24 березня. Пам’ятні дати

24 березня. Пам’ятні дати

3487
Ukrinform
Сьогодні в Україні, так само як і в світі – День боротьби з захворюванням на туберкульоз.

Всесвітній день боротьби з захворюванням на туберкульоз відзначається за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров’я з 1993 року. Саме 24 березня 1882 року німецький мікробіолог Роберт Кох повідомив про відкриття збудника туберкульозу, за що й був у 1905 році відзначений Нобелівською премією з фізіології та медицини.

Туберкульоз (або ТБ – скорочення від туберкульозна бактерія) – поширене й іноді смертельне хронічне інфекційне захворювання, яке передається повітряно-крапельним шляхом. Найчастіше хвороба вражає легені, також може розвиватися патологічний процес в інших органах і тканинах. Лікування туберкульозу складне й вимагає прийому декількох видів антибіотиків протягом тривалого часу. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), третя частина населення планети інфікована мікобактерією туберкульозу (МБТ). Щорічно на планеті виявляють 8-9 млн осіб, які вперше захворіли на цю підступну хворобу, а помирає від неї близько півтора мільйона людей, абсолютна більшість з яких – мешканці країн, що розвиваються. Мета Дня – підвищити рівень обізнаності населення щодо глобальної епідемії туберкульозу та розповісти про способи її профілактики та лікування.

Одночасно із світовим співтовариством, відзначають день боротьби із захворюванням на туберкульоз і в Україні (Указ Президента від 22 березня 2002 року). Хоча за критеріями ВООЗ епідемію цієї хвороби в Україні начебто подолано (як зауважують деякі українські фахівці, це питання дискусійне), наша країна все ж віднесена до групи країн з високим рівнем захворюваності на туберкульоз.

За статистикою, нині щодня в Україні від цієї хвороби помирає 11 людей, а щорічно до 4-х тисяч. У минулому році на туберкульоз захворіли понад 21 тисячу осіб. Непрямі економічні втрати держави від цього захворювання складають 312 млрд грн щорічно.

Варто зазначити, що останні два роки Україна стовідсотково забезпечує лікування туберкульозу на державному рівні. Так, в 2018 році на це було виділено 650 млн грн.

Сьогодні світове співтовариство проводить акцію «Година Землі», яка щороку в останню суботу березня об’єднує всіх, кому небайдуже майбутнє планети. О 20:30 мільйони людей по всьому світу на годину символічно вимикають світло в домівках та на робочих місцях, беручи на себе зобов’язання піклуватися про природу щодня. «Година Землі» була започаткована в Сіднеї (Австралія) у 2007 році, тоді понад 2 млн приватних будинків та організацій одночасно вимкнули світло на одну годину. Вже через рік до цієї ініціативи долучилися понад 100 мільйонів людей у 35 країнах світу. Разом з тим, вже традиційно ця подія супроводжується виключенням і кількох споруд світового значення, як Емпайр-Стейт-Білдінг у Нью-Йорку, Тріумфальної арки у Парижі, Оперного театру у Сіднеї тощо. У 2017 році понад 12 тисяч місцевих та національних визначних споруд вимкнули світло під час Години Землі. Україна приєдналася до всесвітньої кампанії у 2009 році, того року до «Години Землі» долучилися 16 міст та містечок. У 2017 році вже понад 75 міст нашої країни разом зі столицею приєдналися до світової спільноти, вимкнувши світло на відомих спорудах та закликавши жителів до активних дій за майбутнє Землі. Серед відомих українських споруд та пам’яток, які опинилися на одну годину у темряві - Хрещатик, Софійський та Михайлівський собори, Києво-Печерська лавра у Києві, Театр опери та балету в Одесі, Свято-Успенський собор в Полтаві, Тернопільський та Луцький замки та багато інших.

Разом з тим, з ініціативи ООН, починаючи з 2010 року, щорічно цього дня відзначається Міжнародний день права на встановлення (з’ясування) істини щодо грубих порушень прав людини та гідності жертв. Саме 24 березня 1980 року у Сальвадорі під час церковної служби декількома пострілами з гвинтівки був убитий католицький священик, правозахисник Оскаро Арнульфо Ромеро (1917-1980). Його вбили за те, що він не хотів мовчати і миритися з насильством, тортурами і несправедливістю в країні. Міжнародний день права на встановлення істини щодо грубих порушень прав людини і гідності жертв має на меті нагадати світовому співтовариству про мужність людей в усьому світі, які присвятили своє життя захисту і реалізації прав людини, незважаючи на величезний ризик, з яким нерідко пов’язана їхня діяльність. ООН зауважує, що драматичні події останнього часу, ще раз підтверджують гостру необхідність збереження і оприлюднення правдивої інформації про порушення прав людини, скоєних в періоди репресій за тоталітарних режимів і під час збройних конфліктів. Відмовляти жертвам в праві на отримання цих даних рівнозначно відмові їм у праві на правосуддя, гідність і визнання – а також компенсацію – заподіяних їм страждань і понесених втрат. Йдеться не тільки про осіб, які безпосередньо постраждали від спроб приховати порушення прав людини. Права на істину і правосуддя є неодмінною умовою для того, щоб покінчити з безкарністю за грубі порушення прав людини. Якщо зникнення відбулося внаслідок насильницьких дій, сім’ї мають право знати долю і місцезнаходження близьких їм людей. Якщо вони були вбиті, то вбивці мають бути покарані. У будь-якому випадку повага цього права служить попередженням іншим про те, що довго приховувати зловживання не вдасться. Генеральна Асамблея ООН пропонує у своїй резолюції всім державам-членам, організаціям системи Організації Об’єднаних Націй та інших міжнародних організацій та суб’єктам громадянського суспільства, включаючи неурядові організації і приватних осіб, належним чином відзначати цей Міжнародний день.

Ювілеї дня:

120 років від дня народження Вільгельма Райха (1897-1957), австрійського лікаря і психолога, одного з засновників європейської школи психоаналізу. Наприкінці 20-х років намагався об’єднати теорії Фройда і Маркса, надаючи при цьому першочергове значення сексуальному інстинкту. В праці «Масова психологія фашизму» (1933) аргументував зв’язок між пригніченням сексуальності в обивателя і перетворення його в авторитарну особу. З 1939 року мешкав у США, де розробив унікальну теорію космічної життєвої енергії – «оргона», яку можна акумулювати в будь-якому сховищі. Втім, це «відкриття» не здобуло підтвердження з боку серйозної науки. Народився в с. Добряничі на Львівщині (тоді територія Австро-Угорської імперії), дитинство і юність майбутнього психіатра минули поблизу Чернівців.

24 березня 1900 року народився Іван Семенович Козловський (1900-1993), видатний український співак (тенор). Був солістом Харківського оперного театру і московського Большого театру. В репертуарі співака – понад 50 оперних партій, величезна кількість пісень, романсів. Так склалися життєві обставини, що Іван Семенович прожив майже все своє життя в Москві. Але це не завадило йому завжди пам’ятати про батьківщину. «Моя душа в Україні», - любив повторювати він. Всі роки, що Козловський жив на чужині, він не поривав зв’язків з Україною. Записував платівки з українським репертуаром, виступав з оркестром українських народних інструментів, неодноразово приїздив до Канева на могилу Шевченка. У своїй рідній Мар’янівці відкрив на власні кошти музичну школу, із захопленням працював з маленькими співаками, виступав з дитячим хором. У його московській квартирі завжди лунала українська мова. Серед репертуару співака були «політично небезпечні» українські твори: «Мені однаково» на слова Шевченка, пісні українських січових стрільців. Все життя Козловський мріяв, щоб народні пісні, календарні, обрядові, які він знав та любив з дитинства – зберігалися та поширювалися. Але в ті часи бувало й так, що платівки, випущені силами співака, на яких були записані колядки та щедрівки, знищувались повним тиражем. У 54 роки співак залишив сцену Большого театру, але своєї концертної діяльності не полишав. У його репертуарі були твори Баха, Бетховена, Шумана, Глінки, Даргомижського, Чайковського, Рахманінова, старовинні російські романси і, звичайно, українські народні пісні, які йому були дорогі й близькі протягом всієї його творчої діяльності. Виступав Іван Семенович із сольними концертами аж до 87-річного віку.

92 роки від дня народження Даріо Фо (1926-2016), італійського драматурга, теоретика сценічної майстерності, живописця, лауреата Нобелівської премії з літератури (1977), однієї з центральних постатей європейського театру останніх десятиліть. Даріо Фо є автором майже 50 п’єс (серед найвідоміших – «Вільна гра», «Випадкова смерть анархіста»), які з успіхом ставляться на театральних майданчиках світу. П’єси Даріо Фо політизовані, але тісно пов’язані з національною театральною традицією комедії дель арте (їм притаманна імпровізація, фарсовість, відмова від психологізму, поєднання реальності і фантастики, гротеск). Драматург дотримувся лівих поглядів, які ніколи не приховував – навпаки – навіть пропагував: у театрі, в пресі, на телебаченні, на радіо. Нобелівську премію він, власне, отримав за те, що «наслідує середньовічних блазнів, відважно критикуючи владу і відстоюючи інтереси пригнічених».

Роковини смерті:

136 років від дня смерті Генрі Водсворта Лонгфелло (1807-1882), американського письменника-романтика, перекладача. В епічних поемах, баладах, ліриці звертався до героїчного минулого США, середньовічних легенд, християнської тематики, викривав рабство і релігійний фанатизм (збірки «Пісні неволі», «Перелітні птахи», «Голоси ночі», поеми «Еванджеліна», «Сватання Майлза Стендіша», «Пісня про Газавату» та ін.). Переклав «Божественну комедію» Данте. Перший український переклад творів Лонгфелло належить Михайлу Павлику (вірш «Сон невільника», 1873). «Пісню про Гайавату» вперше переклав Олександр Олесь у 1912 році.

111 років з дня смерті Андрія Миколайовича Маркевича (1830-1907), відомого українського громадського діяча, музикознавця, етнографа, правника. Народився на Полтавщині. Працював юристом у Петербурзі; сенатор. Був помічником президента Імператорського Філантропічного товариства і віце-президентом Російського Музичного товариства. За його ініціативою створено 20 відділень товариства, зокрема в Харкові, Києві, Одесі, та музичні школи при них. У 1858 році познайомився з Тарасом Шевченком у Москві, згодом листувався з поетом. З 1898 очолював Товариство ім. Т. Шевченка у Петербурзі, домігся дозволу на перше повне видання творів поета («Кобзар», вид. В. Доманицький, 1907) у Російській імперії. Видав збірку «Народные украинские напевы, положенные на фортепиано» (1860). Був головою Шевченківського товариства допомоги знедоленим уродженцям Південної Росії, які навчалися в Петербурзі.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-