Церковний фронт: скарги, суди та маніпуляції

Церковний фронт: скарги, суди та маніпуляції

Аналітика
2157
Ukrinform
Арсенал гібридної війни проти своєї держави пускають в хід ті, хто Богу, а не Москві обіцяв вірність

Зведення церковного фронту не надходять щодня. Але це не означає, що війна не йде. Просто поранених тут у звичайному розумінні немає, точніше – тут один поранений. Чиїм ім'ям маніпулюють, щоб представити себе скривдженими, чиє ім'я закликають, щоб довести залежним від себе людям свою правоту.

І коли я думаю про витрати цього протистояння – Українська церква Московського патріархату vs Українська держава – то вважаю, що це протистояння найбільше образливо Христу. Воно тим більше образливо, що арсенал гібридної війни проти своєї держави пускають в хід ті, хто Богу, а не Москві обіцяв абсолютну вірність. (Вже не згадую про обітниці про абсолютну бідність та чистоту, ці обітниці навряд чи сумісні з такими зразками пастирської поведінки).

Протистояння це відбувається на різних майданчиках – міжнародних, внутрішніх, наукових. Зараз буквально перемістилося до Київського окружного адміністративного суду, де 22 листопада почалося слухання за позовом УПЦ МП до Міністерства культури України про незаконність дій в частині реєстрації статутів установ УПЦ МП.

Спостерігаючи за ієрархією УПЦ МП багато років, зауважу, що ніколи раніше керівництво церкви не вдавалося до таких маніпуляцій, ніколи не організовувало таких професійних інформаційних атак. Хоча воно і не дивно, адже раніше це керівництво ніколи не було настільки лояльним до Російської православної церкви. Вони настільки досягли успіху у справі PR, що все легше бачити в них професіоналів своєї справи, і все складніше – пастирів.

Але почнемо по порядку. Точніше, підсумуємо, з яким багажем взаємодій з державою завершує рік Українська православна церква Московського патріархату.

1. Митрополія УПЦ МП продовжує зміцнення образу «гнаної», або «церкви-мучениці». У хід йдуть фейкові правозахисники, моделювання ситуацій та професійна розкрутка новин.

Нещодавно Інтернет сколихнула чергова така новина. ООН, мовляв, дорікнула Україні у порушенні прав віруючих УПЦ МП. Насправді, ця «новина», якщо гуглити зону Ру Інтернету, – зовсім не «новина». Спробуйте самі, і ви дізнаєтеся від російських «братів» про «державний тероризм», «дискримінації віруючих», «рейдерство» щодо пастви Московського патріархату. Але остання інформатака була дуже прив'язана до конкретної дати і розкручена за всіма законами жанру.

Про неї розповів на нещодавній прес-конференції директор Департаменту з питань релігій Андрій Юраш.

- Минулого тижня у Женеві в рамках засідання робочої групи з універсального періодичного огляду 28 сесії Ради з прав людини ООН у Женеві, 15-го листопада ще не закінчилося засідання – на офіційному сайті УПЦ вже з'являється повідомлення: ООН визнало проблему щодо релігійних свобод. Трохи пізніше з'являється друге повідомлення: на засіданні ООН закликали Україну дотримуватися прав віруючих людей. Повідомляють, що держави-учасниці висловили солідарність УПЦ.

Я ознайомився з двома сотнями рекомендацій, там немає мови про УПЦ. Більше того, за два дні на сайті ж УПЦ МП з'являється ще одна новина: нібито правозахисна організація заступається за права УПЦ. Це дивна структура, невідома раніше, яка проводить певну ідеологічну комбінацію навколо цієї ситуації. Ви знаєте, мені здається УПЦ (МП) у своїх ЗМІ штучно створює паралельну реальність, яка не має нічого спільного з дійсністю. Адже я їжджу по єпархіях, спілкуюся зі священиками та ієрархами цієї ж цекрви, які абсолютно не поділяють оцінок свого київського начальства.

Ми теж просканували Інтернет на тему останньої сесії, і ось що цікаво: присутні там учасники від України дали окремий розклад, де теж не згадали про «гоніння», які так щедро рекламовані російськими медіа.

Хочеться згадати – з чисто політтехнологічних штучок – нібито липневе інтерв'ю Вселенського патріарха Варфоломія якимось одеським «прочанам», де святіший закликав ЗМІ говорити правду, а народ України – «припинити братовбивчу війну». За нашими даними з Константинополя, такого інтерв'ю не було, тим не менш, його щедро «цитували» російські ЗМІ.

2. Вектор на конфронтацію з УПЦ КП.

Як і раніше, продовжується курс на конфронтацію з іншими церквами. Не так давно на сайті, підвідомчому митрополії, вийшов фільм «Чорний патріарх» – один із зразків чорного піару і дискредитації предстоятеля УПЦ КП.

Фото: Олексій Темченко
Фото: Олексій Темченко

Андрій Юраш зазначає, що, скаржачись на утиски, керівництво УПЦ МП саме вживає і негативну лексику, і принизливі оцінки:

«Ось фрагмент виступу митрополита Луки (Коваленка), архієрея Запорізького, на конференції в Греції під назвою «Сучасні методи дискримінації УПЦ в Україні». Процитую дещо з виступу: «Схизмат на чолі з Михайлом Денисенком та уніати, очолені Святославом Шевчуком». Тобто, маємо набір образливих дефініцій щодо інших конфесій. Не вживаються властиві назви, застосовується зневага до лідерів Церков. У цьому контексті, якою може бути відповідь суспільства і тих релігійних організацій, до яких застосовують таку презирливу форму спілкування?».

Голова Запорізької єпархії у цій самій доповіді заявив, що в Україні у 2014 році "виникла нова модель церковно-державних відносин, що має тоталітарно-деструктивні елементи, значно гірші, ніж у сегрегаційній моделі відносин до Церкви в СРСР".

Працюючи над матеріалом, зайшла на один із сайтів УПЦ МП, наводжу неповний список заголовків, виявлених там: «Російська мова – це дорогоцінне надбання українського народу і всього людства», «Влада в Україні цілком богоборча», «Про російський світ замовте слово», «Трагедія непокаянної країни».

3. Однією з чутливих тем залишається проект Ззакону4128, що стосується права громади на зміну юрисдикції.

Про цей законопроект Укрінформ писав і тут, і тут. Він стосується можливості громади піти з-під юрисдикції Московського патріархату.

Якщо коротко, то законопроект (прислухаючись до рекомендацій ЄС) розписує механізм зміни підпорядкування. Все просто, зібрання прихожан (вони приходять з паспортами) голосує. Якщо половина плюс один голос – за перехід в КП, а церковний керівний орган затверджує голосування, то вони переходять, якщо ні – то залишаються. Ідеально вивірений механізм. Протидіючи цьому закону, патріарх Кирило звернувся – ні більше ні менше – до лідерів Нормандської четвірки. Скаржився, що цей закон розмиває поняття церковної громади.

Для мене ж симптоматичним є те, що, за два роки до цього митрополія розіслала спеціальний лист, яким заборонила таку річ, як почергове служіння. Тобто владою пропонувався копроміс: якщо громада розділалася, домовлялися, що в храмі вранці будуть дві служби, одна рання, друга – трохи пізніше. Зрештою, у більшості міських храмів служб буває по дві. Але митрополія, очевидно, побоюючись цілком очевидного зближення за фактом двох частин громади, просто заборонила такий вихід. Що призвело до таких конфліктів.

У цілому ж зараз мета Кремля і РПЦ очевидна – навіть не заморожування, а розпалювання конфлікту. І не навчає їх історія такої очевидної речі: силою не будеш милою, а відновити свій у минулому сильний вплив на паству, створюючи конфлікти, неможливо. У будь-якому разі – в церкві.

4. Реєстрація церковних статутів.

Ситуація зі статутами парафій – одна з найбільш затяжних. Саме ця ситуація зараз розглядається у суді, відповідачем у якому виступає Міністерство культури України.

І Андрій Юраш переконаний, що цим конфліктом хочуть наростити протистояння.

Нагадаємо, що за останні два роки Українська православна церква подала на реєстрацію в центральний орган виконавчої влади близько двох десятків статутів. Чотири статути, які відповідали вимогам закону, влада зареєструвала, серед них: один в Одеській єпархії і один у Рівненській, місцеві архієреї пішли на продуктивний діалог з нами і внесли зміни. Зате в інших 12-ти статутних документах митрополія категорично відмовляється робити будь-які зміни. З боку УПЦ МП замість діалогу – категорична установка – настояти на своєму. У них було спеціальне звернення Священного синоду до прем'єр-міністра України, різноманітні маніпуляції в пресі, були апеляції до Президента. Замість діалогу, замість простягнутої руки і прагнення знайти спільну позицію – категорична установка «дотиснути питання». Я спілкувався зі свяществом у регіоні, мені сказали, що їм просто заборонено йти на поступки. Більше того, наскільки мені відомо, митрополія хоче дочекатися Нового року, після чого – вивести народ на масові акції протесту.

Післямова

На початку матеріалу я згадала, що головною мішенню цієї, розв'язаної Москвою, війни я вважаю Христа. Але не він один. Ще приниженими тут виявляються священики УПЦ МП. У травні я була під Радою, коли священство вийшло протестувати проти законів. І знаєте, я повірила деяким зі священиків, що вони відчувають на собі важкий тиск суспільства, що деяких з них хочуть вигнати з храмів. Напевно, так виглядає колективна відповідальність. Втім, начальство працює згідно з методичкою.

Один з таких священиків написав мені лист після того, як Рада ухвалила рішення про те, щоб зробити 25 грудня вихідним днем, а митрополія його розкритикувала. Реагуючи на реакцію митрополії, він запитав: «Навіщо так грубо наїжджати на владу, чого вони хочуть цим добитися, просто вкотре опонувати? Як ви думаєте?»

Лана Самохвалова, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-