23 грудня. Пам’ятні дати

В цей день, 23 грудня 1933 року, народився Акіхіто, 125-й імператор Японії. Згідно з конституцією країни, імператор є символом держави і єдності народу. 7 січня 1989 року, після кончини свого батька, Акіхіто посів імператорський престол. З цієї нагоди в Японії була оголошена нова імператорська ера – Хейсей, яка означає мир і злагоду. День народження імператора японці почали відзначати з 1873 року, додавши, таким чином, чергове національне свято до свого календаря. Імператори відходять у вічність, а свята залишаються. Приміром, 29 квітня називається Днем Сьова, і відзначають його в День народження батька нинішнього імператора, Хірохіто, а День культури не випадково припадає на 3 листопада, оскільки в цей день був народжений імператор Муцухіто (Мейдзі). Щороку японці приходять привітати свого «живого бога», який є символом нації, з черговою датою. У цьому році 125-му монарху династії виповнилося 84 роки. Програма святкувань зазвичай проходить за заздалегідь встановленим графіком: зранку монарх приймає вітання від членів родини, прем’єр-міністра, голови Парламенту, радників. Не забуває імператор і своїх співвітчизників: з’являючись перед публікою, він виголошує коротку промову зі словами вдячності та найщирішими побажаннями своєму народові. На території імператорського палацу встановлюються столи з письмовим приладдям – кожен охочий може написати імператорові особисте послання, побажавши йому здоров’я, довголіття і подякувати за невтомну діяльність, спрямовану на процвітання Японії. Незважаючи на досить поважний вік, Акіхіто й далі проводить активну громадську діяльність, займаючись доброчинністю, приймаючи іноземні делегації, відвідуючи з офіційними візитами інші країни. Він є одним із найшанованіших публічних людей Японії. 1 грудня 2017 року було оголошено, що Акіхіто зречеться престолу 30 квітня 2019 року, що дозволить відзначити 30-річчя його правління.

Події дня:

Цього дня 1873 року було засноване Наукове товариство ім. Т. Шевченка – перша науково-культурна громадська організація, що довгі роки виконувала функції всеукраїнської академії наук. Товариство було створене у Львові (спершу – як літературно-наукове товариство ім. Шевченка) завдяки спільним зусиллям національно свідомої інтелігенції з Наддніпрянської України та Галичини у відповідь на репресії, яким піддавалось українське друковане слово в Російській імперії (зокрема, після Валуєвського циркуляру 1863 року) та в Австро-Угорщині. Фінансовою основою для створення послужили двадцять тисяч австрійських крон, пожертвуваних українською громадською діячкою і меценаткою Єлисаветою Милорадович (тітка гетьмана Павла Скоропадського). Фундаторами товариства також виступили Олександр Кониський, Дмитро Пильчиків, Михайло Жученко, отець Степан Качала. Після першого етапу розвитку, пов’язаного з розбудовою видавничої літературної діяльності Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892 році, перетворюється в справжню багатопрофільну академію наук (з незмінним пріоритетом до проблем українознавства). Упродовж більшої частини історії НТШ його структуру визначали три секції: історично-філософська, філологічна та математично-природознавчо-лікарська. Період найбільшого розвитку НТШ розпочався в 1894 році з переїздом до Львова Михайла Грушевського. У 1894 він очолив історично-філософську секцію, а з 1897 був обраний головою НТШ. За час його головування НТШ видало близько 800 томів наукових праць. Крім Грушевського, винятково велику роль у формуванні академічного обличчя НТШ відіграли Іван Франко та Володимир Гнатюк, які очолювали різні структурні одиниці товариства, редагували серійні та окремі видання. Масштаби діяльності товариства значно зменшилися великою мірою внаслідок розгрому, вчиненого російськими військами під час окупації Львова (1914-1915) та через репресії польського окупаційного режиму. Польська влада позбавила товариство права видання українських шкільних підручників, що було одним із основних джерел його прибутків та організації університетських курсів для українських студентів. У міжвоєнну добу діяльність НТШ значно пожвавилася, але після окупації Західної України радянськими військами НТШ було «добровільно» самоліквідовано, а його установи і майно передано АН УРСР. Частина членів НТШ врятувалася втечею у німецьку зону окупації, інші знайшли працю в інститутах львівської філії АН України, а дехто був знищений органами НКВС. Під час нацистської окупації відновлення діяльності НТШ не було дозволено. Засідання комісій та секцій відбувалися таємно. Після закінчення війни члени товариства, які знаходилися у західній зоні окупації Німеччини, відновили у березні 1947 діяльність НТШ. Сьогодні на Заході існує чотири осередки товариства – у Франції, США, Канаді, Австралії. В Україні НТШ відновило діяльність у 1989 році.

Ювілеї дня:

91 рік від дня народження Віталія Дмитровича Кирейка (1926-2016), українського композитора, музично-громадського діяча, народного артиста України, професора Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, члена Національної спілки композиторів України. Митець, якого називали «останнім романтиком», залишив значний творчий спадок, який, охоплюючи різноманітні теми і практично всі музичні жанри, став значним явищем в історії національної культури другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Віталій Кирейко – автор опер, балетів, ораторій, кантат, симфоній, симфонічних поем, фантазій, численних творів для фортепіано, усіх оркестрових і народних інструментів, понад 100 романсів і хорових творів. Митець виступив новатором на рівні жанрів і відкрив нову сторінку в історії вітчизняного музичного мистецтва, написавши перший в Україні Подвійний концерт для скрипки й віолончелі з оркестром, першу сатиричну оперу-феєрію «Марко в пеклі» та камерно-комічну оперу «Вернісаж на ярмарку». За довгі роки педагогічної діяльності у Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського Віталій Кирейко виховав плеяду обдарованих музикантів, навчав їх основам професійної композиторської майстерності та формував бездоганний смак. Автор опер «Лісова пісня», «Марко в пеклі», «У неділю рано…»; балетів «Тіні забутих предків», «Оргія», «Сонячний камінь»; 7 симфоній.

Роковини смерті:

85 років з дня смерті Дмитра Данилишина (1907-1932), діяча Української військової організації та ОУН. Дядько Василя Біласа. Входив до складу дрогобицької бойової групи ОУН, створеної Зеноном Коссаком. 29 серпня 1931 року за наказом Крайової Екзекутиви ОУН спільно з Біласом вчинив замах на начальника східного відділу МЗС Польщі Голувка, який мав відношення до проведення політики «пацифікації» у Західній Україні. Учасник експропріаційних акцій на пошти у Трускавці (серпень 1931) та Городку (листопад 1932). Був заарештований польською поліцією, а невдовзі засуджений до смертної кари через повішення. 23 грудня страчений разом з Василем Біласом у львівській тюрмі «Бригідки». Страта Данилишина і Біласа викликала масовий рух протесту серед українського населення Галичини. Щорічні відзначення річниці страти героїв перетворювались на масові антипольські демонстрації, які часто завершувались кривавими сутичками демонстрантів з поліцією.