Від усіх подій - стискається в грудях. Ми не маємо права на безвідповідальні рішення
Сьогодні я у Бухаресті.
У Європі спокійна передріздвяна атмосфера.
Але в мене калатає серце. І я не знаю, чи сьогодні зможу заснути і чи взагалі спатиму найближчі дні.
Думки вирують...
4 роки тому я стояла на сцені Майдану рекордну кількість часу – 10 годин.
Я не могла відпустити мікрофон: не тому що не могла його передати комусь іншому, а тому, що бачила, що довкола істерика, і навіть у чоловіків підкошувалися ноги.
Всі пам'ятають штурм Майдану в ніч проти 11 грудня 2013-го року.
Сказати, що було моторошно – це нічого не сказати.
Сказати, що я була вражена героїзмом людей – це нічого не сказати.
Це була одна з найскладніших ночей на Майдані.
Люди забували про небезпеку, не зважали на те, що їх життя може обірватися будь-якої миті. Все це не мало значення. Це не була ейфорія. Це не була емоція чи ще щось, що намагалися "приписати" Майдану і всім його учасникам.
Люди щиро віддавали себе майбутньому. Кожен стояв за майбутнє своїх сімей.
Я не можу сьогодні спокійно ні писати, ні думати про ту ніч, тому що сьогодні в Україні знову вирують події. Я хочу розібратися і перш за все для себе дати оцінку тому, що сьогодні відбувається.
На Майдані я пережила безліч ситуацій, коли просто не знала, що робити.
Було і страшно і не страшно водночас.
Ми знали, заради чого ми стоїмо, і водночас не знали, що буде наступної хвилини. Події розгорталися, і ми (я маю на увазі таких людей, які просто вийшли з мирним протестом) не могли передбачати перебіг цих подій. Ми відстоювали цивілізаційний вибір нації – проєвропейський розвиток країни. Ми тоді не говорили прямо за корупцію, але розуміли, що всього цього треба позбавлятися, ламати існуючу систему, невідворотно демонтувати все те, що гальмує наш розвиток.
На жаль, на це ми не можемо вплинути навіть зараз.
10 грудня на Майдані зібралися тисячі людей. Були там і мої знайомі. Кожен прийшов з власних міркувань...
"Хто понесе за все відповідальність?", "Хто нестиме відповідальність за події, за людей?" - ці питання я ставила щоразу, коли на Майдані приймалися якісь рішення чи відбувався якийсь заклик – чи то під час Віче, чи то, коли це просто назрівало.
І це єдине питання, яке я ставлю собі й сьогодні.
Я хочу усвідомити, які будуть наслідки, і до чого може призвести вся ця ситуація, у якому напрямку все рухається, і що ми з цим будемо робити?
Я буду розбиратися для себе абсолютно незалежно, не беручи участі в жодних "проектах". Я маю свою оцінку подіям, які відбуваються у владі. І маю свою оцінку тому, що відбувається сьогодні на Майдані.
Ми не маємо права на безвідповідальні рішення.
Я була свідком на Майдані, коли гинули люди. І мені хочеться запитати, чому вони загинули, а ми не змогли зробити так, щоби вони жили.
Напевно, як і у всіх, від всіх подій у мене сьогодні стискається в грудях.
Я дуже хочу, щоби світлу ідею Майдану ніхто ніколи не використав у жодних цілях.
Майдан належить людям. Так було і так буде завжди!
Слава Україні!
Руслана Лижичко
УП. Блоги
реклама