Українець Дмитро Григорович, його літаки та ОКБ Бутирської тюрми
Нині нікому не треба пояснювати, хто такий Ігор Сікорський. Та навіть у знавців історії авіації ім’я киянина Дмитра Григоровича зазвичай асоціюється лише зі створеними ним найкращими у світі літаючими човнами-гідролітаками. Аеродромами для них слугувала водна поверхня навіть з висотою хвиль до 0,5 метра. На літаючому човні М-9, озброєному автоматичною гарматою та завантаженому 160 кг бомб, 17 вересня 1916 року льотчик Нагурський виконав дві петлі Нестерова підряд, уперше довівши, що ця фігура вищого пілотажу під силу гідролітакам, фюзеляж яких фактично є міні-кораблем.
Не дивно, що створені Григоровичем аероплани сотнями виробляли у воюючій на фронтах Першої світової війни Російській імперії й навіть у США і Великобританії, які купили ліцензії на випуск літаків нашого земляка.
Його шлях в авіабудування розпочався в Києві, де двоє студентів Політехнічного інституту в сусідніх сараях-ангарах трудилися над створеннях перших аеропланів. Тільки Сікорський для пілотного проекту обрав біплан (літак із двома парами крил), а Григорович віддав перевагу моноплану.
На відміну від нинішніх українських скоробагатьків, які витрачають зайві кошти на колекції швейцарських годинників і світських левиць, студентські роботи майбутніх метрів авіабудування профінансували купці Києва, керуючись цілком альтруїстським прагненням сприяти будівництву аеропланів. А нині вся надія — на небайдужість доведених до зубожіння простих українців або на грошовитих іноземців, бо навіть конкурсом української мови в Україні завдячуємо громадянинові Канади Петрові Яцику.
Не менш повчально, що фактично інженерам-початківцям Сікорському і Григоровичу не побоялися довірити конструювання і виробництво новітньої техніки, а в нас наукою і технічним прогресом опікуються переважно люди глибоко пенсійного віку. Корінь проблеми — не у престарілих вчених, бо професори Київської політехніки теж не були малодосвідченими юнаками, а в державній системі, за якої молоді науковці опиняються перед вибором втечі за кордон або злиденного існування в рідній країні.
Сікорський після більшовицького перевороту емігрував до США, де прославився на весь світ. Григорович залишився вірним Вітчизні, де нині про нього мало хто знає. А створений ним на замовлення Укрповітряшляху пасажирський літак СУВП — вітчизняна ластівка авіаліній України, винищувач І-2 став першою серійною машиною цього класу для військово-повітряного флоту СРСР, яка замінила ще дореволюційну техніку.
Григорович створив серію улюблених ним літаючих човнів — від морських розвідників МР і РОМ до крилатих морських міноносців ММ і перших торпедоносців МТ. Особливий успіх судився літаючому човну М-24, який став базовим для радянської військової гідроавіації, його застосовували під час аерофотознімання та льодової розвідки на всіх морях із північними включно.
Подяка за титанічну працю не забарилася: 1 вересня 1928 року видатного авіаконструктора показово заарештували просто в робочому кабінеті, звинувативши у «шкідництві». Лише після того, як більшість дореволюційної науково-технічної еліти опинилася за ґратами, стало очевидно, що займатися проектуванням нових літаків нікому.
Тож із 1 грудня 1929 року в Бутирській тюрмі запрацювало «особливе конструкторське бюро» на чолі з Григоровичем. Його заступником призначили ще одного «контрреволюціонера» і «шкідника» Миколу Полікарпова. Створений ними винищувач І-5 став найкращим у світі на ті часи, хоч у радянських енциклопедіях і довідниках немає жодної згадки, що літак спочатку називався «ВТ» («внутренняя тюрьма»).
У травні 1931 року Григоровича, який «напруженою роботою довів на ділі своє розкаяння за злочини перед радянською владою», разом з очолюваними ним інженерами амністували і звільнили від відбуття подальшого ув’язнення. Талановитий авіаконструктор встиг ще стати творцем абсолютно нового виду льотної бойової техніки — перших броньованих штурмовиків, спадкоємцем яких у роки Другої світової війни був грізний Іл-2 конструктора Іллюшина.
Номінально наш земляк Дмитро Григорович помер від лейкемії, хоч насправді він — жертва тоталітарного режиму, для якого навіть найталановитіші люди були трісками на будівництві радянської імперії.
Віктор Шпак
«Урядовий кур’єр»
реклама