23 листопада. Пам’ятні дати

23 листопада. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні день пам’яті Блаженнішого Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви, Митрополита Київського і всієї України, одного з найвпливовіших архієреїв свого часу.

Митрополит Володимир (у миру Віктор Маркіянович Сабодан; 1935–2014) народився 23 листопада 1935 року в селі Марківці Летичівського району на Хмельниччині. З дитинства мріяв стати священиком. Власну мрію втілював у життя наполегливо, долаючи супротив атеїстичного соціуму – подібні кроки не віталися ані шкільним керівництвом, ані районним партійним начальством. На сім’ю тиснули, але ніщо не могло збити хлопця зі шляху служіння Богові. У 1958 році він закінчив Одеську духовну семінарію, у 1962 – Ленінградську духовну академію. Володимир вважався одним із найвпливовіших архієреїв РПЦ ще у радянський період. У 1990 році він зайняв друге місце на виборах патріарха Московського, поступившись Алексію ІІ. У 1992 році, після зміщення Архієрейським Собором УПЦ митрополита Філарета, УПЦ очолив Володимир. Філарет, не визнавши своєї відставки, утворив УПЦ (КП). Після смерті патріарха РПЦ Алексія ІІ, у 2009 році, Володимир мав великі шанси бути обраним новим патріархом РПЦ, однак відмовився, заявивши, що хоче постати перед Богом 121-м митрополитом Київським, а не 16-м патріархом Московським. Останні роки життя Блаженнішого були затьмарені не лише важкою хворобою, але й боротьбою різних угруповань усередині самої церкви, які ще за життя Володимира розпочали поділ влади; зазнавав він, як виявилося згодом, і тиску з боку тодішнього українського керівництва, що діяло інколи підступно, а інколи – цинічно і брутально, роблячи все, аби «прибрати» Митрополита подалі з очей. Але, попри тілесні страждання і внутрішньоконфесійні чвари, Митрополит Володимир до останнього залишався відданим Церкві й до останнього молився за долю України, являючи собою справжній зразок християнина – упокореного, але водночас і ревного перед Богом, відданого до останнього подиху своїй пастві. У непрості для Церкви часи, він, попри брак здоров’я та ізоляцію, знаходив у собі сили бути пастирем для всіх віруючих, однією лише своєю присутністю вгамовуючи пристрасті та нагадуючи про засадничі християнські цінності, носієм яких сам власне і був. Ще за життя він мав славу істинного служителя Божого,  але після свого відходу у вічність це стало ще більш очевидним. Нині багатьом віруючим  не вистачає його тихої лагідної усмішки, простоти і скромності, а також мудрої настанови, просякнутої по-справжньому християнським смиренням і любов’ю.

Щороку в четвертий четвер листопада в США відзначають День подяки – одне з найпопулярніших свят у країні. День подяки вперше відзначався в 1621 році англійськими колоністами, що мешкали в Плімутській колонії. Попередня зима була надзвичайно важкою – холод, голод, виснажливі хвороби – колоністи її ледве пережили. Наближалася нова зима, знову була невизначеність, загроза смерті. Тоді губернатор Вільям Бредфорд вирішив підняти дух своїх підлеглих і організував перший День подяки. Свято спільно відзначили британські колоністи та їхні сусіди-індіанці, завдяки яким, власне, і вижила Плімутська колонія в свою першу голодну зиму. Згодом традиція вкорінилася, пуритани додали до цього свята глибокий релігійний смисл – вони бачили в ньому нагоду подякувати Господу за милість. В 1941 році Конгрес США прийняв біль, згідно з яким День подяки повинен відзначатися кожного четвертого четверга листопада. 26 грудня 1941 року президент Рузвельт підписав цей біль, встановивши, таким чином, діючу й по сьогодні схему.  Головними складовими Дня подяки є благочинні справи – ти маєш зробити хоч якусь пожертву на користь знедолених; сімейний обід з неодмінною індичкою та гарбузяним пирогом, відвідини церкви, а також велелюдний парад у Нью-Йорку. Від Дня подяки в США розпочинається святковий сезон, що включає в себе Різдво і Новий Рік. І стартує він зі славнозвісної «чорної п’ятниці», коли в магазинах розпочинається сезон передріздвяних знижок.

Фото: twitter
Фото: twitter

Разом з тим, 23 листопада у Грузії святкують свято Святого Георгія Переможця. Свято є офіційним неробочим днем у Грузії. Згідно з житієм, святий Георгій народився в III столітті в сім’ї християн у Лідді (Палестина). Він був військовим, служив сотником при дворі імператора Діоклетіана. Але коли почались гоніння на християн, Георгій роздав усе своє майно жебракам і привселюдно оголосив себе християнином. Після цього його арештували і піддали нелюдським тортурам, які тривали декілька днів. Але як би не знущалися з нього вороги, Георгій дивовижним чином виходив із них неушкодженим – переможцем фізичного болю, страждань, а заодно й людської люті й жорстокості. Він пройшов свій хресний шлях до кінця, але Христа не зрікся, натомість залишився в історії людства під ім’ям Переможця. Перша Церква на честь святого Георгія була побудована в Грузії ще в 335 році царем Міріаном на місці поховання святої Ніни, а житіє святого було вперше перекладено грузинською мовою наприкінці X століття. З IX століття будівництво церков на честь Георгія стало масовим. За місцевими переказами, Георгій був родичем рівноапостольної Ніни, просвітительки Грузії. На державному прапорі Грузії також присутній Георгіївський Хрест. У Грузії існує ще одне свято Гіоргоба – весняне, яке відзначають 6 травня. Головні Георгіївські храми Грузії знаходяться в Сігнахі, в Гелатському монастирі та в сванському селі Латалі.

Ювілеї дня:

132 роки від дня народження Віктора Григоровича Дроботька (1885-1966), українського мікробіолога, епідеміолога, вченого-новатора, науковця зі світовим ім’ям. Він був одним із піонерів у справі вивчення бактеріофага, першим у шифруванні етиології стахіботріотоксикозу коней, започаткував новий напрям вивчення грибів – збудників мікотоксикозів. Значну увагу вчений приділяв питанням хіміотерапії інфекційних захворювань, досліджував антимікробні властивості рослин. Працюючи в Інституті мікробіології, Добротько започаткував декілька наукових напрямів. Саме там, уперше розпочалось дослідження з проблем бактеріографії (групи вірусів, що вражають бактерії), у результаті чого установа стала провідним центром з цієї проблематики. Для практичної медицини Дроботько розробив і впровадив у виробництво стафілококовий бактеріофаг, який успішно застосовувався для боротьби із стафілококовими інфекціями. Також передав у виробництво метод отримання сухого дизентерійного бактеріофага у вигляді пігулок – ефективний засіб у боротьбі з дизентерією. То був дешевий, але високоактивний препарат, який зберігав свою активність протягом тривалого терміну та не потребував спеціального обладнання для виготовлення. Володіючи кількома іноземними мовами, вчений вільно спілкувався з колегами з усього світу. Особливо плідною його співпраця була з науковцями США, Бразилії, Франції, Югославії. За його очільництва Інститутом мікробіології, Київ став осередком вивчення антибіотиків з вищих рослин. Упродовж півстоліття, отримані Віктором Дроботьком та його співробітниками антибіотики рослинного походження – іманін і новоіманін – врятували від хвороб та смерті чимало людей. Ці препарати й досі широко застосовуються в сучасній медицині.

76 років від дня народження Франко Неро (справж. – Франческо Спаранеро; 1941), італійського кіноактора. Знімався у фільмах: «Прощавай, Техас», «Слідство закінчено, забудьте», «Зізнання комісара поліції прокурору республіки», «Справа Маттеотті», «Міцний горішок 2», «Листи до Джульєтти». Став відомим актором у 1966 році, після виходу на екрани вестерну Серджіо Корбуччі «Джанго» у якому зіграв головну роль «холодного як лід і самотнього месника». Згадуючи ті часи, Франко Неро зауважує: «Мені довелося робити вибір. Я міг стати зіркою, заробляти чималі гроші, або міг грати нові, часом несподівані ролі, випробовуючи, таким чином, себе, свій талант. Я обрав другий варіант. І мені здається, що слушно вчинив, адже це зробило мою кінокар’єру більш цікавою і більш довгою». Одружений Франко Неро з відомою британською актрисою Ванессою Редгрейв.

Роковини смерті:

Цього дня пішов з життя Микола Бажан (1904-1983), відомий український поет, перекладач, енциклопедист, громадський діяч. Майже шість десятиріч Микола Бажан присвятив літературній творчості. Його називали богатирем поезії ХХ століття та знали як самобутнього поета-філософа, перекладача, прозаїка, есеїста, мистецтвознавця, кінокритика та кіносценариста. У передвоєнні та роки Другої світової війни був редактором газети. У повоєнний час сім років очолював Спілку письменників України. З 1958 року і до останніх днів життя - незмінний редактор, а, по суті, керівник великого науково-видавничого колективу Української Енциклопедії, яка нині носить його ім’я.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-