Таміла Ташева, співзасновниця громадської ініціативи «КримSOS» - 24.01.2018 09:00 — Новини Укрінформ
Таміла Ташева, співзасновниця громадської ініціативи «КримSOS»
Не можна допустити, щоб питання Криму відійшло на периферію європейської уваги
24.01.2018 09:00 1915

Як не було б це прикро, але тема окупації Росією Криму все більше відходить у тінь. Занадто багато сьогодні інших пекучих проблем, гарячих конфліктів, терактів...

Людям, значна більшість з яких ніколи не були ані на півострові, ані в Україні, просто не зрозуміти цей біль. Розповісти Заходу про те, що дійсно коїться в Криму, про те, як один режисер може стати ворогом цілої держави, як корінний народ підпадає під підозру в нелояльності й тому переслідується, намагаються активісти. Одна з них – співзасновниця та координатор громадської ініціативи «КримSOS» Таміла Ташева.

Минулого тижня Таміла перебувала в Німеччині. Тут, у Франкфурті-на-Одері та Ольденбурзі (земля Нижня Саксонія), показували фільм режисера Аскольда Курова «Процес: Російська держава проти Олега Сенцова», обговорювали, дискутували. Саме в Німеччині відбулася й світова прем'єра цієї картини, 11 лютого 2017 року, на Берлінському міжнародному кінофестивалі.

Про те, як сприймає аудиторія цю кінострічку, що «КримSOS» робить на міжнародному рівні, а також в Україні, Ташева розповіла кореспондентові Укрінформу.

ПРО КРИМ ТРЕБА ПОСТІЙНО НАГАДУВАТИ

- Таміло, що входило до програми вашого перебування в Німеччині цього разу?

- З одного боку, це показ фільму про Олега Сенцова. Зрозуміло, що Сенцов – ключова постать, про яку ми постійно говоримо. Але разом із цим ми говоримо про інших політичних в'язнів Кремля, які знаходяться на території Росії, на території окупованого півострова. Разом із його історією ми розповідаємо про історію кримських татар, які зараз, здебільшого, знаходяться під тиском на території анексованого півострова, про переслідування там етнічних українців. Отже у Франкфурті-на-Одері та в Олденбурзі відбулися покази з публічною дискусією.

В Берліні відбулися зустрічі з представниками МЗС, низки дипломатичних відомств, які працюють у Німеччині, деяких організацій.

Але мене дуже радує, що є можливість відвідувати не тільки Берлін, столицю, але й інші місця, де про питання як України, так і Криму, про Олега Сенцова менше знають, хоча ця справа є однією із найрезонансніших.

Дуже важливо, що цю дискусію започаткувала і запропонувала Марілуїзе Бек – одна з найактивніших діячів, лідерок, колишня депутатка бундестагу, яка системно просуває питання України, політв'язнів, які перебувають на території Росії. Це важливо, що саме вона опікується цим, оскільки в Німеччині не так вже й багато проходить заходів, присвячених цій темі. (Бек керує центром Liberale Moderne. Серед напрямків роботи центру – вагомий проект, присвячений Україні: «Розуміти Україну» – ред.).

- Як аудиторія сприймає фільм і, власне, саму дискусію? Чи не здається вам, що сприйняття проблеми поверхневе?

- Я би не сказала, що ставляться поверхнево. Просто питання Криму, на превеликий жаль, вже давно відійшло у багатьох на периферію з перших сторінок. І питання України, власне, теж. Поки немає якихось активних бойових дій, поки немає численних жертв, поки знову сотні тисяч людей не починають переміщатися всередині країни, про Україну не дуже й згадують, оскільки є багато інших гострих питань.

Але ті люди, які відвідують заходи, вони справді цікавляться. Так, були на показах і представники Human Rights Watch, і Amnesty International, які працюють із цією темою. Хтось навіть їздить до Криму. Вони ставили конкретні запитання. У Франкфурті, де дискусія проходила в Європейському університеті Віадріна (там є підрозділ, який опікується питаннями України), краще розуміють тему. До речі, студенти з Росії ставили доволі хороші, резонні запитання, непровокативні.

- Як ви вважаєте, як ще можна повернути увагу до проблеми Криму?

- Ми маємо постійно про це нагадувати. Такого роду заходами зокрема.

Треба враховувати ще, що кожна країна дуже відчутно відрізняється. Німеччина – це одне, Франція – інше, Канада, США – ще інші. Коли ми працюємо, наприклад, з європейськими інституціями, ми працюємо на інших рівнях. До кожної треба підходити точково.

- З якими саме країнами працює ваша структура?

- Наша організація працює з багатьма кранами. Системно – з Польщею, з європейськими інституціями, Радою Європи.

Наприклад, наприкінці місяця, 31 січня, ми будемо проводити з офісом Ребеки Хармс (співголови парламентської асамблеї Euronest – ред.), з депутатами з Чехії та Литви заходи в Європарламенті. Але там ми будемо показувати фільм про лідера кримських татар Мустафу Джемілєва. Фільм називається "Мустафа" (режисер – Ахмед Сарихаліл, продюсер – Таміла Ташева – ред.). Плануємо також проводити публічну дискусію, саме в будинку Європарламенту, щодо Криму, кримських татар, переслідувань на території півострова. Ми очікуємо, що на заході будуть європейські депутати, які зможуть через краще усвідомлення ситуації потім працювати, у тому числі, у своїх країнах.

ЧЕРЕЗ НАС ПРОЙШЛИ ДЕСЯТКИ ТИСЯЧ

- А наскільки затребуваною є організація в самій Україні? Наскільки вам довіряють, як часто звертаються?

- Ми вийшли на професійний рівень роботи з волонтерської ініціативи. Наша діяльність є затребуваною. В інакшому випадку ми просто цим би не займалися. Якби ми відчували, що це не потрібно, ми вже в середині 2014 року закрили б організацію і сказали: хай хтось інший цим займається.

У нас є кілька напрямків роботи. Один великий – це робота з внутрішньо переміщеними з Криму та зі Сходу. Включно з березня 2014 і по кінець 2017 року ми проводили дуже багато програм, пов'язаних із наданням прямої допомоги для переселенців – юридичної, психо-соціальної, гуманітарної. Через нас реально пройшли десятки тисяч людей у перші 2 роки, потім, звичайно, менше. Останній рік ми працювали активно з місцевими громадами, з переселенцями, які приїхали в ці громади, над різними соціальними ініціативами.

Ми переформатували роботу: якщо в 2014 році виникала термінова потреба у тимчасовому житлі – на місяць-два-три, гуманітарній допомозі, частково – юридичних послугах, то в 2015-у це була здебільшого гуманітарна допомога, психо-соціальна та юридична, а у 2017-у в основному зверталися по допомогу юридичну і частково говорили про якісь соціальні ініціативи. Зараз, у 2018 році, продовжується запит на юридичну допомогу. Такого, як було в 2014-15 роках, звичайно вже немає, але все одно це тисячі людей, які проходять за рік через організацію.

Другий великий шматок роботи – це робота з Кримом, безпосередньо з людьми, активістами, які живуть і працюють там. Для нас дуже важливим є збереження цих соціальних зв'язків між Кримом і материковою Україною, між Кримом і рештою світу. Для того, щоби не виникало відчуття, що кримчани – це не наші громадяни.

Отже, різні фокуси роботи: індивідуальна допомога жертвам репресій у Криму, робота з групами активістів, робота на міжнародному рівні.

- Наскільки ви маєте можливість працювати власне в Криму? Теперішні кримські начальники не дуже шанують вашу організацію...

- Ми працюємо не з владою, ми працюємо з людьми, які там живуть. Ми не присутні в Криму безпосередньо, як організація. Звичайно, зараз це неможливо. «КримSOS» – дуже відома організація в Криму серед влади, ФСБ і решти. Нам все просто заборонено.

Але  ми намагаємося підтримувати ті кримські ініціативи, які там є. Здебільшого потребують допомоги люди, які переслідуються постійно. До нас звертаються люди, наприклад, по допомогу з екстреним виїздом: коли людина переслідувалася на території півострова і через ці переслідування їй потрібно швидко переїхати з Криму.

- Але ж ви не фізично їх перевозите...

- Ми фізично не перевозимо. Людина сама виїжджає, а ми допомагаємо в перший час на території материкової України: даємо гроші на квартиру, харчування, на приїзд родини, якщо це потрібно. Таким чином підтримуємо.

Існують різні програми залежно від того, який є запит, яка необхідність. Ми намагаємося реагувати на ці запити. Наприклад, комусь потрібна техніка – комп'ютер, телефон тощо, і ми намагаємося закрити цей запит. Адже люди не просто так це просять, ми знаємо, що вони займаються певною активістською діяльністю.

- Навряд чи всі ці випадки не відомі окупаційній владі. Чи були з боку російської сторони погрози, попередження?

- Прямого виходу на нас, щоби якимось чином тиснути, не було.

Проте, проблеми з'являються опосередковано, скажімо, у моїх батьків у Криму. До них не приходять, дякувати Богу, з обшуками, але певні проблеми є.

Ми намагаємося не дуже активно розповідати про те, чим ми займаємося, щоби не підставляти кримських активістів, у першу чергу. Хто потребує допомоги – про нас і так знає.

Просто ми розуміємо, що відкрито працювати нам не дозволять. Тому ми працюємо, використовуючи всі безпекові інструменти. Ми їздимо в Крим (я особисто ні, але наші співробітники їздять) на тиждень-два, збираємо інформацію, працюємо з людьми. Потім ми опрацьовуємо ці дані. Тому що неможливо працювати та робити аналітику без присутності в Криму.

- А як складаються відносини з українською владою? Чимало активістів скаржаться на те, що їм нелегко працюється, що є перепони з боку чиновників. Вам доводилося з цим стикатися?

- Треба говорити про різні рівні. У перший час, звичайно, держава не могла впоратися з потребами. Це можна виправдовувати, або не виправдовувати, називати неготовністю, або небажанням. Зараз ситуація все ж таки змінилася. Є певні законодавчі зміни, не без допомоги, звичайно, громадянського суспільства, яке постійно тиснуло на українську владу.

Якщо говорити про фінансову частину, – звичайно, що підтримки немає.

Якщо говорити про якусь моральну підтримку, то це не завжди. Але є певні зміни.

Наприклад, ми працюємо з родинами політичних в'язнів, або людей, яких політично переслідують. Зараз у Верховній Раді зареєстрований законопроект, який, я думаю, буде прийнятий найближчим часом. У 2018 році в українському бюджеті вже закладені гроші на соціальну допомогу таким родинам. Тобто спочатку було закладено гроші, а потім буде ухвалено законодавчий акт, підзаконні акти. Я сподіваюся, що буде надаватися допомога цим родинам. Для нас це вже дуже багато означає. Тому що постійно знаходити кошти у наших міжнародних партнерів для того, аби допомагати цим родинам, це не нормально, бо це ж – наші громадяни.

Тому дуже по-різному. Інколи ми дуже сваримося з владою.

- Ну хоча би не заважають?

- Буває таке, що й заважають. Можна згадати Закон про електронне декларування для антикорупційних організацій. Під антикорупційну можна підтягнути фактично кожну організацію, яка робила публічні заклики. Хоча ми й не займаємося окремо антикорупційною діяльністю, але займаємося розробкою законодавства, робили запити на отримання публічної інформації, й так далі. Відповідно, ми під цей закон підпадаємо.

Окрім того, президентом була ініційована додаткова звітність для громадських організацій. Днями на зустрічі президента з представниками громадянського суспільства це питання знову було на порядку денному. Якщо це законодавство ухвалять, то кожній організації, яка працює з Донбасом або з Кримом, буде дуже складно. Нам потрібно буде відкривати дуже багато інформації, яка не повинна відкриватися.

Я сподіваюся, що нам вдасться запобігти цим змінам.

Тому складно в Україні працювати, але можливо, і можливо впливати на певні процеси, які відбуваються  в державі.

СВІТЛИХ МОМЕНТІВ БУЛО БАГАТО

- Звідки все ж таки надходить фінансова підтримка?

- На превеликий жаль, зараз не дуже вдається активізувати гроші від громади, від українців. Перші півтора року це було набагато легше, я вже не говорю про 2014 рік. Зараз дуже багато людей допомагають на фронті, але дуже мало – на такі речі.

Ми точково збираємо, наприклад, на операцію дитині з Криму, або на оплату штрафів, які влада де-факто присудила людям у Криму. Але це невеликі гроші.

Якщо говорити загалом про фінансування, то це або європейські, або американські інституції. Звичайно, ми працюємо з грантами, інакшим чином, на жаль, неможливо.

- Таміло, які за майже 4 роки діяльності «КримSOS» випадки запам'яталися найбільше?

- Дуже багато... Я люблю згадувати випадок, коли ми тільки починали роботу: ми оголосили, що якщо хтось може допомогти кримчанам, прихистити їх у себе, прохання зробити це. До нас надійшов лист із таким текстом: "Ми живемо у Жовтих Водах під Дніпром, у нас 2-кімнатна квартира і є великий собака; але можемо допомогти і надати одну кімнату".

Пригадую, як Олег Скрипка, відомий музикант і діяч, віддав свій будинок майже на рік, щоби люди жили там. Він мені подзвонив і сказав: "Таміло, зараз багато кримчан виїжджають, я готовий дати свій будинок, підбери мені родину, в якій ти не сумніваєшся, я їм готовий безкоштовно надати це житло". Ми це зробили. Всі були задоволені.

Або як ми одній дитині, яка виїжджала з Донецька, дуже талановитій скрипальці, за допомогою громади купували скрипку, тому що в неї не було скрипочки, і вона не могла займатися. І після того, як ми їй цю скрипку купили, дівчинка продовжила заняття і виграла серйозний конкурс...

Тобто за ці 4 роки, які ми працюємо безпосередньо з людьми, було дуже багато випадків... Дійсно, таких позитивних, світлих моментів було дуже багато....

Ольга Танасійчук, Берлін.

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>