29 березня. Пам’ятні дати

29 березня. Пам’ятні дати

1900
Ukrinform
Сьогодні день пам’яті Івана Огієнка – українського церковного і громадського діяча.

Іван Іванович Огієнко (церков. ім’я – Іларіон; 1882–1972) народився в містечку Брусилів Радомишльського повіту Київської губернії (нині Житомирська обл.). Прожив довге життя – 90 років. І було в цьому житті стільки всього, що вистачило б на декілька непростих людських доль. Селянський син, що виховувався на «Житіях святих» – став студентом медичного факультету Київського університету, згодом перевівся на історико-філологічний. У юнацькому віці почав писати вірші російською мовою, але потім, завдяки виставам українського театру, пережив «пробудження українського свідомості». 1915 року склав магістерські іспити – із церковнослов’янської, російської, польської, сербської мов, історії російської та європейських літератур і став приват-доцентом кафедри російської мови та літератури Київського університету св. Володимира. У квітні 1917 року одним із перших перейшов на викладання українською мовою. У 1918-1920 був одночасно ректором Кам’янець-Подільського державного університету та міністром освіти в уряді УНР, де підготував проект українського правопису, працював над впровадженням літературної мови в освіту, церковне життя, державні установи, торгівлю, медицину і військо. У 1919 році став міністром віросповідань, переклав українською мовою богословську літературу, наказав перевести богослужіння із церковнослов’янської на українську (наразився на шалений опір московських попів). Саме тоді майбутній митрополит вперше сформулював основи української автокефалії. Від імені уряду УНР він написав і обґрунтував вимогу до Вселенського патріархату про надання Українській церкві автокефалії. У 1920 разом з урядом емігрував до Польщі. 1940 року Огієнко прийняв чернечий постриг і отримав ім’я Іларіон. Був висвячений на архієпископа Холмського і Підляського, згодом – на митрополита. Під час Другої світової війни владика емігрував, з 1947 року перебував у Канаді. У серпні 1951 на Надзвичайному соборі в канадському Вінніпезі митрополит Іларіон обраний предстоятелем Української православної церкви в Канаді. Його зусиллями 1968 року реорганізований богословський факультет Манітобського університету в Колегію ім. св. Апостола Андрія. Відтоді вона готує православних священиків для українських громад у всьому світі. Наукову й творчу спадщину Івана Огієнка становлять майже 2000 праць із різних галузей знань. Серед них – «Історія української культури», «Український стилістичний словник», «Історія українського друкарства», двотомник «Українська церква» та ін. Переклад Огієнком Біблії, який було опубліковано у 1962 році у Лондоні Британським біблійним товариством, визнано одним із кращих у світовій біблеїстиці.

Подія дня:

В цей день у 1967 році радянські каральні органи арештували діячів Українського Національного фронту (УНФ) Дмитра Квецка, Зеновія Красівського, Михайла Дяка, Ярослава Лесіва. Український Національний фронт – нелегальна політична підпільна організація, яка діяла у 1964-1967 роках в Івано-Франківській, Львівській та інших областях України. Одним із її засновників і лідерів був Дмитро Квецко – український дисидент, учитель історії. Протягом 1961-1963 він підготував низку програмних документів майбутньої організації, а влітку 1964 у лісі біля рідного села Слобода-Болехівська Долинського району викопав криївку і придбав багато літератури, виданої підпіллям ОУН у 1947-1948 роках. У вересні 1964 дав згоду працювати в організації колишній нелегал ОУН і політв’язень Зеновій Красівський, тоді мешканець Моршина на Львівщині. Він став автором «Тактики УНФ» і співавтором низки програмних документів. Тоді ж таки прилучився до організації колишній воїн УПА Мирослав Мелень. Одними з активних учасників УНФ були капітан міліції, дільничий уповноважений Волинського РВВС Михайло Дяк і курсант школи міліції Микола Федів. Метою УНФ була боротьба за незалежність України. Група видавала журнал «Воля і Батьківщина» (вийшло 16 чисел). Члени УНФ поширили кількасот власних брошур і листівок у різних областях України (зокрема й на Донеччині). Широкого розголосу набула «Заява УНФ», випущена у квітні 1966 року з протестом проти арештів, наліплювання ярликів буржуазного націоналізму та звинувачень у тому, що національний рух – це справа рук іноземної розвідки. Члени УНФ писали й надсилали листи вищому партійному керівництву України. Зокрема, один із таких листів був надісланий Першому секретареві ЦК КПУ Петрові Шелесту, Голові Ради Міністрів УРСР Володимирові Щербицькому і Голові Президії Верховної Ради УРСР Дем’янові Коротченку. У ньому висловлювався протест проти насильницької русифікації та пропонувалося керівництву України не лише проголошувати суверенітет, але й відстоювати його, вимагаючи від Москви припинити русифікацію і переслідування українців за їхній патріотизм. КДБ почало полювати на УНФ, у березні 1967 року всі учасники організації були схоплені, організація припинила своє існування. Суди над українськими патріотами відбулися восени того ж року в Івано-Франківську і Львові. Всі учасники УНФ отримали чималі терміни ув’язнення. Приміром, Дмитро Квецко вийшов на волю лише у 1987 році. Перебував під наглядом КДБ аж до розвалу СРСР, але продовжував займатися підпільною діяльністю. Помер у жовтні 2010 року в рідному селі.

Ювілеї дня:

290 років від дня народження Кирила Григоровича Розумовського (1728–1803), останнього гетьмана Лівобережної України (1750–1764), графа, генерал-фельдмаршала (1764). Народився Кирило Розумовський в родині козака Григорія Розума на хуторі Лемеші на Чернігівщині. Блискучу кар’єру зробив завдяки своєму старшому брату Олексію, який був фаворитом (згодом і чоловіком) цариці Єлизавети Петрівни. Освіту Кирило Розумовський здобував у Європі, слухаючи лекції в Берлінському, Геттінгенському та деяких інших університетах. Навесні 1746 року повернувся з-за кордону і одразу ж став улюбленцем царського двору. 18-річного юнака (який ще чотири роки тому пас батьківську худобу на хуторі) призначають президентом Петербурзької Академії наук. Сама імператриця посватала за нього свою троюрідну сестру Катерину Наришкіну. Зрозуміло, що президент з Кирила Розумовського виявився ніякий, а тому цариця, аби якось прилаштувати молодшого Розумовського, призначила його гетьманом Лівобережної України, видавши у травні 1747 року спеціальний указ про відродження гетьманату. За 14 років свого гетьманування Розумовський приїздив до України лише декілька разів на короткий час. Постійним місцем його перебування залишалися Петербург і Москва. Спочатку новий гетьман досить серйозно взявся розбудовувати українську державність. Ним було створено генеральний суд, а відтак відроджено й українську судову систему; упорядковувався адміністративно-територіальний устрій. Посилився вишкіл козацьких полків. Почали відбудовуватися та прикрашатися новими палацами Батурин і Глухів. Мріяв новий гетьман і про створення університету. При Розумовському козацька старшина остаточно захопила у свої руки справи місцевого управління і, користуючись родинними зв’язками з гетьманом, спішно привласнювала села, які ще залишалися вільними. Після ліквідації гетьманства (1764) Кирило Розумовський одержав від Катерини ІІ чин генерал-фельдмаршала і пожиттєве гетьманське жалування. За ревізією 1782 року лише на Чернігівщині йому належало 74 177 посполитих, а в російських губерніях – понад 45 тис. кріпаків. Багатий посаг дружини, величезна спадщина старшого брата Олексія (обоє померли у 1771), даровані маєтності від Єлизавети Петрівни та Катерини ІІ поставили Розумовського врівень з найпершими багачами Російської імперії. Помер останній гетьман Лівобережної України 15 січня 1803 року у 74-річному віці. Похований у Батурині, де він жив останні 9 років свого життя. Старший син Кирила Розумовського – Олексій був російським державним діячем, міністром народної освіти; молодший – Андрій – дипломатом (у Відні він влаштовував концерти Гайдна, Моцарта, Бетховена). Варвара Рєпніна – гарна знайома Тараса Шевченка була правнучкою Кирила Розумовського.

66 років від дня народження Теофіло Стівенсона (1952-2012), легендарного кубинського боксера, олімпійського чемпіона (1972, 1976, 1980), триразового чемпіона світу (1974, 1978, 1986) у важкій вазі («королівська» вагова категорія), національного героя Куби. За свою кар’єру здобув 302 перемоги і зазнав лише 22 поразки. Американські промоутери, зокрема Дон Кінг і Боб Арум, пропонували йому мільйони доларів і бої з Мохаммедом Алі, Джо Фрейзером і Ларрі Холмсом, але він не погоджувався, заявляючи, що відданий кубинській революції (до того ж на Кубі професійний спорт є поза законом). Широкого розголосу набула кинута Стівенсоном фраза: «Я ніколи не проміняю любов 8 мільйонів кубинців на 5 мільйонів доларів». Після закінчення боксерської кар’єри спортсмен займався тренерською діяльністю, а також був тілоохоронцем Фіделя Кастро.

Крістофер Ламберт. Фото: twitter
Крістофер Ламберт. Фото: twitter

Цього дня народився Крістофер Ламберт (1957), французький кіноактор. За 30-річну кар’єру знявся у понад 60 кінокартинах, серед яких «Грейстоук: легенда про Тарзана», «Підземка» (премія «Сезар», 1986), «Сицілієць», «Хід королевою», «Беовульф», «Віртуоз», «День гніву», серії фільмів «Горець».

Роковини смерті:

Квітка Цісик. Фото: wikipedia
Квітка Цісик. Фото: wikipedia

День пам’яті Квітки Цісик (1953-1998), американської співачки українського походження. Вона народилася в Нью-Йорку в родині українських емігрантів. Цісики виїхала зі Львова у 1944 році. З дитинства Квітка навчалася грі на скрипці, гарно співала. В 1974 році закінчила консерваторію в Нью-Йорку. Під час навчання взяла собі псевдонім Кейсі від ініціалів К.С. Виконувала джинґли, була бек-вокалісткою у Боба Джеймса, Роберта Флека, Майкла Джексона та інших американських виконавців. 1977 року зіграла епізодичну роль у комедійній мелодрамі «Ти світло мого життя». За виконання однойменної пісні до цього фільму отримала «Оскар». 10 років Квітка Цісик була голосом автомобільної компанії Ford. Крім того, озвучувала реклами інших великих корпорацій Америки. Записала два україномовних альбоми: «Пісні України» (1980) та «Два кольори» (1989). 1983 року співачка разом із матір’ю відвідала Україну. Була у Львові, інших містах Західної України. Саме після тієї поїздки в її репертуарі з’явилися пісні Володимира Івасюка. Сім років жінка боролася з раком. 29 березня 1998 року вона померла, не доживши п’яти днів до свого 45-річчя.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-