17 січня. Пам’ятні дати - 17.01.2018 08:00 — Новини Укрінформ
17 січня. Пам’ятні дати

17 січня. Пам’ятні дати

1008
Ukrinform
Цього дня народився Григорій Китастий – відомий український бандурист, керівник Української капели бандуристів ім. Т.Г. Шевченка в США.

Народився Григорій Тимофійович Китастий (1907-1984) на Полтавщині. Ще з молодих років хлопець цікавився мистецтвом. У 20 років Китастий вступив до Полтавського музичного технікуму, а після його закінчення – до Київського музично-драматичного інституту ім. Миколи Лисенка. Навчався на диригентсько-капельмейстерському і композиторському факультетах, оволодівав технікою гри на скрипці, корнеті та бандурі. У 1935 році залишки розформованих Полтавської та Київської капел зібрали в одну – Державну Зразкову Капелу бандуристів України. В ній Григорій Китастий став концертмейстером, а в 1941 – заступником мистецького керівника. З початком Другої світової війни Капела була розформована. Молодших за віком призвали до діючих бойових з’єднань, а старших – на копання протитанкових ровів навколо Києва. З тих, що пішли на фронт, багато загинуло, дехто потрапив у полон, серед них був і Григорій Китастий. З полону йому пощастило втекти і повернутися у Київ. В окупованому німцями місті він долучився до інших артистів і сформував Капеллу бандуристів, давши їй ім’я Тараса Шевченка. Капела гастролювала по селах Київщини, концерти мали шалений успіх, і це окриляло артистів. Весною бандуристи виїхали з концертами до Волині і Галичини, але невдовзі артистів було відізвано до Києва, і у вересні 1942 року, під виглядом гастролей вивезено до Німеччини. Два місяці вони провели у таборі остарбайтерів в Гамбурзі. Працювали у клепальному цеху, виготовляючи якісь деталі для підводних човнів. У святкові дні давали концерти для робітників табору. Залишаючись в статусі остарбайтерів протягом усієї війни, артисти постійно роз’їжджали по німецьких містах, де було найбільше українських робітників. У 1943–1944 роках Капела перебувала на гастролях у Галичині, виступаючи перед місцевим населенням та вояками Української Повстанської армії (УПА). Там Китастий зустрів і потоваришував з Іваном Багряним (ця дружба й творча співпраця тривали до останніх днів життя Івана Багряного). Після закінчення війни музиканти Капели опинилися в таборі переміщених осіб. Музикант невтомно працював над концертними програмами Капели, виступи якої користувалися непересічним успіхом у таборах для переміщених осіб у Західній Європі. Згодом Григорій Китастий емігрував до США. Мешкав у Детройті, Каліфорнії, а згодом у Чикаго, де очолив перший ансамбль бандуристів Об’єднання Демократичної Української Молоді (ОДУМ). У листопаді 2008 року за визначний особистий внесок у справу національного і духовного відродження України, поширення української культури і кобзарського мистецтва у світі колишньому диригенту і керівнику Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка у США Григорію Китастому посмертно було присвоєно звання Герой України.

Події дня:

17 січня 1921 року, у столиці Австрії засновано Український Вільний Університет, УВУ (нім. Ukrainische Freie Universität). Нині це єдиний університет поза межами України з українською мовою викладання, з правом присвоєння вчених ступенів магістра та доктора наук. Восени того ж року Університет з Відня перенесено до Праги. Ініціаторами заснування приватного українського університету за межами України були такі видатні вчені, як О.Колесса, І.Горбачевський, С.Дністрянський, М.Грушевський. У Празі Університет одержав приміщення й фінансову підтримку від президента та уряду Чехо-Словацької Республіки. На той час у Празі проживала значна кількість українських професорів, вчених та студентів, і це сприяло розвиткові УВУ. На перший семестр до вишу записалося понад 700 слухачів на два факультети – філософічний і правничо-економічний (у 1999 році до структури Університету органічно вписався третій факультет - україністики). Після Другої світової війни, по суті, після розгрому УВУ в Празі, Університет відновив свою діяльність у Мюнхені (Баварія). Без архіву, без бібліотеки, без матеріальних засобів для функціонування (зі вступом радянських військ до Праги весною 1945 року майно, бібліотека й архіви віденського й празького періодів Університету були частково знищені, частково вивезені до Радянського Союзу, ректора о. Августина Волошина арештовано, згодом замучено у в’язниці). Однак вже восени 1945 року Університет відновив свою роботу. Завдяки субсидіям Федерального уряду Німеччини та Баварського уряду було створено фінансову базу для успішного функціонування університету. УВУ став відомим науковим центром студій україністики в Західній Європі. Після проголошення незалежності України уряди Німеччини й Баварії припинили дотації УВУ з надією, що в подальшому університет фінансуватиме українська держава. Сьогодні УВУ функціонує на базі власних доходів. Будучи спершу «екзильним університетом», УВУ згодом повністю трансформувався в університет «євросоюзного характеру», не втративши при тому своїх особливостей. УВУ –  чи не єдиний університет поза межами України з українською мовою викладання, з правом присвоєння вчених ступенів магістра та доктора наук. Прикметно, що докторську дисертацію в УВУ захищав теперішній Міністр освіти і науки України Сергій Квіт. На сучасному етапі головна місія УВУ - стати провідним науково-дослідним центром українознавчих студій в Євросоюзі, своєрідним інтелектуальним мостом між Україною, Німеччиною та країнами Євросоюзу, а також науковим, культурним і орієнтаційним центром для представників нової, т.зв. «четвертої хвилі» української діаспори з різних країн Євросоюзу. Своєю багатогранною діяльністю Український Вільний Університет прагне до подолання бар’єру між державами і до кращого порозуміння між народами. Нині в УВУ навчається понад 150 студентів на магістерських і докторських студіях. Бібліотека Українського Вільного Університету в Мюнхені – одна з найважливіших українських культурних цінностей в Європі. Фонди бібліотеки налічують понад 30 тисяч книжок і періодичних видань. 1991 року комісія Міністерства внутрішніх справ Німеччини визнала бібліотеку УВУ найважливішим джерелом україністики в німецькомовному світі.

Ювілеї дня:

Цього дня народився Мухаммед Алі (Кассіус Клей; 1942-2016), легендарний американський боксер, чемпіон світу серед професіоналів, олімпійський чемпіон.

Алі був єдиним боксером, що тричі вигравав титул чемпіона світу у важкій вазі. За свою майже двадцятирічну кар’єру він виграв 56 поєдинків, 37 з яких завершилися нокаутом. Народився майбутній чемпіон у місті Луїсвілл, штат Кентуккі. Боксом займався з 12 років. У 1960 році боксер здобув перемогу в напівважкій вазі на Олімпійських іграх в Римі, після чого перейшов у професіонали. Після перемоги в Римі Алі приїхав на батьківщину в рідний Луїсвілл, сповнений гордощів за спортивні досягнення. Зайшов у кав’ярню, сів за столик. «Нігерам не подаємо», - почув олімпійський чемпіон. На його зауваження, що в нього є гроші і він може розрахуватися, білі вигнали спортсмена геть. Тоді Алі пішов на берег річки Огайо й викинув свою золоту олімпійську медаль. Через чотири роки (1964), надихнувшись ідеологією темношкірих мусульман США, він прийняв іслам та змінив ім’я на Мухаммед Алі. Все своє життя він не втрачав нагоди, аби нагадувати про права афроамериканців. Після дев’яти успішних поєдинків Алі був позбавлений титулу чемпіона світу за відмову  від проходження армійської служби. Повернув титул у поєдинку з Джорджем Форманом у 1974 році у віці 32 років. Провівши десять успішних боїв, у лютому 1978 року знову втратив титул у поєдинку з Леоном Спінксом. Через вісім місяців, у вересні 1978 року, здобув перемогу над Спінксом, повернувши титул чемпіона світу, але в 1979 році оголосив про завершення кар’єри. Повернувся в спорт у 1980 році для бою з Ларрі Холмсом за титул чемпіона світу; Алі завершив поєдинок у десятому раунді. Провів ще один невдалий бій з Тревором Бербіком у 1981 році. Того ж року Мухаммед Алі завершив свою боксерську кар’єру. У 1999 році Бі-бі-сі назвала Мухаммеда Алі «Спортсменом століття». У тому ж році Алі був названий «Спортсменом століття Кентуккі» і був введений в спортивний Зал слави свого рідного міста Луїсвілля. У 2005 боксер отримав одну з найвищих урядових нагород Сполучених Штатів – Медаль свободи. Того ж року він став першим спортсменом, удостоєним золотої «Медалі світу» ім. Отто Хана за активну участь в американському громадському русі та багаторічний внесок у боротьбу за мир у якості посланця ООН (нагорода заснована Німецьким товариством сприянню ООН). Після завершення кар’єри Алі брав активну участь у благодійній діяльності, збираючи кошти для колишніх спортсменів, а також підтримував ісламську школу в Чикаго, названу на його честь. Легендарний боксер помер у червні минулого року. Останні 30 років він мужньо боровся з хворобою Паркінсона.

Разом з тим, сьогодні святкує свій день народження  Олександр Усик (1987), український боксер. Чемпіон світу в першій важкій вазі за версією WBO, олімпійський чемпіон (2012), чемпіон світу (2011), чемпіон Європи (2008), багаторазовий чемпіон України. Народився у Сімферополі. З дитинства Олександр відвідував школу сімферопольського футбольного клубу«Таврія», але футбольна кар’єра юнака не склалася. В 15 років він почав займатися боксом. На Олімпійських іграх у Лондоні Олександр, який на той час уже став капітаном боксерської збірної України, був головним фаворитом. Золоту медаль виборов 11 серпня 2012 року, здобувши перемогу у фіналі над італійським боксером Клементе Руссо. Глядачам запам’ятався тим, що виходив на ринг у образі козака, а після фінального поєдинку станцював гопак. Олександр Усик завоював усі можливі титули любительського боксу і у жовтні 2012 року офіційно заявив про завершення аматорської кар’єри та перехід у напівпрофесіональну лігу WSB, міжнародну боксерську асоціацію під егідою AIBA. У 2017 році Олександр Усик піднявся на першу сходинку рейтингу найкращих важковаговиків світу за версією авторитетного боксерського видання The Ring.

Роковини смерті:

284 роки з дня смерті Данила Павловича Апостола (1654-1734), гетьмана Лівобережної України (1727-1734). Гетьманував Данило Апостол лише протягом 6 років, утім, залишив по собі добру пам’ять серед народу, а його правління було короткою світлою смугою на темному тлі тогочасного українського життя. Гетьман упорядкував справи землеволодіння, фінансовий державний скарб, окреслив чіткі норми податкового збору. В 1728 році у своїй столиці він влаштував конференцію купців, захищаючи їх від несправедливих інструкцій царизму, брав участь у торговельних підприємствах, боровся за те, щоб взяти під свою булаву Київ. Чутки про благоустрій на Гетьманщині дійшли до запорожців і сприяли тому, що вони вирішили повернутися із Задунайської еміграції. Апостол допоміг повернутися із турецької території понад 7 тис. запорожцям, які заснували Нову Січ. Щоправда, деякі послаблення на користь української автономії, що сталися в Лівобережній Україні за часів Апостола, мали лише тимчасовий або формальний характер. Йому, зокрема, не вдалося домогтися того, щоб українців не посилали на тяжкі роботи поза межами України. Похований Апостол у с. Великі Сорочинці Полтавської обл. у кам’яній церкві, яку він збудував за участю київського митрополита Рафаїла Заборовського. Після його смерті царський уряд не дозволив обирати нового гетьмана, а управління Лівобережною Україною переклав на правителя Слобідської України князя Олексія Шаховського. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>