2 грудня. Пам’ятні дати

2 грудня. Пам’ятні дати

1277
Ukrinform
Щороку 2 грудня за рішенням Генеральної Асамблеї ООН відзначається Міжнародний день боротьби за скасування рабства.

Саме цього дня 1949 року на 4-й сесії ГА ООН було прийнято Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами. Для України документ набрав чинності 15 лютого 1955 року. Метою цього Дня є викорінення таких сучасних форм рабства, як торгівля людьми, сексуальна експлуатація, найгірші форми дитячої праці, примусові шлюби, продаж наречених, передання у спадщину вдів і насильницьке вербування дітей для подальшого використання у збройних конфліктах. За даними Міжнародної організації праці, сьогодні у світі близько 40,3 мільйона людей є жертвами сучасних форм рабства, включаючи 24,9 млн жертв примусової праці та 15,4 млн жертв примусових шлюбів. За оцінками експертів щорічно майже 2 млн. людей стають «живим товаром». Незважаючи на прийняття Закону про «Протидію торгівлі людьми» у вересні 2011 року, Україна залишається однією з основних країн походження жертв нелегального продажу людей. Понад 100 тисяч наших співвітчизників потрапили у рабство за період незалежності України і ця цифра продовжує зростати з кожним роком, особливо, зважаючи на воєнні дії на Сході нашої країни. Традиційними для України проблемами залишаються сексуальний трафік та рабська праця жінок та дітей, де країна виступає водночас джерелом, транзитною точкою та пунктом призначення для таких злочинів. Найбільшим ризикам піддаються внутрішньо переміщені особи та жінки і діти, котрі мешкають у зоні бойових дій та прилеглих до неї територій. Як свідчить статистика, українці перебувають у полоні стереотипів, гадаючи, що найбільший ризик потрапити у рабство у них є в Туреччині та в Балканських країнах. Насправді ж такий ризик набагато вищий у країнах «безпечного» Євросоюзу та в Росії. Останнім часом зріс відсоток викрадення людей задля трудової експлуатації, а також розширилась «група ризику» потенційних жертв: якщо раніше її складали молоді жінки віком від 15 до 24 років, то зараз – це жінки і чоловіки (32% потерпілих ) будь-якого віку.

Ювілеї дня:

114 років від дня народження Івана Уляновича Кириленка (1903-1938), українського письменника. Належав до Спілки пролетарських письменників «Гарт. Друкувався з 1923 року. Автор збірок оповідань «Відступ», «Стихія», «Одна доба», «Над ямою», романів «Перешихтовка» і «Весна». Після переведення столиці України з Харкова до Києва (1934 рік) Кириленко стає відповідальним секретарем Спілки письменників, очолює письменницьку партійну організацію, редагує популярний журнал «Червоний шлях» і є одним із найактивніших депутатів Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету. За свідченнями сучасників, у літературному середовищі Кириленко вважався «твердокам’яним більшовиком», котрий беззастережно підтримував лінію «вождя всіх народів» у боротьбі з троцькізмом, українським націоналізмом, усілякими ухилами та закрутами. Проте це не вберегло письменника від тенет НКВС. Невдовзі Кириленка звинуватили (як і годиться на основі безпідставних доносів), що він «…является участником украинской контрреволюционной националистической организации и подозревается в шпионской деятельности», арештували, а згодом і розстріляли.

71 рік від дня народження Джанні Версаче (1946-1997), італійського кутюр’є, майстра італійської високої моди, члена-кореспондента Паризької палати синдикату кутюр’є, власника сімейної компанії «Джанні Версаче СПА». Народився творець одягу для «егоцентристів», на півдні Італії в не надто заможній родині. В 25 років відкрив свою першу крамничку готового одягу. Ще 25 років знадобилося модельєрові, аби збудувати власну бізнес-імперію. Джанні Версаче досить плідно співпрацював з театром, зокрема, з такими відомими балетмейстерами як Моріс Бежар і Вільям Форсайт, створюючи костюми для їхніх постановок. Працював Версаче і для кіно – костюми серіалу «Поліція Маямі» – його рук справи. 15 липня 1997 року біля свого палацу Каза Казуаріна в Майамі Версаче був застрелений. Його убивця – 27-річний Ендрю Філліп К’юненен згодом наклав на себе руки. «Я любив його…», - неодноразово зізнавався він до того своїм близьким. На похоронах Версаче плакав увесь світовий бомонд, починаючи з Елтона Джона, Мадонни, принцеси Діани, Міка Джеггера і найулюбленішої моделі Версаче Наомі Кемпбелл, закінчуючи алюмінієвими баронами Східного Сибіру. Сьогодні справу Джанні досить успішно продовжує його сестра – Донателла. На теренах колишнього СРСР марка «Версаче» набула великої популярності завдяки золотому кольору та помітній розкоші – малиновий піджак, один із найяскравіших символів «нових росіян» початку 90-х, був відголоском італійської моди 80-х, і його автором був не хто інший як Джанні Версаче. До речі, в Італії дехто називав Версаче «дизайнером для мафії», хоча він це категорично заперечував.

Роковини смерті:

59 років з дня смерті Олександра Петровича Греківа (1875–1958), відомого українського військового діяча, генерал-хорунжого армії УНР. Загалом армії Олександр Греков присвятив 22 роки свого життя. Почав гвардійським підпоручиком, а закінчив генералом Генерального штабу. До початку військової кар’єри встиг ще й закінчити юридичний факультет Московського університету (виконував батьківську волю). Родом з Чернігівщини. В роки Першої світової війни – генерал російської армії. В листопаді 1917 року  призначений командиром 2 Сердюцької дивізії; з грудня 1918 – командувач Південної групи військ Армії Української Народної Республіки. Наприкінці 1918  на поч. 1919 року – міністр військових справ УНР. У складі української делегації вів переговори в Одесі з представниками Антанти про надання Директорії УНР воєнної допомоги у боротьбі проти більшовиків. Згодом був призначений командувачем Української Галицької Армії. Підготував і провів Чортківський наступ 1919 року (одна з кращих військових операцій під час українсько-польської війни 1918–1919 рр., коли галичани, по суті, на одних багнетах прорвалися аж до Львова). Невдовзі Греков змушений був емігрувати до Австрії. Там колишній генерал зазнав чималої скрути. Займався спочатку сільським господарством, декілька років був безробітним, працював на книжковому складі. В 1945 році у Відні його арештували радянські спецслужби і доправили до Києва, де майже 4 роки тримали  («про всяк випадок») у Лук’янівській в’язниці. У 1949 врешті-решт винесли вирок: 25 років виправно-трудових таборів у Сибіру. Для 74-літнього генерала починався черговий бій (цього разу вже за власне життя), який він, утім, виграв, хоча й шанси були мінімальними. У 1956 році завдяки старанням доньки та австрійського посольства (Греков був громадянином Австрії) його звільнили. Помер він у Відні, на 83 році життя. Нині ім’ям Олександра Грекова названо невеличку вулицю у Львові.

День пам’яті Володимира Омеляновича Забаштанського (1940-2001), українського поета, перекладача, лауреата Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1986), щирого і справжнього патріота українського слова і України. Народився в с. Браїлів Вінницької обл. Після закінчення будівельної школи працював каменярем у кар’єрах, підручним кочегара на цукровому заводі, робітником у радгоспі. Внаслідок нещасного випадку 1958 року, вісімнадцятирічним, втратив очі й руки. Після цього знайшов у собі сили та мужність гідно жити повноцінним життям, навчатися – закінчив філологічний факультет Київського університету ім. Т.Шевченка. Писав вірші, друкувався, керував студією «Кобза» при столичному видавництві «Молодь». Володимир Забаштанський є автором збірок «Наказ каменярів», «Моя вузькоколійка», «Крицею рядка», «Запах далини», «Мужністю завдячую тобі», «Древо роду» та ін. Його вірші – прості і чесні, легкі й натхненні – продовжують жити, продовжують чіпляти струни душі кожного, хто їх читає, а «Молитва за Україну» – залишається своєрідним заповітом поета, духовною настановою нащадкам. 


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-