5 грудня. Пам’ятні дати
Міжнародний день добровольців в ім’я економічного і соціального розвитку (саме такою є «офіційна» назва цього Дня), проголошений рішенням 40-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 17 грудня 1985 року на знак визнання важливої ролі добровольчих та інших організацій у соціальному й економічному розвитку суспільства. Волонтер – у перекладі з англійської мови означає добровільний помічник. Це люди, які цілком безоплатно працюють будь-де, де потрібна їхня поміч: у дитячих будинках, притулках, школах-інтернатах і будинках престарілих. Вони доглядають хворих і допомагають старшим людям поратися по господарству. Офіційно вважається, що волонтерський рух бере початок у 20-х роках XX століття. Після Першої світової війни, у 1920 році у Франції, під Страсбургом, був здійснений перший волонтерський проект за участю німецької та французької молоді, у рамках якого волонтери відновлювали зруйновані війною ферми в районі місць найбільш запеклих боїв між німецькими й французькими військами. Потім цю естафету підхопила Індія й рух поширився світом. У 1987 році в світі налічувалося 80 мільйонів волонтерів, на початок ХХІ ст. – понад 100 мільйонів. Українцям здавна були притаманні традиції взаємодопомоги, але роком народження українського волонтерства по праву можна вважати 2014 – саме Революція Гідності дала поштовх розвитку волонтерства в нашій країні, яке з поодиноких спорадичних випадків виросло в потужний громадянський рух. Ці люди заради ближнього (в широкому розумінні цього слова) жертвували всим, чим лише могли: часом, грошима, а іноді й життям, перевернувши усталене й стереотипне «моя хата скраю». Війна на сході нашої країни, тисячі поранених, мільйони біженців, відсутність налагодженої інфраструктури в армії – все це лягло на плечі українських волонтерів. Саме волонтери добровольцями йшли на фронт, волонтери збирали по світу гроші й везли на передову все, що лише могли, починаючи зі шкарпеток і закінчуючи тепловізорами, приймали біженців, здавали кров пораненим, знаходили потрібні ліки, плели маскувальні сітки й готували борщові набори. Саме завдяки українським волонтерам – їхній шляхетній жертовності, активній громадянській позиції та фанатичній відданості справі – Україна вистояла й зберегла незалежність. Цьогорічна тема Міжнародного дня волонтерів – «Волонтери діють першими. Тут. Скрізь». Вона присвячена, передусім, самовідданій роботі волонтерів як перших респондентів в періоди криз.
Разом з тим, щороку 5 грудня з ініціативи ООН відзначається Всесвітній день ґрунтів. Встановлений 20 грудня 2013 року рішенням резолюції 68-ї сесії ГА ООН. Ґрунти є основою для виробництва продовольства і кормів, палива і клітковини. Без ґрунтових ресурсів неможливі розвиток екосистем і зростання добробуту людини. Ґрунти відіграють ключову роль в постачанні чистої води, а також слугують фактором стійкості під час повеней і засухах. Збереження ґрунтових ресурсів відіграє важливу роль в заходах з адаптації до зміни клімату, а також є необхідною умовою забезпечення продовольчої, водної та енергетичної безпеки людства. Близько 33% ґрунтових ресурсів світу піддаються деградації, що підкреслює необхідність пошуку рішень з питань сталого збереження цих ресурсів. Україна має дуже великі площі чорноземів, які є найродючішими ґрунтами у світі. Але майже в усіх регіонах з року в рік в них зменшується частка гумусу – основної речовини, яка забезпечує родючість ґрунту. Цей процес відбувається внаслідок екстенсивного ведення сільського господарства, при якому порушилося співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових та водних ресурсів, в результаті чого відбувається інтенсивний розвиток ерозійних процесів, при якому гумус вимивається з верхнього шару ґрунту. Крім водної ерозії ґрунту має місце і вітрова. Внаслідок механічної обробки чорнозем, який зазвичай має зернисту структуру, перетворюється на пил, який виноситься з полів сухими вітрами. Великої шкоди завдала також надлишкова меліорація, яка сприяла закисленню та засоленню, а також підтопленню великих площ ґрунтів. Загальні втрати родючих ґрунтів щорічно складають мільйони тон.
Ювілеї дня:
139 років від дня народження Олександра Олеся (справж. – Олександр Іванович Кандиба; 1878-1944), українського прозаїка, драматурга, поета. Його називали «українським Гейне» і «українським Надсоном». Понад вісімдесят композиторів – українських, російських, чеських, французьких – клали його вірші на музику. Його успіх перед Першою світовою війною, та й згодом, після буремних подій Української революції, коли чимало українців роз’їхалося по світам, був колосальним. Його рідний син Олег Ольжич називав батька «поетом гімназистів і телефоністок». Сам Олександр Олесь жодним чином не претендував на звання «високочолого пророка» чи «володаря дум». Його цілком влаштовувала любов гімназистів і телефоністок. «Популярність, - писав Олесь у листі до відомого мецената Євгена Чикаленка, - се зайва річ і не потрібна. Роздути все можна, але роздуте завжди лопається». Чоловік Лесі Українки Климент Квітка згадував, що Леся «… по виході першого тому віршів Олеся сказала, що він випередив її яко ліричний поет, і притім не зажурилася і сказала тільки, що їй вже писати ліричних віршів не варто». Микола Зеров у 1920 роках закидав Олесеві, що той, мовляв, «весь ніби зроблений був по мірці тодішнього масового читача». Втім, як виявилося, скептик Зеров помилявся. Читач (чи, радше, слухач) Олеся не перевівся й до сьогодні.
86 років від дня народження Григора Тютюнника (1931–1980), українського письменника, визначного майстра «малої» прози: новели та оповідання. Брат Григорія Тютюнника. Автор збірок оповідань «Зав’язь», «Деревій», «Батьківські пороги», «Коріння»; книжок для дітей. Народився Григір Тютюнник в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині в селянській родині. У 1933 році родина Григора Тютюнника опухла з голоду, а дід по матері помер. «Я в цей час – тоді мені було півтора року – перестав ходити, сміятись і балакати», - згадував письменник. У 1937 році його батька арештували, як «ворога народу». Після закінчення п’ятого класу Григір пішов у ремісниче училище в Зінькові, «щоб мати якусь одежину і 700 грамів хліба на день. Вони, оті 700 грамів, і врятували нас із мамою у 47-му», - писав він. Виростав і виховувався Григір у російськомовному середовищі. Навіть закінчив факультет російської філології Харківського університету (тоді якраз панувала теорія злиття братніх мов у російськомовне русло). Служив радистом у морфлоті на Далекому Сході. Своє перше оповідання «В сумерках» надрукував у 1961 році в московському журналі «Крестьянка» і підписався: Грігорій Тютюннік-Ташанскій» (від назви річки Ташань, що біля рідного села). Писати українською мовою почав писати під впливом старшого брата, автора роману «Вир» Григорія Тютюнника. У братів був один батько, але різні матері. Якось, коли Григорій друкував у журналі «Жовтень» свій роман, брати зустрілися в Шилівці. Молодший Тютюнник якраз читав тоді Ремарка й з захопленням вигукнув: «Ось так треба писати!». Григорій помовчав, а потім сумно запитав, махнувши в бік степу і довколишніх хуторів: «А про цих людей хто напише? Ремарк?» Тоді Григір чи не вперше серйозно замислився. У нього був блискучий талант, недарма його порівнювали з російським Шукшиним (до речі, письменники були знайомі заочно; Шукшин «нюхом» відчув навіть у поганеньких російських перекладах декількох оповідань Тютюнника його непересічний талант), він міг би перебратися до Москви, писати російською, отримувати пристойні гонорари, але він свідомо обрав українську мову й тим самим нелегку долю вітчизняного письменника. В одному з останніх своїх інтерв’ю він сказав: «Найдорожчою темою, а отже, й ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших виявах». Вперше оповідання й новели письменника без так званих «купюр» вийшли друком лише на початку 2000-х років. Академічного видання творів Григора Тютюнника – лауреата Національної премії Тараса Шевченка і премії імені Лесі Українки, нема й по сьогодні.
Сьогодні святкує свій день народження Хосе Карерас (1946), всесвітньо відомий іспанський співак. Народився Хосе Карерас у Барселоні. Співав з дитинства. Дебютував у «Нормі» Вінченцо Белліні, де головну партію виконувала Монтсеррат Кабальє. Співачка помітила талановитого молодого тенора й згодом усіляко йому допомагала. У 1987 році, коли Карерас вже перебував на вершині слави, у нього була виявлена гостра лейкемія. Його власна мужність і зусилля лікарів допомогли співакові вижити, але його кар’єра перервалася на цілий рік. У 1988 році Карерас заснував «Міжнародний фонд Хосе Карераса для боротьби з лейкемією», організацію, що збирає пожертви для фінансування досліджень в царині лікування лейкемії. Доходи Карераса від його концертів поступають до цього фонду. У липні 1990 року напередодні чемпіонату світу з футболу в Італії утворилося знамените тріо найкращих тенорів світу: Хосе Карерас, Лучано Паваротті та Пласидо Домінго. Тоді ж у Римі пройшов добродійний концерт, глядачами якого стали близько 800 мільйонів слухачів по всьому світу. Цей концерт, що спочатку замислювався як спосіб допомогти фонду Карераса, поклав початок традиції зустрічей іспанського співака і двох його видатних італійських колег. Дискографія Хосе Каррераса налічує понад 150 записів, в числі яких понад 50 опер, ораторій, а також популярних класичних сольних концертів, світові тиражі яких не раз ставали «золотими» і «платиновими».
