4 квітня. Пам’ятні дати

4 квітня. Пам’ятні дати

1018
Ukrinform
Цього дня створено НАТО – найвпливовішу міжнародну військово-політичну організацію.

4 квітня 1949 року у Вашингтоні представниками 12 країн був підписаний Північноатлантичний договір, на підставі якого було засновано Організацію Північно-Атлантичного Договору (North Atlantic Treaty Organization, НАТО) – міжнародну військово-політичну організацію, союз колективної оборони. Північноатлантичний альянс був створений на основі договору між країнами-членами, кожна з яких приєдналася до нього добровільно після публічного обговорення і відповідного парламентського процесу. Договір поважає їхні індивідуальні права та міжнародні зобов’язання згідно зі Статутом ООН. Він зобов’язує країни-учасниці взяти на себе частину ризиків і відповідальності за колективну безпеку, а також утримуватись від приєднання до будь-яких інших міжнародних зобов’язань, які можуть суперечити договору. Усі рішення в НАТО приймаються колегіально на основі консенсусу. Найважливішим органом прийняття рішень в НАТО є Північноатлантична рада, в якій беруть участь представники усіх країн-членів Альянсу на рівні послів, міністрів або глав держав та урядів. На сьогодні Організація Північноатлантичного договору – це альянс 28 країн з Північної Америки і Європи. НАТО була створена на противагу експансіоністській політиці СРСР. Адже, між 1947 і 1949 роками сталася низка драматичних політичних подій, які змусили західні країни серйозно замислитись над проблемами безпеки. Першим кроком у повоєнній реконструкції західноєвропейської безпеки і створенні оборонної організації Західноєвропейського Союзу став Брюссельський договір, підписаний у березні 1948 року п’ятьма країнами Західної Європи – Бельгією, Францією, Люксембургом, Нідерландами і Великою Британією. Це також був перший крок на шляху до підписання у 1949 році Північноатлантичного договору та створення НАТО. Відносини між НАТО і Україною розвиваються з моменту отримання Україною незалежності в 1991 році – тоді наша країна приєдналася до Ради північноатлантичної співпраці (згодом замінена на Раду євроатлантичного партнерства). В 1994 році Україна стала першою пострадянською країною, яка приєдналася до Партнерства заради миру. Протягом 90-х років українці продемонстрували своє прагнення взяти участь у забезпеченні євроатлантичної безпеки, надаючи підтримку миротворчим операціям під проводом НАТО на Балканах. 9 липня 1997 року в Мадриді український президент і глави держав і урядів НАТО підписали Хартію про Особливе партнерство між НАТО і Україною. Згідно з Хартією було створено Комісію Україна-НАТО (КУН), яка є органом прийняття рішень, відповідальним за розвиток відносин між НАТО і Україною та скерування спільної діяльності. У травні 1997 року в Києві відкрився Центр інформації та документації НАТО, а в квітні 1999 року – Офіс зв’язку НАТО; 2004 – Офіс оборонної документації НАТО в Україні. Вперше офіційно про бажання України вступити до НАТО, було проголошено у травні 2002 року, незадовго до п’ятої річниці підписання Хартії. На сьогодні, зважаючи на збройну агресію й ризик подальших воєнних дій з боку Росії, тема вступу України до НАТО є надзвичайно актуальною, але на заваді стоїть ряд перешкод об’єктивного характеру, що робить цей вступ справою не найближчого майбутнього.

Разом з тим, сьогодні Міжнародний день просвіти з питань мінної небезпеки та допомоги в діяльності щодо розмінування. День проголошений на 60-й сесії Генеральної Асамблеї ООН резолюцією 8 грудня 2005 року. Міни і вибухонебезпечні пережитки війни складають серйозну загрозу безпеці, здоров’ю і життю цивільного населення, а також перешкоджають соціально-економічному розвитку на національному і місцевому рівнях. За даними ООН на сьогодні у 64 державах, у зонах минулих і нинішніх збройних конфліктів, знаходиться понад 100 мільйонів мін. Близько 90 відсотків цих мін – протипіхотні, тобто такі, від яких гинуть або калічаться люди, здебільшого мирні мешканці. За останні 15 років підірвалися на мінах і загинули понад півтора мільйона людей, а покалічились утроє більше. Тема Дня у 2018 році: «Забезпечення захисту, миру та розвитку». Протягом 20 років Служба ООН з питань діяльності, пов’язаної з розмінуванням (ЮНМАС), займається питаннями реагування на потреби людей, чиєму життю загрожують вибухові пристрої, включаючи цивільних осіб, миротворців і гуманітарних співробітників. ЮНМАС рятує життя, сприяючи в розгортанні Місій ООН, доставці гуманітарної допомоги, захисту цивільного населення, підтримці добровільного повернення внутрішньо переміщених осіб чи біженців. Співробітники Служби беруть участь у заходах по відновленню спільнот і кампаніях, спрямованих на просування міжнародного гуманітарного права і прав людини. Як відомо, в зв’язку з воєнними діями на сході України, проблема мінної безпеки для нашої держави стоїть надзвичайно гостро – незважаючи на заходи, які вживаються, продовжують траплятися нещасні випадки, від вибухів боєприпасів гинуть та травмуються люди. Втім, на законодавчому рівні протимінна діяльність відповідним чином не врегульована й досі. Закон «Про протимінну діяльність», який мав би стати правовим фундаментом державних ініціатив, спрямованих на здійснення комплексу заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, пов’язаних із вибухами боєприпасів, не прийнятий, а це, в свою чергу, не дозволяє залучати до розмінування міжнародні організації та світову спільноту, які змогли б більш ефективно допомагати Україні в розмінуванні території Донбасу.

Ювілеї дня:

200 років тому народився Томас Майн Рід (1818-1883), англійський письменник, автор авантюрно-пригодницьких романів «Мисливці за скальпами», «Квартеронка», «Оцеола, ватажок семінолів», «Вершник без голови». Його перу належить також цілий ряд книг, де описуються подорожі, рослинний і тваринний світ Азії, Африки і Америки. Цілком успішно виступав Майн Рід і в ролі популяризатора наукових досягнень свого часу («Зоологія для дітей», «Популярний опис різноманітних людських рас»). Народився Майн Рід в Ірландії в сім’ї священика. У 22 роки виїхав до США, плекаючи надію знайти там справу до душі й вибитися у люди. Але Америка виявилася далеко не такою романтичною і світлою країною, якою її уявляв собі молодий ірландець. Майн Рід змінив масу професій і в 1843 році поселився в Філадельфії, зайнявшись журналістикою. В 1846–1848 рр. брав участь у війні США з Мексикою. Згодом повернувся в Європу і до кінця своїх днів жив у Лондоні.

150 років від дня народження Лева Семполовського (1868–1960), українського селекціонера, доктора філософії та природничих наук. У 1885-1889 рр. вивчав хімію і природничі науки в університетах Бреслау, Ростока й Берліна. З 1890 року працював на цукрових заводах у Франції, займався селекцією цукрового буряка в Німеччині та Італії. У липні 1898 на запрошення адміністрації Уладівського цукрового заводу, нині Калинівського р-ну Вінницької області, очолював Уладівську селекційну станцію. Паралельно виконував обов’язки хіміка на заводі. З 1930 року працював як завідувач бурякової секції та заступник директора з наукової частини Уладово-Люлинецької селекційно-насіннєвої (пізніше дослідно-селекційної) станції. Семполовський одним із перших запровадив у селекційній практиці гібридизацію. Впродовж своєї діяльності на станції вивів і передав у виробництво 76 високопродуктивних сортів цукрових буряків і 1 сорт кормової моркви.

65 років від дня народження Квітки Цісик (1953-1998), американської співачки українського походження. Народилася вона у Нью-Йорку в родині українських емігрантів. Цісики виїхала зі Львова у 1944 році. Мешкали спочатку в німецькому Байройті, з 1949 – у США. Батько, Володимир Цісик, працював викладачем в Українському музичному інституті, штат Нью-Йорк, а мати Іванна – в банку. З дитинства Квітка навчалася грі на скрипці, гарно співала. В 1974 році закінчила консерваторію в Нью-Йорку. Під час навчання взяла собі псевдонім Кейсі від ініціалів К. С. Виконувала джинґли, була бек-вокалісткою у Боба Джеймса, Роберта Флека, Майкла Джексона та інших американських виконавців. 1977 року зіграла епізодичну роль у комедійній мелодрамі «Ти світло мого життя». За виконання однойменної пісні до цього фільму отримала «Оскар». 10 років Квітка Цісик була голосом автомобільної компанії Ford. Крім того, озвучувала реклами інших великих корпорацій Америки. Записала два україномовних альбоми: «Пісні України» (1980) та «Два кольори» (1989). 1983 року співачка разом із матір’ю відвідала Україну. Була у Львові, інших містах Західної України. Саме після тієї поїздки в її репертуарі з’явилися пісні Володимира Івасюка. Квітка Цісик двічі була в шлюбі. У другому шлюбі у неї народився син Едвард-Володимир (нині піаніст). Сім років жінка боролася з раком. 29 березня 1998 року вона померла, не доживши п’яти днів до свого 45-річчя. Якою була Квітка Цісик у житті? Вона любила свою сім’ю, не мислила себе без співу. Любила босою пройтися безлюдним берегом океану, тримаючи за руку маленького сина. Любила плавати, запливати далеко-далеко, як тільки можна, аби з берега здаватися малесенькою цяткою на тлі горизонту. Любила довгі спокійні кінні прогулянки за містом і разом із тим – шалену швидкість – впродовж багатьох років їздила на спортивному Jaguar, хоча могла дозволити собі найновішу модель Ford (компанія дарувала їй автівки). Любила погратися зі своїм велетенським чау-чау на прізвисько Медьо. Мешкала співачка в просторих апартаментах біля Централ-парку. В Україні її музика почала звучати наприкінці 80-х років. Усі, хто вперше чув голос Квітки, був вражений, заскочений зненацька, приголомшений. Цей голос брав вас у полон одразу і назавжди – він був неповторний і незабутній – поєднання сили, ніжності та щирості. Цьому проникливому чару піддавалися всі – починаючи з професійних музикантів, й закінчуючи одеським таксистом, чиї смаки далі «блатаря» і Міші Шуфутинського не простягалися. Поет Іван Малкович згадує, як після того, як він привіз на початку 90-х з Канади до себе в Карпати диск Квітки Цісик, то всі сусіди переписали собі платівку, а один чоловік, котрий жив на найвищій горі і мав гучномовця, щонеділі після церковної служби пускав голос Квітки Цісик на найближчі гори. На одному з україномовних альбомів Квітки Цісик написано: «Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу…»

Роковини смерті:

50 років тому в Мемфісі (шт. Теннессі, США) був убитий Мартін Лютер Кінг (1929-1968), керівник руху за громадянські права американських негрів, проповідник, лауреат Нобелівської премії миру (1964). Як сказав один з друзів проповідника, Кінга вбив не Джеймс Ерл Рей, а вся біла Америка. Бо саме Кінг, палкий шанувальник Махатми Ганді та його методу пасивного, ненасильницького опору у боротьбі за свободу, більше за будь якого американця зробив, аби показати всю оманливість численних заяв білої Америки про те, що вона є землею свободи і рівності. Переконатися в цьому можна, почитавши проповіді Мартіна Лютера Кінга. 


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-