 7 мільйонів позовних справ, нереально.

Однак, узагальнення судової практики у справах про стягнення аліментів, яке регулярно здійснює, зокрема, Київський Апеляційний суд, свідчить, що кількість справ про стягнення аліментів саме на утримання непрацездатних батьків у столичній області дуже незначна. Йдеться буквально про одиничні випадки із більш ніж 3 тисяч щорічних спорів про стягнення аліментів. Можемо припустити, що подібне співвідношення існує і в інших областях.

Як свідчить судова практика, часто суди відмовляють у подібних позовах, оскільки суд в першу чергу прискіпливо вивчає матеріальний та сімейний стан сторін. Наголошується, що право на стягнення аліментів на утримання батьків виникає за наявності двох умов: не лише непрацездатності батьків, а й наявності у них потреби у матеріальній допомозі. Якщо пенсія позивача становить хоча б мінімальний прожитковий мінімум, то його вимога не задовольняється.

А оскільки нинішній прожитковий мінімум для непрацездатних в Україні просто сміхотворний – 1247 грн ($47), то зрозуміло, чому 53% українців вважають, що діти таки мають виплачувати обов’язкову фінансову допомогу батькам. Але навряд чи це коли-небудь стане в нашій країні примусовою практикою.

Оксана Поліщук, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>