Гудбай, 8 Березня! Хоча цей день – привід згадати суфражисток
Ми цього року, так виглядає, широко прощаємося з вихідними з приводу 8 березня. Чотири дні випало (вже розпланувала). Дякувати уряду за такі проводи, однаково – як і за скасування. Подруги, якщо хтось раптом святкує 8 березня і вам так вже кортить мати гвоздичку, то переорієнтуйтеся на 14 лютого, краще вже перемога маркетингу, аніж совка.
Але я не збираюся прощатися з первинним сенсом свята, бо вже довгий час для мене цей день – привід згадати суфражисток, бойових подруг минулого, які здобули для нас основні права. Підніміть на їхню честь келишок дитячого шампанського, якщо ви постите, і дорослого – якщо не постите. Точно знаю, що їм важко це діставалося. Сьогодні в Україні я бачу лише дві гендерні проблеми чи виклики, чи очікування, заради яких могла б помахати хоругвами під Радою.
Перший виклик – квоти жінок у парламентські списки. Ірина Геращенко майже пообіцяла, що все буде. А я їй вірю. І друге – домашнє насильство. Тут потрібний час для зміни культури і побудови якоїсь мінімальної інфраструктури для постраждалих. (Це окрема і не сьогоднішня тема). Але заради свята жіночих прав, їхніх можливостей буду наводити перед цим святом свій рейтинг непересічних жінок. Туди будуть входити різні жінки – політичних та неполітичних сфер – і ті, які по життю все самі, і ті, кому допомогли батько, чоловік чи шеф. Останнє – це такий самий ресурс, як розум і зовнішність, і якщо жінка використовує це, щоб зробити світ кращим, долаючи стереотипи, то вона заслуговує на те, що бути виділеною.
А цього року список моїх героїнь такий.
Анабелла Моріна. Така собі журналістка, яка не лише знайшла Почайну, добилася перейменування метро, а й нагадала всьому Києву та всій Україні – де хрестилася Русь. Маленька ініціатива, ІМХО, стала великою справою та великим імпульсом для самоосвіти.
Леся Литвинова. В її містечку на Флорівській завжди будуть речі для переселенців, бо там завжди все чесно. Вона попри втому людей від ситуації надихає жертвувати, бо сама не втомлюється.
Олена Білозерська. Міс Снайпер. Теж не потребує коментарів.
Яна Зінкевич. Ми все про неї знаємо. Хоча ні – не все. Уявіть морг, куди на інвалідному візочку в'їжджає вагітна дівчина. Вона сама готується до операції, тут у лікарні, але вибрала саме це місце для телефонної розмови, бо тут тихо і вона може спокійно керувати евакуацією наших поранених із поля бою. Їй лише 20 років.
Такі у нас героїні, які щодня нам показують силу та можливості жінки у справах, які вважалися нежіночими.
Із прийдешнім!
Лана Самохвалова
реклама