Купуй українське, не купуй, а про конкуренцію забувати не потрібно
Законопроект №7206, прийнятий у 7 грудня в першому читанні, пропонує надавати переваги у державних закупівлях постачальникам, які можуть продемонструвати, що істотна частина їх виробництва пов’язана (локалізована) в Україні. Риторика законопроекту – підтримка українських виробників, яка базується на сподіванні, що це призведе до економічного зростання. Так переконують автори документу. Однак економісти так не вважають, закликаючи не ухвалювати законопроект остаточно.
“По-перше, тягар підтримки буде покладено на державні підприємства, які відтепер більше сплачуватимуть за товари. Це збільшить ціни на їх продукцію та послуги. По-друге, цей закон є порушенням міжнародних договорів та становить загрозу діловому клімату, інфляцію, збитки для бюджету тощо”, - йдеться у відкритому листі до політиків, бізнес-спільноти та громадян України. А насправді ж як? Адже гасло “Купуй українське — плати українцю!” нібито цілком правильне. Невже це не так?
На питання Укрінформу — Законопроект “Купуй українське...” — це підтримка вітчизняного виробника чи корупція чистої води, яка прикривається гаслами про економічний патріотизм? І, власне, до чого може призвести його прийняття? - відповіли:
Ярослав Юрчишин, виконавчий директор Transparency International Україна:
“Законопроект радикалів — це корупція чистої води”
“На даний момент понад 90% учасників торгів у системі ProZorro та переможців торгів - українські підприємства. Тобто функція купувати і платити за якісний український товар і так виконується. Тому закон має одну мету - створити чергову “тендерну палату”, яка буде визначати рівень “українськості” в бізнесі. Тобто хтось буде оцінювати бізнес за етнічним принципом. А відтак вручну розподілятиме державні замовлення. Це корупція чистої води”.
Сергій Фурса, економіст:
“Цей законопроект руйнує систему ProZorro”
“Призначення цього законопроекту - повернути корупцію в державні закупівлі. Колишня тендерна мафія пристосувалася, вдягнула вишиванки, і тепер кричить в увесь голос: “Давайте будемо купувати українське”. Виголошуючи правильні патріотичні гасла, вони намагаються зруйнувати ProZorro - систему, яка прибрала корупцію з державних закупівель, створила цінову конкуренцію. В результаті закупівлі стали набагато меншими по вартості, а це - економія державних грошей. Адже в чому ж фішка ProZorro? По суті, це зворотній аукціон, в якому учасники змагаються за право постачати замовнику певний товар чи послугу. Перемагає той, чия ціна в результаті виявиться найнижчою, а технічні характеристики товару або послуги відповідають тим, що заявлені замовником в тендерній документації. Лише рівна конкуренція, і конкуренція по ціні, все, немає нічого іншого. А цей законопроект каже: якщо ви принесете довідку, що у вас українське виробництво, то ви можете дати ціну на 40% більше. Але ж це просто руйнує систему «ProZorro», після цього вона вже нічого не варта. Про яку вільну конкуренцію можна говорити, коли хтось приходить і дає на 40% більшу ціну, і... раптом перемагає в торгах. Крім того, цей законопроект суперечить Угоді про асоціацію з ЄС і Світової організації торгівлі, а також створює корупційні ризики, оскільки для доказу “вітчизняності” товару потрібно зібрати, як мінімум, 23 довідки.
Наталія Шаповал, віце-президент з економіко-політичних досліджень Київської школи економіки та керівниця Центру вдосконалення закупівель:
"Купуй українське" - це корупційні ризики, обмеження доступу бізнесу, намагання знищити систему держзакупівель ProZorro...”
“Я прекрасно розумію, що пропагують автори законопроекту. Але, на жаль, ідею яку вони заклали в законопроект абсолютно невдала по формі для цієї мети. По-перше, законопроектом передбачено, що будь-який товар, який обґрунтували як локалізований, тобто, українського виробництва, можна купити на 43% дорожче. Перелік цих товарів невідомий. По-друге, вимагається 23 довідки, які повинні підтвердити походження комплектуючих, сировини і матеріалів, використаних у виробництві, показати відсоток українських громадян, які працюють на підприємстві тощо. Але це не статистика, яку підприємства збирають на регулярній основі, це інформація, яку не можливо верифікувати. І, це, звичайно, створює всілякі можливості для корупції. Адже в цій ситуації виграє той, хто матиме сильний, хоч і неформальний вплив на структури, які ці довідки видають, а хто не матиме — залишиться з носом. По-третє, хоч ініціатори законопроекту і переконують, що підтримуватимуть місцевий бізнес, але ситуація абсолютно протилежна. Малий і середній бізнес взагалі не зможе брати участі в таких тендерах, тому що в них нема дорогого юриста, який збиратиме для них ці 23 довідки. Більше того, їх фінансовий директор чи бухгалтер не матиме таких даних. До того ж, ніхто з дистриб'юторів не зможе брати участі в таких торгах, бо вони не матимуть інформації по зарплаті, робітниках, країні-виробника верстатів тощо. Тобто фактично цей законопроект обмежує доступ малого і середнього бізнесу і дистриб’юторів. Ну, і, ще один момент, яким досить часто маніпулюють автори, розповідаючи, що це кращий світовий досвід, наводячи за приклад США, де ще з 1933 року є закон “Купуй американське!”... Але це не так. В Україні інший торговельний режим. Ми закріпили його в міжнародних угодах, в тому числі про асоціацію з ЄС. В цих документах чітко прописано, що країни-члени повинні дотримуватися євродиректив щодо закупівель, і жодних дискримінацій проти країн-членів бути не може. А може настати непрямий ефект: спочатку ми обмежуємо торгівлю країнам-партнерам, а потім вони створюють симетричний бар’єр для наших експортерів. Відтак, законопроект з оманливим патріотичним гаслом “Купуй українське” по суті створює корупційні ризики, обмежує доступ бізнесу, намагається знищити відкриту систему держзакупівель ProZorro...”
Максим Нефьодов, перший заступник міністра економічного розвитку і торгівлі:
“Не треба нам німецька техніка для будівництва доріг... у нас є Автодор, асфальт і лопати”
“Здійснюється спроба протиснути в ProZorro мега-коррупційну схему, замасковану під соусом “підтримка вітчизняного бізнесу”. Тому, хто збере 23 довідки, пропонується переплачути до 43% від суми тендеру. Десятки мільярдів гривень пропонується направити обраним олігархам та бізнесменам. Аргументація примітивна: не треба нам німецької техніки на будівництві доріг — Автодор як кидав асфальт в ями лопатами в дощ — так і має кидати далі. Тільки грошей ми їх більше заплатимо, ніж німцям. Коротше, повна ганьба. ЄС вже надіслав офіційний лист, що це порушення Угоди про Асоціацію, за яку ми стояли на Майдані”
Замість висновку:
Справді, з одного боку важливо, щоб розвивалося національне виробництво, а з іншого - потрібна відкрита конкуренція - основний ринковий механізм, який дозволяє залучити інвесторів, підвищувати якість власних товарів, що й, власне, веде до бажаного економічного зростання.
Згаданий законопроект захищає виробника неринковим способом, бо надає невиправдані привілеї і, фактично, знищує конкуренцію. Прописані в документі критерії “вітчизняності” і перелік товарів, робіт та послуг "неспеціалізованих закупівель” - основні фактори, які несуть значну корупційну складову. Приміром, для доказу тієї ж “вітчизняності” товару потрібно зібрати, як мінімум, 23 (!) довідки, що однозначно відсіче багатьох “небажаних” учасників торгів, натомість перемогу отримає “правильний” постачальник. А, можливо, саме це комусь і потрібно?..
Мирослав Ліскович, Київ
Перше фото: УНІАН
P.S. Наводимо перелік необіхних виробнику документів (23 довідки) для підтвердження своєї 100% "українськості" (рекомендовано для читання з таблетками валеріани):
1. Документи, що підтверджують наявність сервісних центрів в Україні;
2. Документи, які підтверджують українське походження кожного виду сировини та основних матеріалів, напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які були використані при виробництві конкретного предмета закупівлі;
3. Документи, які підтверджують вартість кожного виду сировини та основних матеріалів, напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які були використані при виробництві конкретного предмета закупівлі;
4. Документи, які підтверджують статус резидента кожного з робітників залучених у виробництво конкретного предмета закупівлі;
5. Документи, які підтверджують, що саме ці виробники були залучені у виробництво конкретного предмета закупівлі;
6. Документи, які підтверджують суму заробітної плати та інших виплат цим робітникам;
7. Документи, які підтверджують, які саме основні засоби були використані при виробництві конкретного предмета закупівлі;
8. Документи, які підтверджують українське походження цих основних засобів;
9. Документи, які підтверджують суму амортизації цих основних засобів;
10. Документи, які підтверджують яка частка амортизації входить у виробничу собівартість конкретного предмета закупівлі;
11. Документи, які підтверджують, які саме земельні і майнові паї, будинки, споруди, інші об'єкти нерухомої власності були використані у виробництві конкретного предмета закупівлі;
12. Документи, які підтверджують розташування в Україні всіх цих паїв, будинків та споруд;
13. Документи, які підтверджують яку суму орендних платежів було сплачено за ці паї, будинки та споруди;
14. Документи, які підтверджують яку частку цих орендних платежів можна віднести до виробничої собівартості конкретного предмету закупівлі;
15. Документи, які засвідчують, які саме виробничі приміщення були використанні при виробництві конкретного предмету закупівлі;
16. Документи, які підтверджують суму витрат на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання цих виробничих приміщень;
17. Документи, які підтверджують яку частку цих витрат можна включити у виробничу собівартість конкретного предмету закупівлі;
18. Документи, які підтверджують статус резидента/нерезидента фінансових установ, яким здійснювалися виплати, зокрема сплата відсотків за кредитами або позиками, комісії за гарантіями, оплати за лізинговими контрактами, що входять до валових витрат за законодавством, акредитиви на страхові продукти, що законодавчо закріплені як обов'язкові види страхування, відсотки за власними облігаціями, інвестиційними сертифікатами тощо, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного предмета закупівлі;
19. Документи, які підтверджують суму всіх цих платежів;
20. Документи, які підтверджують яку частку цієї суми можна включити у виробничу собівартість конкретного предмета закупівлі;
21. Документи, які відображають приналежність інших витрат до виробничої собівартості конкретного предмета закупівлі;
22. Документи, які підтверджують вартість всіх цих витрат;
23. Документи, які підтверджують, яку частку цих витрат можна віднести до виробничої собівартості конкретного предмета закупівлі.
