Ви ще думаєте, чи вакцинувати дитину? Тоді інфекція йде до вас
Широкий резонанс у суспільстві викликав спалах кору в Україні, який не вщухає з початку минулого літа. За останніми даними Центру громадського здоров’я МОЗ України, упродовж перших трьох тижнів 2018 року на кір захворіли 2084 людей, із них — 1375 дітей і 709 дорослих. Виконувач обов'язків міністра охорони здоров'я Уляна Супрун чітко вказала: причина - катастрофічно низький рівень охоплення вакцинацією населення в останні роки, у 2016 році він знизився до менш ніж 50%. Станом на початок минулого року при загальній нормі охоплення вакцинацією у 95%, вакциною проти поліомієліту, наприклад, було охоплено лише 47% дітей, АКДП (кашлюк, дифтерія, правець) – 47,5%, проти гепатиту В – 51%, і лише щеплення вакциною КПК (кір, паротит, краснуха) на фоні підвищення захворюваності сягнуло 88%.
Відомий педіатр Євген Комаровський слушно зауважив: глобальна проблема вакцинації полягає в тому, що вона була настільки ефективною, що люди перестали боятися інфекційних хвороб і тепер бояться вакцинації. Що стало причиною такого неоднозначного ставлення населення до обов'язкової, до речі, вакцинації (обов’язковість закріплена Законом про захист населення від інфекційних хвороб) та як змінюється ставлення до вакцинації у зв'язку з останніми спалахами захворювань - дізнавався Укрінформ у розмові з фахівцями.
Міфи про смерть від щеплень + зменшення довіри до лікарів = спалах інфекції
Ставлення населення до вакцинації не завжди було таким упередженим. У 2008 році рівень охоплення вакцинацією проти кору в Україні становив 95%. Але ВООЗ наполягала на проведенні позачергової кампанії з вакцинації через загрозу поширення кору, яка мала пройти 26 травня — 9 червня 2008 року і охопити молодь віком 16-29 років. Але цю кампанію зупинив суспільний резонанс: 13 травня несподівано помер 17-річний школяр Антон Тищенко, якому напередодні зробили повторне щеплення від кору індійською вакциною. І хоча не було доведено, що смерть хлопця пов'язана саме з проведеною маніпуляцією, але цей випадок дуже яскраво закарбувався у свідомості людей, а “індійські вакцини” стали таким собі “страховищем”, яким продовжують лякати й донині.
Олег Назар, головний фахівець-консультант Національної медичної палати України зі спеціальності “Клінічна імунологія”, директор Київського міського центру клінічної імунології:
“Тоді здійнявся галас про те, що школяр помер нібито від щеплення недоброякісною індійською вакциною. Через це люди почали відмовлятися від вакцинації. Це була перша “ластівка” антивакцинального спротиву. Ситуація нагніталася пресою, яка писала виключно про випадки ускладнень, і люди поступово стали відмовлятися від щеплень.
Іншим чинником низького охоплення вакцинацією став також дефіцит вакцин. Навіть ті, хто хотів вакцинуватися, цього зробити не могли. Ми ж усі пам’ятаємо, які політичні ігри велися навколо питання постачання медичних препаратів, у тому числі і вакцин. Наразі в країні сформувалася чимала кількість людей, які через вказані причини свого часу не були вакциновані. Вони і створюють середовище, яке дає спалах інфекцій”.
Наталія Винник, кандидат медичних наук, інфекціоніст Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського, коментуючи ситуацію, також говорить про інформування в ЗМІ про смертельні випадки (а їх згадувалося декілька), що стали пусковим механізмом у зниженні рівнів охоплення щепленням. Однак наголошує на тому, що жоден факт при цьому не було доведено.
“Проблема полягає в іншому — у рівні довіри до системи охорони здоров'я, до якості та безпечності вакцин, що закуповує держава. Відновити цю довіру тепер буде дуже складно. Потрібна дієва державна політика у сфері імунопрофілактики, щоб досягти рівня охоплення щепленням проти інфекційних захворювань у цільових групах хоча б 90-95%, як це було раніше. Потрібна обґрунтована інформаційна кампанія і грамотний медичний супровід процесу вакцинації. Також надзвичайно важливо, щоб вакцини були доступні усім і постійно”, - говорить Наталія Винник.
Федір Лапій, головний дитячий імунолог Києва, пояснює, що відмова від щеплень передусім пов'язана із недовірою до медичних працівників.
«Коли батьки не знаходять для себе відповідей у лікарів, а отримують їх зі ЗМІ, то люди, звичайно, вагаються і врешті відмовляються від вакцинації. Трапляється й так, що лікарі прикривають вакцинацією певні власні прорахунки в діагностиці і лікуванні. Відтак коли вчасно не встановлений діагноз чи не призначено відповідну терапію, лікарі можуть пов'язувати ускладнення з вакцинацією, що викликає до неї відповідне ставлення».
Вакцина індійська, бельгійська та інші. Одним словом, маркетинг
Неоднозначне ставлення батьків до обов'язкових щеплень дітей зрозуміле — зіткнувшись із суперечливою інформацією з різноманітних джерел вони намагаються знайти оптимальне рішення. Їх занепокоєння викликає, в першу чергу, походження вакцин та їхня якість.
Станом на 1 січня 2018 року в Україні наявні безкоштовні вакцини (закуплені за державний кошт) з Болгарії (Діфтет ДТ, вакцина від дифтерії та правця), Франції (Імовакс Поліо, для профілактики поліомієліту), Кореї (Еувакс В, вакцина для профілактики гепатиту В), Бельгії (Поліо Сабін, для профілактики поліомієліту), Індії (Serum Institute of India, для профілактики дифтерії, правця та кашлюку АКДП). Але не всім безкоштовним вакцинам батьки довіряють. Зокрема, сформована недовіра до індійської вакцини проти АКДП, спонукає батьків за можливості надавати перевагу аналогічній бельгійській, яка в приватних закладах коштує близько 1000 гривень.
Щоб розвіяти сумніви стосовно якості сучасних вакцин, Укрінформ запитав у експертів, як часто виникають ускладнення після щеплень тією чи іншою вакциною?
Олег Назар: «Ускладнення після щеплень (підвищення температури, місцеві алергічні реакції, збільшення лімфовузлів, судоми або загострення хронічних захворювань) виникають лише у 1%. Потрібно зрозуміти, що вакцина — це, по суті, спеціально пригнічені збудники хвороб. І тому будь-яка вакцина, яка зареєстрована в Україні, як і в інших країнах, проходить усі відповідні перевірки, отримуючи дозвіл на використання. Безпека вакцин підтверджується спеціальним сертифікатом GMP (Good Manufacturing Practice, тобто "належна виробнича практика"), який видається ВООЗ тільки після ретельної перевірки процесу виробництва тієї чи іншої вакцини. Маючи такий сертифікат, будь-який завод, хоч би в якій точці світу він знаходився, в Індії чи Китаї, гарантує якість продукції. До того ж вакцину, яка має зайти в Україну, перевіряють по всіх параметрах, заявлених у паспорті виробника, представники Державного експертного центру. Тому нині твердження про те, що дорожча європейська вакцина краща за дешевшу індійську - лише маркетинговий хід.
Частота ускладнень після індійської вакцини — спірне питання, яке можна пояснити лише відсотковим співвідношенням її застосування. Вакцина індійських виробників в Україні використовується більш масово, і якщо приміром, її завезено 100 тисяч одиниць, а європейських лише 1000, то відповідно той 1% ускладнень серед 100 тисяч буде більшим, ніж серед 1000. Тому може складатися враження, що європейська вакцина дає менше ускладнень. Але ж ускладнення відбуваються через діючі компоненти вакцини, а не через фірму, яка її випускає”.
Наталія Винник: «Наприклад, вакцини АКДП індійського виробництва використовуються в багатьох країнах зокрема і через доступнішу вартість. Нюанс в тому, що це вакцина з цільноклітинним коклюшним компонентом. І саме цей компонент має здатність давати частіше і трішки сильніші реакції організму на її введення: підвищення температури тіла, почервоніння, набряк в місці уколу. І посилаючись саме на такі реакції організму після щеплення, цим вакцинам приписувалася начебто гірша якість. Тож потрібно було попередньо, ще до загального використання цих вакцин, проводити інформаційну кампанію, про можливість таких реакцій. Це зазначено в інструкції до використання цього лікарського засобу, і ніякої тривалої шкоди дитині вони не принесуть. Інша річ, що ми з 2002 року перейшли на використання вакцин з ацелюлярним кашлюковим компонентом, що є менш реактогенним типом вакцин, та тривалий час використовували комбіновані європейські вакцини, але вони дорожчі. Виходимо з того, яка наразі є можливість в забезпеченні імунобіологічних препаратів - і це теж питання державної політики».
Ті, хто купував довідки про щеплення, тепер теж хочуть... щепитися
Щеплення від інфекційних хвороб працюють на випередження, відтак, поки хвороба не підкралася впритул, деяким батькам може здаватися, що вакцинація – не життєва необхідність, а лише зайве втручання в організм дитини. Зараз же, як розповідають лікарі, ставлення до вакцинації потроху починає змінюватися.
Олег Назар: «Ми можемо скільки завгодно говорити про необхідність вакцинації, але саме спалах хвороби (як, наприклад, нинішній спалах кору) і збільшення кількості людей, які загинули від хвороби, стимулюють людей робити щеплення. Причому зараз люди приходять до лікаря з уже підготовленими запитаннями. Хоча слід сказати, що зараз є проблема у спілкуванні між лікарями і пацієнтами. Якщо людині не відповіли на всі її запитання, або вона не вдоволена відповіддю, то зазвичай вона вирішує не робити щеплення, бо їй не довели таку необхідність. Лікар з самого початку має звернути увагу батьків на два моменти: можливі реакції організму і чіткі інструкції, що робити в кожному випадку.
Цікавимося у Федора Лапія, чи так звана інформована згода на щеплення, яка закріплена в законі Про захист населення від інфекційних хвороб, і яку підписують батьки згідно з наказом МОЗу, не вважається перекладенням відповідальності за проведення маніпуляції на батьків, що теж може спричиняти упереджене ставлення до вакцинації? «Перекладення відповідальності – це однозначно міф, – говорить лікар. – Батьки ставлять два підписи: дають згоду на вакцинацію та зобов'язуються негайно звертатися до медичного працівника у разі погіршення стану здоров'я у післявакцинальний період. Цей документ в разі захворювання пацієнта лише засвідчує, чи була проведена його вакцинація».
Вакцинація — це не просто захист населення, а метод збереження нації
В міжнародній практиці вакцинація — досить жорстко врегульована сфера. У США та Німеччині, наприклад, дитина не може відвідувати організований колектив (садочок, школу, університет тощо), якщо їй не було проведено щеплення. Такими, власне, були вимоги і в Україні до 2007-2008 років. Ніхто ніякої згоди не питав — медики йшли у дитячий садок, школу, армію, трудовий колектив і робили щеплення на місці, або ж спонукали це робити в медзакладах для формування відповідної обов’язкової картки щеплень. Деякі країни сьогодні застосовують систему штрафів за відмову від щеплення. Приміром, у Австралії, окрім недопущення дитини в організований колектив, батьків позбавляють соціальної допомоги. У Данії ж, якщо не зробити щеплення вчасно за графіком і безкоштовно, доведеться потім платити за нього з власної кишені. В Італії батьків за відмову від щеплень штрафують на 2500 євро, а в Бельгії така ситуація може розглядатися на рівні суду — як нехтування здоров'ям дитини.
В Україні ж на сьогодні діє Закон про захист населення від інфекційних хвороб, де в статті 15 чітко говориться, що «дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється». Тому нам не потрібно шукати якісь нові шляхи для стимуляції населення вакцинуватися, вони вже існують у вигляді закону, якого потрібно дотримуватися. А підроблені довідки, на жаль, залишаються загальною проблемою. Її не вирішити лише інформаційною кампанією, яку має проводити держава. Реальні приклади судових переслідувань — ось що може зупинити нечистих на руку батьків та лікарів.
Наявність вакцин у достатній кількості в медичних закладах, це також суттєвий фактор поліпшення ситуації з вакцинацією. Які претензії можна висувати до Закарпатської ОДА, наприклад, коли виявилося, що в регіоні дітей свого часу не прищепили від кору саме через банальну відсутність вакцини. Лише зараз там очікують 10 тисяч одиниць, які мають доправити з інших областей.
Юлія Горбань, Київ
