Vox populi чи vox populist: Голос народу чи голос популістів?

Vox populi чи vox populist: Голос народу чи голос популістів?

Блоги
1509
Ukrinform
Минулі дні були дуже насичені на події. Особливо, для багатьох був стан розчарування у тих, у кому ще рік-два тому зачаровувалися.

Ці виклики, насправді, формують новий етап української демократії: народна інфантильність та наївність поступово проходить, а наступає державотворча зрілість.  

Дана наївність українців в політичних месій та напівдитячої політичної довірливості не є випадковістю. Згадаймо Грушевського, який вірив телеграмам Лєніна, чи руйнівну довірливість українських соціалістів під час УНР… чи меморандуми-універсали… чи віра в месію з 2004 р. і так далі. Все це можна продовжувати.

Даний феномен має кілька причин: філософсько-ментальні та колоніальні. Одна з них: консерватизм віра в певних месій, що врятують народ та пошук свободи не через особисту ініціативу, а через різні інституції, що засновують “месії”, тому й виникає той парадокс, що  часто народи, що вважаються “консервативно-релігійними”, відстають в економічному розвитку чи в політичній демократії, бо індивідуальну ініціативу на особистому рівні та на рівні громад не схвалюють, а вважають, що суспільство йде правильним шляхом, якщо дотримується певних норм та настанов, що їм надають різного роду “авторитети”, які часто навіть не мають базової освіти в тих напрямках.

"Vox populi, vox Dei' – популістам важливо, що саме вони говорять від імені народу і є голосом народу. Хоча людей з народу не допускають до народної трибуни через різні ритуали, традиції, "соціальні фільтри", а на практиці – це уміння захисту своїх інтересів та право на владу, тобто використовувати в особистих цілях ті блага, яке створює все суспільство. Але не це є найбільшою проблемою. Гіршим є те, що завдяки таким системам нівелюються справжні таланти людей, які не можуть себе реалізувати. 

Інновації не можуть бути реалізовані при владних монополіях, тому що будь-яка філософська, наукова чи технічна інновація потребує зміни менеджменту та керівників. Інновація потребує того, щоб її реалізовував інноватор спільно зі своєю інтелектуальною командою, а не керівники з совковим типом мислення.

Дуже багато лідерів стали авторитетами завдяки тим, хто при владі перебував довший час. Їх не вибрала громада чи народ. Така закрита система авторитетів не бажає інтелектуального та освіченого громадянства та організованих громад на місцях з простої причини: освічені вірні чи громадяни вимагали б, щоб і еліта в усіх напрямках працювала б над собою, навчалася та вдосконалювалася.  А це вимагало б прозорі правила управління, використання фінансів, і, перш за все, відповідальність за владу. Бо не раз занепад релігій, партій чи устроїв не пов’язане з тим, що вони не є актуальні для суспільства, а тому, що їхні лідери не бажали працювати над собою та розширювати коли інтелектуалів, а віддавали більше перевагу різного роду підлабузникам, які втішали б їхнє особисте еґо, і таким чином, будували систему суцільного послуху, яка не має нічого спільного з реальною свободою, правами, обов’язками та узгодженою дисципліною вільних громадян, які будують таку систему відносин, у якій людина творчо розвивається та реалізовується, приносить користь і собі, і іншим.

Політичні популісти не бажають мати свідомих ініціативних громадян, а більше стадо послушних овець, яких можна “стригти” скільки завгодно для повсякденного добробуту та для фінансових заощаджень. А виборцям в передвиборчий час пропонують швидкі рішення у стилі “казкових чудес”. Більшість людей є "обмануті", бо хочуть бути "обманутими", тому що не хочуть думати своєю головою, а слухають часто псевдо експертів. Набагато легше шукати оправдання власної пасивності, аніж працювати над собою.

Адам Сміт казав: парадокси життя – будь-яка вівця чи баран вважають пастуха генієм, а собаку захисником стада, хоча вони з'їдають всіх овець і використовують їх, аніж вовки, яких вважають злими, які їдять лише в час голоду.

Політичні популісти вимагають довіри до своїх «чудотворних ідей та ідеологій» і не люблять інакомислячих. Інакомислячі для них – це освічені люди, які бажають тверезо проаналізувати процеси чи їхні пропозиції. Тому політичні популісти, отримавши владу найперше не бажають розвивати освітню систему, натомість за державний кошт фінансують неякісні проекти. Розумно було б запустити програму дешевих кредитів для розвитку інноваційних стартапів.

Одна з характерних рис осіб, що підтримують популістів – це політична одержимість, коли вони не хочуть визнавати і бачити жодних альтернатив. «Політично-одержимі особи» – це готовність оправдати будь-яке зло своїх провідників заради якихось майбутніх химерних ідей. Для них політичні ідеї стають релігією.

Інша характеристика політичних популістів, хоча і усіх інших популістів теж: вони уміло використовують цитати чи фігури осіб та людей, що мали важливе значення в історії, що те, що роблять вони сьогодні, це продовження великої справи інших людей.

Тому висновок для людей, що хочуть стати активними громадянами у політиці – не довіряй тим, хто голосно кричить і не чує вас. За словами митрополита Андрея Шептицького, все, що сказано про вас і вирішено без вас, то проти вас.

Є кілька основних рішень проти популізму. Перші з них: це промоція мистецтва критичного мислення та організаційність по професіям. Але про всі кроки проти популізму це в наступній статті.

Зіновій Свереда, президент Українського Кооперативного Альянсу

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>