Королівські замашки новітнього чиновництва: Бравурні варіації на задані теми - 26.02.2018 02:22 — Новини Укрінформ
Королівські замашки новітнього чиновництва: Бравурні варіації на задані теми

Королівські замашки новітнього чиновництва: Бравурні варіації на задані теми

Блоги
1681
Ukrinform
Їх не перестає вихлюпувати інформаційний потік

Приповідка «Точність – ввічливість королів» народилася не вчора, проте пилом забуття не припадає і поміж афоризмів-довгожителів не губиться. Делікатно доносячи до пізніших поколінь можновладців, що колись їхнім попередникам рекомендувалося, окрім іншого, являти зразки обов’язковості й пунктуальності. Простіше кажучи, акуратно дотримувати свого слова.

Бувало, звісно, по-всякому, і коронованих осіб відтоді у світі поменшало, а повчальний меседж на згадку керівним нащадкам залишився. Разом із народним звичаєм порівнювати, бодай вряди-годи, день нинішній та вік минулий. Виходить пізнавально й показово.

Теперішні порівняння без проблем укладаються в міні-цитатку з нев’янучого одеського фольклору: дві великі різниці. І не лише тому, що сучасні очільники носять замість гаптованих золотом камзолів не дешевші костюми від Бріоні, з аксесуарів віддають перевагу раритетним швейцарським годинникам і пересуваються не в архаїчних скрипучих каретах з фамільними гербами, а в гордовитих лімузинах останніх моделей, зареєстрованих здебільшого на близьких чи дальших родичів. Статки ж тримають за морями-океанами у потаємних офшорних засіках, про які й гадки не мали наївні і теж не бідні предки, сидьма сидячи на своїх кованих скринях з готівкою.

Схожі хіба що – розмахом та пишнотою – палаци, резиденції і заміські маєтки. Тут ні додати, ні відняти.

Заковика якраз в обов’язковості з пунктуальністю. Вірніше, у хронічному їх дефіциті. При тому, що присягають цим шанованим чеснотам справно і скрізь, а у вельможній риториці аж з лишком. Тільки дивляться на них по-різному і по-своєму розставляють акценти. Хто підсолоджує співгромадянам черствий присмак їхніх буднів, дедалі скупіших на позитив, а хто підновлює збляклі фасади розпіарених повітряних замків. Вдається не все і не всім, та інформаційний потік не перестає вихлюпувати бравурні варіації на задані теми.

Тарифи на електроенергію в Україні найнижчі серед європейських – чим не ударний сюжет? Та ще й з перших уст, від голови комісії, яка тарифи регулює. Класика жанру, а от широку аудиторію пройняло так собі. Не більше, ніж – якщо хтось ще пам’ятає – галас довкола барж із кавунами для столиці, щезлий швидше від водяного сліду за ними.

«Одобрямс» спіткнувся об прикмету, апробовану вже новочасним досвідом. І ворожки не треба: коли у верхах заходилися зіставляти щось із Європою, це до підвищення. Одначе не українських зарплат та пенсій, хоча й з ними стикується, дослівно та буквально, заспів бадьоренької тарифної реляції. Вони також найнижчі у Старому світі, шкутильгаючи далеко позаду і від рівня доходів його населення, і від рекордів прудконогої вітчизняної дорожнечі.

Таку статистику не люблять і нечемно виштовхують за дужки, а вона вперто дає про себе знати, засівши скалкою в сановному оці. Що, втім, не заважає розкручувати платіжну спіраль далі й на всіх напрямах. Уже можна збитися з ліку химерним її вихилясам і не факт, що сімейні бюджети не затріщать під новими «роттердамами» чи ще якимись хитромудрими доважками. До того, судячи з усього, йдеться.

А паралельно не змовкає, голова комісії з довгою назвою оказії не пропустив, щебет про наближення до обріїв, за якими ринкова та всіляка інша благодать. У повному асортименті, від злетів валового внутрішнього продукту (ВВП) і бурхливого напливу інвестицій до справедливих цін на якісні – слово нині у вжитку не рідше, ніж «реформи» – товари та послуги.

Говориться розлого і з пафосним придихом, але без ясності в особливо цікавих місцях. Щодо того, приміром, звідки та як усе воно візьметься. І чи візьметься взагалі за сьогоднішньої маловрозумливої й не надто обнадійливої ситуації. Веселіші епітети, нехай вибачають промовці, не знаходяться. Або кому усміхнеться грядуща тарифно-цінова справедливість. Досі вона у нас чи то підсліпувата, чи то косоока. А ринок ніяк не виборсається з базарних пелюшок, де все і завжди на руку тому, хто за прилавком. Не в образу будь сказано культовим Бессарабці та Привозу.

Логіка тут несхитна, мов прикордонна стіна імені А.П.Яценюка у трактуванні авторів її проекту. Щоправда, покупцям і платникам не просто пропонується, як темної ночі на великій дорозі, витрушувати кишені й гаманці. Анонсів, авансів та запевнень, якими декорується соціальна політика останніх років, вистачило б на цілий панегірик її стратегам. З двома конче необхідними до нього додатками: збіркою душевних роз’яснень, чому сталося не так, як гадалося або й ще гірше, і переліком наступних, не менш звабливих владних ініціатив. Для повноти картини. І для історії – щоб ніщо не розпливалося і не щезало, як слід на воді за тою вже призабутою баржею з херсонськими кавунами-красенями. Ні оглушливі заявки, ні нечутні чи сумнівні результати з причетними до них персоналіями. Країна має знати своїх героїв.

Минулої осені якось упівголоса, під сурдинку, було сказано про не рядову дату – річницю відпуску у вільне плавання цін на соціально значущі товари. Тобто на критично потрібний людині мінімум.

Що й навіщо хотіли з’ясувати невтомні експериментатори, витісняючи державу з цієї чутливої сфери, відомо тільки їм. З висновків вибралося на-гора щось неоднозначне: українці стали менше їсти. Наче прислухалися, не без єхидства підказував дехто, до міністра соцполітики, який по-батьківськи м’яко дорікнув їм за перебори у харчуванні, надовго збуривши цим інформпростір. Пригадали й наочність до міністерського напучування – бенкет для підвідомчого чиновництва у не найдешевшому із столичних ресторанів.

Так воно чи не так, а сталося те, що сталося. Навіть простацькі, ходові й повсякденні харчі якщо не зрівнялися в ціні з наїдками на згаданому вище бенкеті, то істотно до них наблизилися. Зарплати та пенсії, як водиться, відстають. Виробник, за браку державної уваги та підтримки, усе пильніше придивляється до зовнішніх ринків. Експорт свинини до країн ЄС  підскочив ледь не утричі. Воно наче й непогано, якби разом з тим не зменшилося її виробництво. Що це за посил, можуть уявити не лише фахівці.

Забарилася на старті й трохи здешевшала лише гречка. Зате тепер у неї непогані шанси відібрати статус чільного національного продукту в сала, яке несподівано для себе вирвалося в лідери безоглядних цінових перегонів. Ті ж дотепники подейкують, що не за горами завезення його з-за кордону, де воно дешевше. Ростемо ж ми, гей…

Як буде з тим непатріотичним імпортом, покаже час, а поки що такі колоритні подробиці збираються в узагальнення, які прийнято називати інформацією до роздумів. За темпами здорожчання продуктів харчування Україна вже в авангарді Європи. Залишаючись стійким аутсайдером за рівнем середньої заробітної плати – і не тільки на континенті, а й на пострадянському просторі. Понад 60 відсотків населення вважає зростання цін головною проблемою держави, ставлячи його перед конфліктом на сході, недугами системи охорони здоров’я та корупцією. Нарешті, більшість опитаних соціологами, за винятком якихось чотирьох-п’яти відсотків, зізналася, що вже осягають на практиці сенс виразу про затягування пасків. Так що експеримент, попри нарікання на нього, марно не минув.

Не всі, певна річ, з таким резюме погодяться. Та всім і не догодиш. Бо на базарний наїзд під ринковими гаслами реагують не одні домогосподарки, перебираючи вміст своїх збіднілих кошиків та схудлих скарбничок. На що вже неемоційна установа Нацбанк, і той не втримався від крамольної пропозиції повернутися до того, що було.  Інша твердиня – Мінекономіки  – висловилася протилежно: вороття до державного регулювання цін не буде. А телеекраном пробіг рядок з вісткою, що передумов для зупинення здорожчання продовольчих товарів в Україні наразі не спостерігається. Обтічно, коректно, але теж без варіантів.

Затяті оптимісти можуть відпочивати – це свято завжди з нами.

Оскільки ж не хлібом єдиним живе людина, то мінору до кухонно-гастрономічних настроїв додається зусібіч. Комуналку з людожерськими платіжками незручно й згадувати, тема заїжджена до блиску і може стати вічною. Як кохання, тільки з протилежним знаком. На цій території точаться особливо запеклі, затяжні й нерівні битви і зазнає чи не найбільших втрат ввічливість королів та керманичів дрібнішого калібру.

Хтось назве європейську столицю, яка б місяцями тримала своїх насельників без гарячої води? Або тижнями їх морозила після початку опалювального сезону? На дніпровських схилах, де формула про європейськість не сходить з керівних язиків, усе це торік підносилося невимушено і повним букетом.

Ввічливість і точність тут при тому, що багатьом з нинішньої генерації їх носіїв ці поняття відомі хіба що з чуток. Терміни подачі гарячої води постачальники обіцяють бозна скільки і стільки ж разів їх порушують, ніяк і нічим за це не відповідаючи. А гримаси льодовикового періоду в сотнях будинків і тисячах квартир обгрунтовують з телеекранів, не моргнувши оком і без тіні збентеження, ті ж штатні балакучі голови, які хором рапортували про готовність до сезону.

Усе це та чимало іншого коїться, мусимо повторитися, на фоні не кволої тарифної динаміки, до якої вже долучилася і столична влада. Подвоївши, ні сіло ні впало, плату за утримання будинків та прибудинкових територій. Без видимих ознак його поліпшення. Цілком у стилі монополістів, що осідлали основні  локації столичного буття і свавільно у них царствують. Напрошується і теплий до болю спогад про «космічного» мера Л.Черновецького, за якого ця стаття витрат поважчала для киян майже у шість разів.

Уже згадане славне місто Одеса, де за словом до кишені не лізуть, у подібних випадках риторично цікавиться: за кого нас, джентльмени, три-мають?

Мабуть, з високих трибун і з-за міцних стін, об які поки що розбиваються такі хвилі, усе виглядає по-іншому. Тут благосна тиша, королі зі своїми наближеними статечно вітають одне одного то з тією реформою, то з іншою, то з ударно прийнятим бюджетом. А потім спільно й глибокодумно переконують народ і самих себе, як йому, народові, краще житиметься після тих реформ і з тим бюджетом. Звично засуваючи подалі все, що муляє гвіздком у чоботі, знижуючи цю мажорну тональність. Бо реформи реформами і бюджет бюджетом, а за обсягом ВВП на душу населення Україна у світовому ранжирі десь по сусідству з Папуа-Новою Гвінеєю.

Здається, виходить поки що одне – чекати, як батька з ярмарку, на черговий транш МВФ. І то з перемінним успіхом.

Олександр Федрицький

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>