10 лютого. Пам’ятні дати

Саме завдяки зусиллям Василя Каразіна (1773-1842) у 1805 році було відкрито Харківський університет, для поширення досягнень науки, техніки та розвитку промисловості в Україні створено Філологічне товариство (1811-1818). Чимало зробив Каразін і в царині науки як учений і винахідник. У с. Кручик у нього була хімічна лабораторія і метеорологічна станція (перша в Харківській губернії). Йому належить пріоритет у винаході водяного опалення, парових сушильних апаратів, у відкритті креозоту (1814), обґрунтуванні метеорології як науки тощо. Він перший запропонував встановити систематичне спостереження за зміною атмосферних явищ, організувавши мережу метеорологічних станцій. Автор цінних праць з кліматології, агрономії, селекції - вивів перший на Харківщині морозостійкий сорт абрикоса. На дослідному полі в Кручику висівалися зарубіжні сорти хліба, використовувалися різноманітні сконструйовані Каразіним сільськогосподарські знаряддя. Разом з тим, вчений автор винаходів у галузі харчової промисловості, зокрема розробив сучасний спосіб консервування продуктів, обґрунтував ідею влаштування парового реактивного двигуна для морського корабля; винайшов засіб збільшення і прискорення видобутку селітри. Каразін виявив неабиякі здібності громадського діяча. За його участі у с. Кручик було створено бібліотеку, народну школу, сільську думу з широкими повноваженнями, яка надала селянам самоврядування. Звільнив своїх кріпаків від поборів духівництва і передав їм землю у спадкове володіння. Каразін був прихильником перебудови державного устрою Російської імперії на засадах конституційної монархії, виступав проти колоніальної експлуатації України. У 1820-1821 роках за критику існуючого суспільного ладу був ув’язнений у Шліссельбурзькій фортеці. Після звільнення під наглядом поліції проживав у своєму родовому маєтку у Кручику. Надзвичайно цікавим було і приватне життя Василя Каразіна - він і тут був оригіналом – одружився з 14-літньою кріпачкою, мав намір утекти з нею за кордон. Помер і похований Василь Каразін у Миколаєві.

Події дня:

78 років тому (1940) у Західній Україні розпочався перший етап депортацій, організований радянськими каральними органами, що охопив 220 тис. чоловік. Як відомо, за пактом Молотова-Ріббентропа, українські землі по річці Сян («лінія Керзона») були окуповані СРСР. Згідно з секретною постановою ЦК КП(б)У про переміщення людей, що опинилися в новій прикордонній смузі шириною вісімсот метрів, відселенню підлягало майже 5 000 дворів (це майже 23 тисячі осіб), переселенню – 17 342 двори (понад 80 тисяч осіб). Перш за все, керівництво СРСР мало на меті викорінити усі «контрреволюційні» настрої серед місцевих жителів, окрім того, депортація мала і економічні наслідки: людей переселяли переважно до Сибіру, на Далекий Схід та Північ Росії, де бракувало робочої сили. Депортовані українці утворювали спецпоселення у віддалених місцях й були позбавлені будь-яких економічних та політичних прав. За перший етап депортації, який тривав протягом 10-13 лютого 1940 року, було переселено 17 206 сімей, або майже 90 тис. осіб. Протягом 1940-1941 років під різними приводами відбулися ще три хвилі насильницьких переселень.

Ювілеї дня:

120 років від дня народження Бертольда Брехта (1898-1956), німецького письменника, теоретика мистецтва, театрального і громадського діяча, одного з найвидатніших драматургів ХХ ст. Автор відомих п’єс «Тригрошова опера», «Матінка Кураж та її діти», «Кавказьке крейдяне коло», «Добра людина із Сичуані». Менш відомим є його останній поетичний цикл «Буковські елегії», написаний Брехтом майже перед смертю і позначений значною мірою впливом давньокитайських поетів-класиків Лі Бо, Ду Фу, Бо Цзюй-і.

82 роки від дня народження Богдана Миколайовича Гориня (1936), українського політичного та громадського діяча, журналіста, мистецтвознавця, організатора самвидаву, колишнього дисидента. Брат Михайла та Миколи Горинів. Талановитий літературний критик і мистецтвознавець, Горинь у першій половині 60-х років був одним із найяскравіших представників покоління шістдесятників, про що свідчать його численні виступи у колах творчої інтелігенції та публікації того часу. Познайомившись із плеядою київської творчої інтелігенції, зокрема, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Іваном Дзюбою, Іваном Драчем, Миколою Вінграновським, організовував самвидав, передруковував анонімні публіцистичні та політичні статті. За поширення «антирадянської агітації і пропаганди» у 1965 році був арештований Львівським відділенням КДБ, а згодом і засуджений до 3 років позбавлення волі. Термін відбував у мордовських таборах, де багато зробив для консолідації політв’язнів та налагодження тісних контактів з національними групами литовців, латвійців, естонців, росіян, євреїв. Він організував передачу на волю інформації про табірні репресії, зокрема, текстів вироків, заяв т.зв. групи юристів, розповсюджував у зоні самвидав, організовував літературні вечори, брав участь у проведенні релігійних свят. Після звільнення у 1968 році працював кочегаром, муляром, будівельником. Улітку 1987 року Богдан Горинь став членом редколегії відновленого В’ячеславом Чорноволом опозиційного журналу «Український вісник», вступив до Української Гельсінської Групи. У березні 1988 року в числі 19 членів УГГ підписав «Звернення Української Гельсінкської Групи до української і світової громадськості» про відновлення її діяльності. Весною 1988 року брати Богдан і Михайло Горині з ініціативи та за участю Чорновола розробили і на 50-тисячному мітингу у Львові 7 липня 1988 року оприлюднили «Декларацію принципів Української Гельсінкської Спілки». Українська Гельсінкська Спілка (УГС) стала першою в Україні опозиційною до КПРС організацією, яка поставила перед собою завдання ненасильницьким, еволюційним шляхом, розширюючи демократичні свободи, домогтися незалежності. Головна ідея Декларації: «Без свободи нації дійсне забезпечення свободи особи неможливе». Він був головним організатором багатотисячних мітингів і маніфестацій у Львові, створював структури УГС, Української Республіканської партії (УРП). Горинь тісно співпрацював з іншими організаціями, був членом їхніх керівних органів, зокрема, Народного Руху України (НРУ), Товариства української мови ім. Т.Шевченка, Меморіалу та ін. Богдан Горинь автор книжок, багатьох статей з питань літератури, мистецтва, психології творчості, історії, політики у періодичних виданнях.

71 рік від дня народження Євгена Савчука (1947), відомого українського музиканта, керівника Національної заслуженої академічної капели України «Думка». Євген Савчук навчався у Чернівецькому музичному училищі на диригентському факультеті. У 1971 році закінчив Київську державну консерваторію (нині – Національна музична академія України імені П. І. Чайковського) по класу диригування. У 1973-1978 роках працював диригентом-хормейстером Державного українського народного хору імені Верьовки, куди його запросив Анатолій Авдієвський. У 1978 році розпочав педагогічну діяльність у Київській консерваторії імені Чайковського, нині – професор, завідувач кафедри хорового диригування. У 1978-1984 роках був художнім керівником Київської хорової чоловічої капели імені Ревуцького. З 1984 року – художній керівник і головний диригент Національної хорової капели «Думка». Саме Савчуку вдалося розкрити художньо-творчий потенціал Національної капели «Думка», піднести її професіональну концертно-виконавську культуру на належний якісний рівень. Під його орудою капела зробила вагомий внесок у розвиток національного мистецтва і стала одним з провідних хорових колективів світу.

Роковини смерті:

95 років від дня смерті Вільгельма Конрада Рентгена (1845-1923), німецького фізика, першого лауреата Нобелівської премії з фізики (1901). Зроблене ним відкриття здійснило революцію в медицині, стало проривом у царині діагностики і лікування травматологічних захворювань.