Україна, яка першою виступила проти російської агресії, включаючи інформаційну, нині набула значного цінного досвіду в цій сфері та активно ділиться ним з європейськими партнерами.
Після кількох років нерозуміння, недооцінки та коливання нині й Європейський Союз «дозрів» до стратегічного мислення у протидії фейкам і дезінформації.
Про роль держави, громадянського суспільства, самих журналістів у боротьбі за чистоту інформаційного простору в ексклюзивному інтерв'ю власному кореспонденту Укрінформу в Брюсселі розповів урядовець і експерт Дмитро Золотухін.
- Пане Дмитре, нині у Європейському Союзі група експертів високого рівня опрацьовує стратегію з протидії фейкам та дезінформації. За це відповідає на високому політичному рівні єврокомісар з питань цифрової економіки та суспільства Марія Габріель (Болгарія).
Якою є ваша думка про ефективність і адекватність реагування на даному етапі з боку Європи на російську інформаційну агресію?
- Ми давно вже спостерігаємо за змінами, які відбуваються у європейських країнах щодо вирішення проблеми поширення дезінформації і фейкових новин.
Треба для себе розуміти кілька простих моментів, про які ми постійно говоримо.
Найперше, слід віддати належне, що за останні два-три роки у свідомості європейських політиків і експертів відбулися потужні зміни. Вони полягають у тому, що на даний момент, у порівнянні з 2014-2015 роками, очікування і розуміння загрози для європейського суспільства є абсолютно видимими, і всі це підтримують.
ФЕЙКИ У «СФЕРИЧНОМУ ВАКУУМІ»
- А яка ситуація, за вашими оцінками, була у європейських суспільствах, як ви кажете, станом на три роки тому, коли Україна вже протистояла російській агресії в усіх її вимірах, включаючи гібридно-інформаційний?
- Якщо у 2014-2015 роках нам довелося переконувати, що є такі російські джерела, як Sputnik, Russia Today, які поширюють фейкові новини, що становлять загрозу для демократичного суспільства, то це сприймалося досить скептично. Зараз у Європі це вже пишуть в офіційних документах і на ці документи посилаються. Це позитивний момент.
- Відносно негативних чинників...
- До негативних моментів я би відніс те, що дискусії, які точаться останні три роки, не дають якісних змін. Тобто, якщо ми бачимо, що дійсно риторика трохи змінилася, то якісних змін у підходах не спостерігається. Один із таких підходів полягає, для мене особисто, у тому, що продовжується обговорення фейкових новин взагалі. Тобто якихось фейкових новин, «сферичних у вакуумі», які звідкись беруться, хтось їх поширює, вони якимось чином класифікуються європейськими експертами, як «disinformation», «misinformation», «malinformation»... Є багато підходів наукових, але дуже мало говориться про суб'єкти – тих, хто поширює цю дезінформацію, ці фейкові новини.
Очевидно, треба сказати про те, що наші європейські колеги свідомо не вказують на суб'єкти, які несуть відповідальність за втручання (включаючи питання розвитку демократичних суспільств), які спрямовані на дезорієнтацію громадян як виборців, як учасників громадських ініціатив, що спрямовані на захист їхніх прав. Це стосується і проблеми біженців, і проблеми ксенофобії, що поширюються у деяких європейських країнах стосовно людей, які тікають від конфлікту в Сирії.
Отже, повторюся: моє головне занепокоєння викликає те, що дуже мало конкретики.
БОРОТЬБА З ФЕЙКАМИ В ЄС: ПРИЗНАЧЕНО ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРА
- Як тоді ви оцінюєте актуальну ініціативу ЄС із опрацювання стратегії з протидії фейкам і дезінформації?
- Це чергова ініціатива. Ми на неї також покладаємо дуже великі сподівання. Попередні два роки подібні ініціативи показали певні результати, але все ж таки ситуація має бути кращою. Тому що такі інституції Європейського Союзу, як група Стратегічних комунікацій EastStratCom та їхні колеги у Європарламенті – вони досить потужно працюють, але видимого ефекту цієї роботи у медіа не видно.
Що ж стосується безпосередньо єврокомісара Марії Габріель, з якою я спілкувався, то для мене найпозитивнішим є те, що з’явився певний лідер. Це вже політична фігура, яка взяла на себе відповідальність з організації цієї роботи. Саме таке політичне лідерство є найкращим сигналом того, що ситуація може зміниться на краще.
СВОБОДА СЛОВА І НАЦБЕЗПЕКА: РЕГУЛЯЦІЇ НЕМИНУЧІ
- Як відомо, і офіційний Київ, і ЄС наголошують, що головними принципами та підходами є поширення правди і об'єктивної інформації. Але існують й інші підходи: в умовах інформаційної, гібридної війни треба діяти аналогічно агресивно в інформаційному полі. Яка ваша думка про це?
- Я думаю, що підходити з такої позиції неприпустимо. Тому що, все ж таки, ми говоримо про роботу, спрямовану на протидію поширенню дезінформації, як про діяльність, спрямовану на підтримку демократичного суспільства і цінностей, які ми поділяємо з нашими європейськими колегами. Відтак, у рамках цих цінностей неприпустимо розглядати заходи, спрямовані на маніпуляції будь-якими цільовими аудиторіями. Навіть якщо це стосується наших ворогів.
Є певний формат роботи спеціальних служб, розвідок і контррозвідок, для яких такі формати роботи є їх безпосереднім обов'язком. Але вузькі питання проведення, можливо, певних контроверсійних, контрпропагандистських заходів – вони не матимуть належної ефективності у масштабі великих аудиторій.
Тому я думаю, що такі формати роботи у нас виключені на даний момент. Однак, щодо поширення правдивих новин, інформації, то ми розділяємо цей підхід з нашими європейськими колегами. Йдеться про те, що боротися з фейковими новинами немає сенсу, оскільки головне завдання для демократичного суспільства – просування власного наративу. Це означає, що і державні органи, і громадські організації, і експерти, й інституції мають концентруватися на тому, щоб у конкурентному інформаційному середовищі вміти використовувати інструменти, які забезпечують комунікацію їхніх позицій.
- Що це означає для пересічних громадян?
- Це означає – вміти ефективно донести до аудиторії свою позицію. Адже такі речі, як фейкові новини про «розіп'ятих хлопчиків», «недозгвалтованих дівчаток» – вони все одно завжди будуть мейнстрімом в усіх провідних медіа, у жовтій пресі. І, звичайно, вони мають найбільшу можливість потрапляння до аудиторії й впливу на неї.
- І все ж таки, як тоді діяти, щоб максимально обмежити суспільство від таких небезпечних фейків?
- Ми повинні виходити з тієї позиції, що такі установи, як міністерство інформаційної політики, створюються не для регуляції, не для якогось цензурування. Ми повинні використовувати увесь арсенал комунікаційних засобів, який використовує комерційний сектор, для того, щоб зробити позицію українських державних органів, громадських інституцій конкурентною. І зробити це таким чином, щоб фейкові новини просто не могли впливати на інформаційний простір, який ми поділяємо.
- Тобто цензура, або певні обмеження в інформаційному просторі навіть в умовах війни і агресивної фейковій діяльності Росії проти України повністю виключаються?
- Хочу звернутися до ст. 10 Європейської хартії прав людини, яка говорить про свободу слова. Все частіше на українських і європейських заходах я чую від експертів уточнення: ст. 10 не говорить про необмежену свободу слова. Вона є досягненням демократичного суспільства, і може бути обмежена на вимогу і на потребу національної безпеки. Це механізм, який стоїть у підвалинах демократичного розвитку, що наголошує: права і свободи мають співвідноситися з обов'язками, які несе громадянин. Тобто не може бути, щоб у журналістів і громадян були лише права і свободи з поширення інформації. Є і певні обов'язки. Якщо немає інструментів, яким чином примусити представників російських медіа або тих, хто з ними співпрацює в країнах Європи, діяти чесно, якщо немає механізмів, якими їх спонукати виконувати обов'язки з поширення виключно об'єктивної інформації, то це питання вже до медійної спільноти. Європейські реформи у цій сфері свідчать про те, що регуляції будуть у будь-якому випадку.
На превеликий жаль, розвиток загроз для європейської демократії свідчить про те, що різні нормативні ініціативи будуть спрямовані на регулювання інформаційного простору загалом.
Але я наполягаю, і колеги мене підтримують: лідером такого регулювання має бути громадянське суспільство, щоб впливати на суб'єктів, які порушують норми етики. Журналістська спільнота сама повинна мати права й відповідні інструменти, у тому числі законодавчі, щоб впроваджувати санкції й притягти до відповідальності тих осіб, які знищують професію журналіста через поширення фейків і дезінформації.
Андрій Лавренюк, Брюссель.