4 лютого. Пам’ятні дати

Проводиться Міжнародним союзом по боротьбі з онкологічними захворюваннями (UICC) за підтримки Всесвітньої організації охорони здоров’я. Мета Дня – підвищення обізнаності про рак як про одне з найстрашніших (і найдавніших) захворювань сучасної цивілізації, привернення уваги до запобігання, виявлення та лікування цього захворювання. Всесвітня організація охорони здоров’я нагадує: хоч рак і надалі залишається нещадною, підступною й смертельною хворобою – у багатьох випадках можна їй запобігти. Існує понад сто видів раку, й оскільки хвороба має зв’язок з віком, а суспільства старіють – ці числа зростатимуть. Щороку у світі виявляється 12 млн осіб, які вперше захворіли на рак. Близько 7 млн помирають від хвороби. За оцінками експертів, у 2030 році на рак захворіє 20 мільйонів людей. Рак – це хвороба, викликана неконтрольованим поділом. Він викликаний мутаціями – змінами в ДНК, що безпосередньо впливають на гени, а ті спричиняють нестримний приріст клітин. У здоровому організмі потужні генетичні механізми регулюють поділ клітин та їхню загибель. Натомість в ураженому раком організмі порушені механізми дають волю клітинам, а ті не можуть припинити свого поділу. Рання діагностика раку дає шанс на ефективне лікування. Україна вирізняється високим рівнем захворюваності на цю недугу. Рак посідає друге місце в структурі смертності населення України і разом із серцево-судинними захворюваннями визначає рівень здоров’я нації. Ризик захворіти на рак в Україні має кожен третій чоловік та кожна п’ята жінка. Щороку майже 180 тис. українців хворіють на злоякісні новоутворення, а помирає від різних форм раку близько 90 тисяч. На обліку в онкологічних установах України перебуває понад мільйон хворих. У березні 2007 року Україна приєдналась до підписантів Паризької хартії боротьби з раком.

Події дня:

100 років тому (1918) розпочався кількаденний артилерійський обстріл Києва радянськими військовими частинами під командуванням Михайла Муравйова. Передові радянські частини з бронепоїздами під командуванням Юрія Коцюбинського зайняли Дарницю і мости через Дніпро. «Жителей не жалеть, они нас не жалели, они терпели хозяйничанье гайдамаков. Мы всех их перестреляем и перережем. Мы им покажем…» - цитувала більшовицького командира-головоріза, дві «революційні армії» якого, 4 лютого 1918 року, підійшли до Києва, секретар армійського комітету Люсіль Цванґер. Того ж дня Муравйов видав наказ № 9, в якому йшлося про те, щоб знищувати в Києві всіх офіцерів і юнкерів, гайдамаків, монархістів і всіх «ворогів революції». Більшовики гатили по Києву з великокаліберних гармат. Цілили по центральній частині міста, «районах проживання буржуазії». Тоді ж було зруйновано шестиповерховий будинок голови Центральної Ради Михайла Грушевського, що знаходився на вулиці Паньківській, неподалік від університетського Ботанічного саду. Він вигорів від першого і до останнього поверху. Згоріла цінна бібліотека, колекції меблів, скла, картин. Боротьба за Київ тривала до 8 лютого. За цей час по Києву випустили до шести тисяч снарядів.

З 4 по 11 лютого 1945 року відбувалася Кримська (Ялтинська) конференція. В останній рік Другої світової війни на Кримському узбережжі, де ще півроку до цього точилися бої, провели зустріч «великої трійки»: вдруге зустрілися Йосиф Сталін, Теодор Рузвельт і Вінстон Черчілль. Досягнуті домовленості визначили світовий устрій майже на півстоліття, бо фактично заклали підвалини біполярної геополітичної системи. Саме в Ялті було окреслено сучасні кордони в Центральній і Східній Європі, зокрема визначено західні кордони України. Тоді ж ухвалили рішення про участь СРСР у війні проти Японії, що й визначило «соціалістичний вибір» Китаю. Домовилися й про утворення міжнародної організації безпеки – ООН. Рішення конференції були згодом підтверджені в Потсдамі.

Цього дня у 2004 році студент Гарвардського університету Марк Цукерберг разом зі своїми товаришами по кімнаті запустили локальний студентський сервіс, який згодом став найбільшою соціальною мережею у світі -  Facebook. Спочатку веб-сайт був названий Thefacebook і був доступний тільки для студентів Гарвардського університету, потім реєстрацію відкрили для інших університетів Бостона, а згодом і для студентів будь-яких навчальних закладів США, що мають електронну адресу в домені .edu. Починаючи з вересня 2006 року сайт доступний для всіх користувачів Інтернету. На сьогодні Facebook – один з найпопулярніших сайтів, який щомісяця відвідують 1,5 млрд людей, а Марк Цукерберг завдяки Facebook у 23 роки став наймолодшим мільярдером планети.

Ювілеї дня:

272 роки від дня народження Тадеуша Косцюшка (1746-1817), польського офіцера, діяча польського національно-визвольного руху. У березні 1794 року він очолив польсько-литовське повстання, був обраний керівником держави. Але вже у жовтні повстання було жорстоко придушено 16-тисячною російською армією під командуванням Олександра Суворова. Пораненого Косцюшка разом з тисячами інших поляків кинули до в’язниць. А вже через рік, в результаті третього поділу, Польща взагалі зникла з карти світу. У 1796 році Косцюшка звільнили. Катерина ІІ померла, до влади прийшов Павло І, якому Косцюшко змушений був присягти заради визволення з ув’язнення багатьох поляків. Він поїхав до США, проте довго там не затримався, повернувся в Європу. Батьківщина була поневолена, сім’ї у нього теж не було. Національний герой Польщі помер у вигнанні (в Швейцарії) на 71 році життя. Його прах поховано у Вавельському соборі Кракова, де покояться польські королі. Як сказав Адам Міцкевич: «Косцюшко був закоханий у національну ідею. Польща була його коханою, його Лаурою, котру він усюди шукав». Цікаво, що Косцюшка добре знають в Америці. Він брав активну участь у війні за незалежність Сполучених Штатів. 13 жовтня 1783 році американський Конгрес присвоїв йому звання бригадного генерала, виділив ділянку землі і призначив чималу пенсію. Він міг би залишитися там й дожити віку в статках, але «в його серці була Польща» – і він повернувся.

141 рік від дня народження Миколи Омеляновича Макаренка (1877-1938), відомого українського мистецтвознавця і археолога. Закінчив Петербурзький археологічний інститут, у 1902–1919 роках працював в Ермітажі. В цей час проводив археологічні дослідження на Лівобережній та Слобідській Україні (зокрема городищ роменського типу) та в Росії, досліджував стару українську архітектуру та книжкову графіку доби бароко. У 1920 році переїхав до Києва, очолював Музей мистецтв УАН, паралельно працював в Археологічній секції ВУАН та Всеукраїнському археологічному комітеті (1920–1933). Як його співробітник здійснив археологічні дослідження пам’яток різних епох, від неоліту до часів Київської Русі. Автор праць: «Художні скарби Ермітажу» (1916), «Орнаментація української книжки ХVІ – ХVІІ ст.» (1926), «Біля чернігівського Спаса» (1928), «Маріупольський могильник» та ін. За мужні виступи проти знищення давніх церковних споруд, зокрема Михайлівського Золотоверхого собору в Києві (був єдиним з усіх українських вчених, хто відмовився підписувати акт на його знесення), 1934 року був репресований. Розстріляний у 1938 році. Пам’ять про вченого увічнена в Києві його бюстом, вмонтованим у стіну відбудованого Михайлівського собору.

82 роки від дня народження Бориса Миколайовича Мозолевського (1936–1993), українського археолога, поета. Його батько загинув на одному з фронтів Другої світової війни, мати тяжко працювала на колгоспних полях, аби заробити на окраєць хліба. Від голоду Борисові порадили втікати до армії, і він (хоча й був замалим) спершу прибився до авіаторів, а потім – до одеських моряків. Пізніше став льотчиком. Після служби десять років кочегарив у Києві. Писав вірші, переважно ліричні. Спочатку російською мовою, а згодом і українською (збірки «Червоне вітрило», «Веретено», «Кохання на початку осені», «Дорогою стріли»). Він не був дисидентом, не ховався від переслідувань, хоча, за свідченням Євгена Сверстюка, належав до «найгостріших і найпряміших» поетів. Водночас заочно навчався на історико-філософському факультеті Київського університету ім. Шевченка. Про археологію до 30 років навіть і не мріяв, хоча й побував у кількох експедиціях, керував археологічним гуртком у Київському палаці піонерів, працював у видавництві «Наукова думка», редагуючи чужі монографії про сиву історію, зокрема про скіфів. За крамольні рядки «не назву товаришами Хрущова й Брежнєва» його знову відправили в кочегарку. Як би склалося подальше життя Мозолевського невідомо, але у степових краях розгорталося широкомасштабне будівництво. Кургани розорювалися, опинялися під загрозою знищення. Археологи квапилися їх розкопувати. Фахівців катастрофічно бракувало. Саме тоді й згадали про опального кочегара-поета. Все змінилося 21 червня 1971 року, коли під час археологічних розкопок кургану Товста Могила, Борис Мозолевський знайшов золоту пектораль. Незабутню мить свого життя вчений зафіксував так: «Я побачив, як зблиснуло золото, і, якимсь невідомим відчуттям збагнув, що це саме те: річ була велика і явно лежала на своєму первісному місці, не зрушена грабіжниками. На хвилю я заціпенів...» Після знахідки пекторалі опала закінчилася. Борис Мозолевський ураз став знаменитим, його заднім числом оформили на постійну роботу молодшим науковим співробітником, нагородили золотим годинником. З окремою ухвалою він почав отримувати персональну заробітну платню (200 карбованців). Прийняли й до Спілки письменників України. А він ховався від слави і суєти в українських степах – їздив в експедиції до Хоминої, Денисової, багатьох інших могил та Чортомлика. З життя пішов у вересні 1993 року.

Роковини смерті:

524 роки з дня смерті Юрія Дрогобича (Георгій Дрогобицький, Котермак; 1450-1494), українського мислителя-гуманіста, астронома, астролога, медика, математика. Народився й виріс у Дрогобичі. Навчався у Краківському й Болонському університетах – найбільших на той час гуманістичних центрах Європи. В Болонському університеті впродовж 5 років викладав філософію, астрономію та медицину, в 1481–1482 роках був ректором університету медиків та вільних митців у Болоньї. Повернувшись до Кракова, викладав медицину й астрономію в Ягеллонському університеті, де його учнями були славетний польський астроном Миколай Коперник та відомий німецький гуманіст Конрад Цельтіс. Учений підтримував тісні зв’язки з багатьма гуманістами з різних країн, зокрема з італійським гуманістом Калімахом Буонакорсі та піонером кириличного друкарства Швайпольтом Фіолем, видавничу діяльність якого підтримував. Юрій Дрогобич зробив значний внесок у розвиток астрономії, медицини, географії. Заслуговують на увагу його наукові відомості про перші визначення географічних координат міст (уперше названо Львів, Дрогобич, Феодосію, Москву, Вільно), про залежність погоди від географічної широти місцевості та можливості її передбачити, виходячи зі спостережень за нею. З великою як на той час точністю визначив він і час двох майбутніх місячних затемнень і фаз Місяця протягом року. У 1483 році в Римі видано книгу Юрія Дрогобича «Прогностичне судження поточного 1483 року», що була першою друкованою книгою українського автора, виданою за кордоном. Праці Дрогобича були добре відомі у багатьох країнах Європи – зокрема, в Італії, Франції, Німеччині, Угорщині, Польщі. Помер учений на 44 році життя у Кракові.