Ми не браття з росіянами. І не до посмішок нам, не до «дипломатичного» лицемірства
Якось один високопоставлений представник ОБСЄ в Мінську кинув нашій делегації: "Ви маєте подати одне одному руки з росіянами!"
"Нам із ними вітатися важко, ні про які рукотискання не може йти і мови", – чесно сказала я. Чоловіки з делегації були більш різкими. Ми й не вітаємося з ними, так, віями моргнемо для пристойності, і розпочинаємо батл...
Ми не можемо подати руки причетним до розчленування України, доки на фронті гинуть наші хлопці, доки розстрілюють наші села з російськоі зброї, доки опереточні маріонетки-Абажі правлять "республіками".
Й навіть коли російські війська і техніка, найманці та їх приручені маріонетки вийдуть додому через Ізварине й Должанськ, ми навряд чи подамо їм руки. Надто болітиме.
І мистецтво – не поза політикою. Це росіяни зробили російську мову, кіно, навіть православ'я зброєю гібридної війни, промиваючи мізки і блокуючи розум. Це їх актори виправдовують анексію, вбивства, нав'язують думку про громадянську війну і браттів. Ми не браття: Росія, звичайно, – класичний Каїн, але їм не вдастся зробити з України Авеля, тому ми не браття.
Р.S. В ці дні я відчула справжню атаку на себе на певних сайтах, від певних осіб – мовляв, як вона сміє, на кого працює, який же вона переговорник, як критикує Білорусію за їх провокації чи називає РФ агресором, чи керівників маріонеточного ОРДЛО бойовиками. Та хто їй дозволив?! Смію. І буду. Бо я там представляю Україну. Мені не треба дозволу на правду, на те, щоб називати речі своїми іменами. А переговорник – це не значить "брат і молодша сестра", "потиснемо одне одному рукі і улибньомся". Не до посмішок поки що. Не до лицемірства. Ані з росіянами, ані з ОБСЄ. Більше того, ніякі посмішки і рукотискання, ніяке совмєстноє распєваніє частушек не примусять росіян піти з Донбасу і Криму, а їх маріонеток піти геть разом із ними. Не треба обманюватися. Тут потрібні абсолютно інші важелі.
Ірина Геращенко
FB
реклама