1 квітня. Пам’ятні дати

1 квітня. Пам’ятні дати

1270
Ukrinform
Сьогодні православні та греко-католики святкують Вхід Господній до Єрусалима, або Вербну неділю – останню урочисту подію перед початком Страсного тижня, що закінчиться Світлим Христовим Воскресінням.

Свято Входу Господнього в Єрусалим входить до 12 найбільших свят церковного календаря і відзначається завжди в шосту неділю Великого посту, рівно за тиждень до Великодня. Історія святкування в християнській традиції почалася приблизно в IV столітті, а на наших теренах з ХІ.

За переказами, саме цього дня Ісус на віслюку в’їхав до Єрусалима. Наближалося іудейське свято Пасхи, тому до міста прибувало чимало людей. Іудея була тоді однією з провінцій Римської імперії, і її мешканці вірили, що мусить з’явитися Той, Хто визволить їх від панування римлян. І містяни, і паломники радо вітали Ісуса, і встилали Йому дорогу пальмовим гіллям. Вони знали, що напередодні Він воскресив мертвого Лазаря, який пролежав у печері аж три дні – такого дива не творив ніхто й ніколи, тому іудеї й вітали Ісуса як свого Царя. Отже, свято символізує, з одного боку, визнання Ісуса Месією (Христом), а з іншого – прообраз входу Сина Людського до Раю.

Багатьма мовами світу ця неділя називається Пальмовою – з огляду на гілки пальм, що їх стелили на дорогу під час в’їзду Господа Ісуса в Єрусалим. Однак на слов’янських теренах пальми не ростуть, тому природно, що люди замінили їх на гілочки верби, яка саме о цій порі починає зеленіти і цвісти, тому змінилася і назва – замість Пальмової, неділя стала Вербною. Люди зранку йдуть до храмів, аби посвятити вербу, бо вірять у цілющу властивість освячених гілочок.

Після свята Входу Господнього в Єрусалим для християн розпочинається найскорботніший тиждень – Страсна седмиця – час посилених молитов, перебування думкою разом із Ісусом і приготування до найвеличнішого свята – Воскресіння Христового.

День сміху. Фото: Укрінформ
День сміху. Фото: Укрінформ

Водночас, сьогодні 1 квітня – День сміху і жартів. Цей день, або як його ще називають, День дурника, відзначають не тільки в багатьох європейських країнах, але й по всьому світі, зокрема і в США. Відомий він із ХVІІ століття, «батьками-засновниками» вважають англійців. Триста з лишком років тому, відомий англійський письменник і антиквар Джон Обрі (добрий приятель такого серйозного чоловіка як Томас Гоббс), котрий збирав не тільки старі цінні речі, але й усілякі кумедні історії, чутки, плітки та лондонські анекдоти, вперше згадав про «Свято дурників». Декілька років потому, гурт молодих лондонців квітневого ранку запрошував містян до Тауера – мовляв, там відбувається цікаве й незабутнє видовище – миття левів. Роззяв завжди і всюди вистачає, тому чимало городян клюнули на цю байку й рушили до Тауера. Щоправда, там їх зустріла не схильна до веселощів варта й наказала забиратися геть, пригрозивши, замість левів, влаштувати добрячу мийку настирам. Утім, дехто сумнівається в тому, що першими День сміху «винайшли» саме британці й надає пальму першості у цій справі французам. Як би там не було, а в Україні цей веселий День з’явився приблизно з кінця ХVІІІ століття, а остаточно затвердився у столітті ХІХ. Його, як і новорічне свято, «завезли» іноземці. Про те, що День сміху в Україні прижився, можна зрозуміти по тодішній пресі, яка рясніє першоквітневими жартами – здебільшого досить невинними. То повідомляється про начебто новий невиданий роман Віктора Гюго, то йдеться про те, що відомий критик і теософ «Південного краю», такий собі пан Черняєв написав у віршах рекламу про американські підтяжки «Еластік-Міракле», або про те, що директор одного з театрів пообіцяв залізти у пляшку, а коли в приміщення набилася тьма-тьмуща людей – поклав біля скляної посудини табличку «перше квітня», розвернувся й пішов за куліси. Цікаво, що першоквітневі жарти, містифікації з центральних газет перекочовували на шпальта регіональних ЗМІ – таким чином довірливих провінціалів теж зачіпали крила «першоквітневої качки» (тобто, все як і зараз, тільки з поправкою на швидкість розповсюдження інформації). За радянської доби українці жартували, але гумор був переважно сумний. День сміху з’явився у нас лише на початку 70-х років, з початком всесвітньо відомої одеської Гуморини, яка відтоді стала традиційним заходом, справжнім святом сміху і гумору.

Міжнародний день птахів. Фото: Укрінформ
Міжнародний день птахів. Фото: Укрінформ

А ще сьогодні Міжнародний день птахів. Відзначається в день підписання (1906) Міжнародної конвенції про охорону птахів. Першим офіційним міжнародним документом щодо охорони птахів була «Міжнародна конвенція про охорону птахів, корисних у сільському господарстві», підписана 19 березня 1902 року (набрала чинності 12 січня 1905). Згодом, 18 жовтня 1950 року, на зміну їй у Парижі була підписана «Міжнародна конвенція про охорону птахів», яка набрала чинності лише у 1963, через 13 років після підписання. Існує також Міжнародний день перелітних птахів, який відзначається кожної другої суботи і неділі травня, починаючи з 2006 року. Чимало країн світу (зокрема США, Канада, Великобританія, країни Латинської Америки) відзначають у певні дні року власні Дні птахів. Варто нагадати, що за останні 300 років на нашій планеті вимерло близько 120–130 видів птахів. На початку XXI ст. близько 1200 видів перебувають під загрозою зникнення.

Ювілеї дня:

Микола Гоголь. Фото: twitter
Микола Гоголь. Фото: twitter

Сьогодні день народження Миколи Васильовича Гоголя (1809-1852), одного з найзагадковіших письменників ХІХ століття. Автор «Вечорів на хуторі біля Диканьки», «Тараса Бульби», «Шинелі», «Ревізора», «Мертвих душ», «Вибраних місць з листування з друзями». Микола Гоголь – уродженець Великих Сорочинців що на Полтавщині. Дитинство його минуло в селі Василівці (тепер Гоголеве) поблизу Миргорода. Навчався у Ніжинській гімназії вищих наук. Дев’ятнадцятирічним приїхав до Петербурга з метою прославитися. Мріяв стати актором, зіркою театру, потім – чиновником, високопосадовцем, але став письменником. Із 43-х років свого життя Гоголь прожив у Росії приблизно 13 років. Двадцять – в Україні, та майже десять – за кордоном, переважно в Італії. Гоголь любив цю країну. З одного боку вона чимось нагадувала йому рідну Україну – клімат, люди, кухня (до речі, Миколі Васильовичу смакували італійські страви, він знався на сирах, вині, сам пречудово готував славнозвісну італійську пасту, аналог полтавських галушок), а з іншого, зокрема Рим – якоюсь мірою наштовхував його на думку про Росію, про Петербург, щоправда вже муміфікований, мертвий, а отже, й не здатний заподіяти якоїсь шкоди. І по сьогодні точаться дискусії з приводу того, чи Гоголь українець чи росіянин. Про це його запитували ще за життя. В одному з листів до своєї приятельки, одеситки Олександри Смирнової він писав: «Вы говорите: «Спуститесь в глубину души вашей и спросите, точно вы русский или хохлик?» …скажу вам только, что знаю: что это до сих пор неразрешимая загадка… для меня. Знаю только, что меня подозревают в двуличности или какой-то макиавеллевской штуке…сам не знаю, какая у меня душа, хохлацкая или русская. Знаю только то, что никак бы не дал преимущества ни малороссиянину перед русским, ни русскому перед малороссиянином. Обе природы слишком щедро одарены Богом и, конечно как нарочно, каждая из них порознь заключает в себе то, чего нет в другой…» Отаким він і залишається для нас – поміж російською шинеллю і українською свиткою – загадковий подорожній у довгому чорному плащі та саквояжем, з м’яким проникливим поглядом карих очей і усмішкою Мони Лізи – містик Гоголь.

91 рік від дня народження Жака Майоля (1927-2001), французького вченого-експериментатора, одного з найвідоміших нирців у світі. Його ще за життя називали «людиною-амфібією», «людиною-дельфіном». Він прославився світовими рекордами з занурення на глибину 60, 100 метрів без акваланга і спеціального підводного обладнання. Його рекорди та екстраординарні здібності не раз збивали з пантелику медиків – під час занурення його пульс становив лише 20 ударів на хвилину. В 1961 році Майоль став почесним громадянином комуни Каполівері на о. Ельба, біля берегів якого він тренувався і встановив декілька рекордів. Водночас він працював журналістом, вивчав життя морських ссавців, особливо дельфінів, намагаючись знайти спільне в походженні дельфіна і людини. В 1988 друг і соратник Майоля режисер Люк Бессон присвятив йому фільм «Блакитна безодня» (на створення фільму режисера надихнула дружба-суперництво Жака Майоля з італійським нирцем Енцо Майоркой).

Роковини смерті:

Микола Руденко отримує Державну премію України ім. Т. Шевченка. Фото: Укрінформ
Микола Руденко отримує Державну премію України ім. Т. Шевченка. Фото: Укрінформ

День пам’яті Миколи Даниловича Руденка (1920-2004), українського письменника, філософа, правозахисника, лауреата Державної премії України ім. Т. Шевченка, Героя України (2000). Микола Руденко був одним із тих, чиїм ім’ям означене українське національне відродження 60-90-х років ХХ століття. В історії правозахисного руху його ім’я стоїть поруч з такими видатними особистостями, як академік Андрій Сахаров і генерал Петро Григоренко. Разом з Олесем Бердником та Оксаною Мешко він у 1976 році організував і очолив Українську групу сприяння виконанню гельсінських угод. Завдяки діяльності групи, до складу якої входили також Левко Лук’яненко, Михайло Горинь, Олекса Тихий та інші, за кордоном почали з’являтися матеріали про політичні репресії в Україні, про закриті судилища над патріотами. Ця група згодом стала Українською Гельсінською Спілкою і проіснувала три роки. Майже 40 українських патріотів-інтелігентів з неї пішли у тюрми й концтабори. Сам Руденко був засуджений до 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>