29 січня. Пам’ятні дати

29 січня. Пам’ятні дати

3363
Ukrinform
Сьогодні День пам’яті Героїв Крут. 

Крути – одна з трагічних і водночас легендарних сторінок в історії українських визвольних змагань 1917-1921 років.

В кінці грудня 1917 уряд радянської Росії розпочав відкриту агресію проти Української Народної Республіки. Більшовиків надзвичайно дратувало проголошення Україною самостійності. Спочатку Москва створила окремий «український червоний уряд» зі столицею у Харкові, який фактично оголосив війну незалежній частині держави, а потім двинула і війська – балтійських матросів, червоноармійців-головорізів з Москви, Пітера, Пскова, Смоленська тощо. Подавалося це як «громадянська війна».

Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року між Ніжином і Бахмачем на Чернігівщині, за 130 кілометрів на північний схід від Києва під час наступу на Київ військ більшовицької Росії під проводом полковника Михайла Муравйова. З кінця грудня 1917 року загін Першої Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького під командою сотника Гончаренка обороняв станцію Бахмач, важливий залізничний вузол на кордоні УНР і РСФРР. 27 січня 1918 до них надійшло підкріплення з Києва – 1-ша сотня новоствореного студентського куреня, складена з добровольців – студентів Українського народного університету, київського Університету Святого Володимира (нині ім. Шевченка), гімназистів старших класів українських гімназій на чолі з сотником Омельченком.

Українські війська зайняли оборону біля станції Крути. Вранці 29 січня 1918 розпочався наступ на українські позиції 4-тисячного більшовицького загону петроградських і московських червоногвардійців. Українське військо, якому судилося вступити в криваву сутичку з цією ордою, налічувало близько 300 бійців Студентського куреню, 250 – Першої української військової школи та майже 40 гайдамаків – оце й усе.

Бій тривав до вечора, було відбито кілька атак, бойові втрати складали до 300 убитих, поранених, полонених. Командир Аверкій Гончаренко віддав наказ відійти до ешелону, який чекав за 2 км. Відступаючи, частина студентської сотні потрапила в оточення, відчайдушно атакувала, але сили були нерівні. Одна чота (взвод) студентів у сутінках втратила орієнтир і вийшла на ст. Крути, уже зайняту червоноармійцями. 27 полонених юнаків (студентів і гімназистів) було розстріляно. Наймолодшим полеглим було по 16 років.

Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Лише після визволення Києва від червоних, за розпорядженням українського уряду, 19 березня 1918 року відбувся урочистий похорон полеглих у бою під Крутами на Аскольдовій могилі.

В радянський час могили полеглих під Крутами було зруйновано. Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії.

Після здобуття Україною незалежності подвиг героїв Крут зайняв гідне місце в пантеоні національної слави, став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за державну незалежність. На державному рівні цей день почали відзначати з 2003 року. Щорічне вшанування пам’яті Герої Крут закріплено у Постанові ВРУ від 16 травня 2013 року «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами». У 2006 році на залізничній станції Крути відкрили Меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут».

Події дня:

Цього дня, у 1616 році, в добу Великих географічних відкриттів, голландські мореплавці Якобо Лемер та Віллем Схаутен відкрили мис Горн – мис на півдні Південної Америки, на острові Горн, найпівденнішу точку архіпелагу Вогняна Земля. Мис отримав назву рідного міста Схаутена – Хоорна. До будівництва Панамського каналу (офіційне відкриття відбулося в 1920 році) суднам, які проходили з Тихого океану в Атлантичний або навпаки, доводилося огинати мис Горн, це був єдиний прохідний шлях в обхід Американського континенту. Альтернативи йому не було, тому що північна дорога була практично недоступна тодішнім мореплавцям. Судну потрібно було багато місця для маневрування, а прохід через Льодовитий океан був надто вузьким, і до того ж, заважала сильна зустрічна течія. Отже, доводилося пливти повз мис Горн, а там океан був неспокійним. У результаті за мисом Горн закріпилася «слава» найбільшого кладовища кораблів – за різними даними, там їх затонула майже тисяча. Мис згадується в багатьох літературних творах. Один із найвідоміших – «Аварія корабля «Джонатан» Жуля Верна, писав про нього і Редьярд Кіплінг.

29 січня 1805 року відбулось урочисте відкриття Імператорського Харківського університету - нині Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, один із найстаріших університетів Східної Європи. Заклад заснованого у листопаді 1804 року з ініціативи видатного просвітителя Василя Каразіна, згідно із грамотою Олександра І. Харківський університет – єдиний в Україні, де навчалися і працювали три лауреати Нобелівської премії – біолог Ілля Мечников, економіст Саймон Сміт Кузнець, фізик Лев Ландау.

Ювілеї дня:

181 рік від дня народження Антіна Кобилянського (1837–1910), українського літератора, лікаря, винахідника. Багато мандрував по Європі, Америці. Був актором, учителем. Винайшов «фізіократичну камеру» для лікувального дихання, пристрій для вловлювання й корисної переробки диму, літальну машину, яку описав у брошурі «Повітряна яхта» (1898, нім. мовою). Писав вірші, публіцистичні статті. Один з авторів, редактор і видавець брошур «Слово на слово до редактора «Слова»» і «Голос на голос для Галичини», в яких відстоював ідею розвитку української літератури на народній основі.

126 років від дня народження Ернста Любіча (1892-1947), німецького і американського кінорежисера, актора. Поставив фільми: «Дружина Фараона», «Мадам Дюбаррі», «Анна Болейн», «Шлюбне коло», «Бути чи не бути». Володар спеціального призу «Оскар» (1946). Кар’єру син гродненських євреїв-емігрантів розпочав у 16 років – виступав у кабаре і мюзик-холах, хоча батько волів бачити його своїм наступником у сімейному бізнесі. Потім перейшов до театру, а з 1913 року – в кіно. В кіно Любіч пропрацював 30 років. І всі ці 30 років режисер тяжів до комедії. Один із засновників французької «нової хвилі» Франсуа Трюффо називав його кінофільми «швейцарським сиром, в якому сміється кожна дірочка», а інший кінорежисер порівнював їх із вишуканими сортами шампанського. Кіносвіт Любіча й дійсно унікальний: зазвичай грубий народний фарс у ньому чергується з вишуканістю й елегантністю віденської оперети. До Голлівуду Любіч переїхав ще в 1922 році, але в часи Третього рейху кожен німець знав його не тільки за прізвищем, але й в обличчя. Величезний портрет Любіча, на той час художнього керівника студії Paramount, за особистим наказом Гітлера висів на головному столичному вокзалі. Внизу був підпис: «Типовий єврей». Любіч, з його іронічністю і сарказмом страшенно дратував нацистів (їм імпонувало все бундючно-помпезне), тому його ім’я на довгі роки було викреслено з історії німецького кінематографа, а його фільми названі «дегенеративними». Втім, це не завадило їм увійти до золотого фонду світового кінематографа.

64 роки від дня народження Опри Вінфри (1954), популярної американської телеведучої, актриси, продюсера, медіамагната, громадської діячки, однієї з найвпливовіших публічних персон США і найбагатшої жінки у світовому шоу-бізнесі. У 2013 році Барак Обама нагородив Опру Вінфрі Президентською медаллю свободи. Народилася Опра Вінфрі в бідній негритянській родині у штаті Міссісіпі. Батьки були надто молодими, тому дівчинку виховувала бабуся-баптистка. Раннє дитинство Опри минуло в сільській глушині, з недільними відвідинами церкви. Бабуся вчила її молитися, а прихожани церкви прозвали дівчинку «Проповідником» за вміння переказувати Святе Письмо. Коли їй виповнилося 6 років, безтурботність закінчилася – довелося жити з матір’ю, потім її забрав до себе батько. Дев’ятирічною дівчинкою Опра зазнала сексуального насилля, у 14 стала матір’ю (дитина невдовзі померла). Попри це, вона закінчила Університет Штату Теннессі (історичний університет для темношкірих американців), де вивчала комунікацію. Згодом працювала репортером у місцевих ЗМІ (телеканал CBS); стала першою темношкірою жінкою-репортером телебачення Нешвілла. В 1976 році вона перейшла на WJZ-телебачення Балтимора помічником новин, стала однією з ведучих ранкового ток-шоу «Говорить Балтимор». Саме тоді до неї прийшла перша слава. У 1986 році Опра створила власну програму – «Шоу Опри Вінфри», яка зробила її не тільки знаменитою, але й надзвичайно багатою, а головне впливовою жінкою США. «Величезна кількість людей прагне прокататися зі мною у лімузині, але мені потрібна людина, котра погодиться поїхати зі мною в автобусі, коли лімузин зламається…» (Опра Вінфрі).


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-