7 листопада. Пам’ятні дати

Спочатку організація називалася Комітетом Українців Канади й була створена для координації дій місцевих українських організацій та співпраці української громади з урядом Канади. Одним із співзасновників та багаторічних головуючих Комітету був отець Василь Кушнір. На сьогодні Конгрес Українців Канади –  громадська представницька рада, яка об’єднує 33 українських всеканадських організації та її філій, з центром у Вінніпезі. Конгрес Українців Канади нараховує шість провінційних рад (Онтаріо, Манітоба, Саскачеван, Альберта, Британська Колумбія і Квебек); 34 відділи у містах всієї Канади (від Монреалю до Ванкувера); і ряд окремих комітетів. Нині в Канаді мешкає 1,2 млн українців. Канада – третя країна за числом етнічних українців (після України і Російської Федерації). Канадські українці – найбільша слов’янська діаспора на території цієї північноамериканської країни. За свою історію українська еміграція в Канаді зробила помітний внесок у розбудову і процвітання цієї країни. Важко назвати хоча б одну галузь народного господарства Канади, її науки, культури, спорту, політики чи бізнесу, де обійшлося б без українців.  Серед найвідоміших: Петро Яцик, Роман Гнатишин, Лео Мол, Христя Фріланд, Євген Мельник, Едвард Стельмах, Роберта Бондар та багато інших.

Події дня:

100 років тому, 7 листопада 1917 року, в столиці колишньої Російської імперії Петрограді в результаті збройного повстання державна влада опинилась в руках керівництва більшовицької партії на чолі з Володимиром Леніним. Безпосереднє керівництво повстанням здійснював Військово-революційний комітет Петроградської Ради на чолі з Левом Троцьким. Після Лютневої революції та зречення імператора Миколи ІІ, питання про подальший устрій в державі мали вирішити Установчі збори, скликання яких було основною задачею Тимчасового уряду. Паралельно з органами Тимчасового уряду в Росії склалась система рад солдатських і робітничих, а пізніше і селянських депутатів. Однак їх діяльність не була узаконена, хоча вплив на ситуацію в країні, особливо в Петрограді, був достатньо суттєвий, щоб блокувати діяльність Тимчасового уряду. Восени 1917 року в Росії склалася ситуація, яка мала всі ознаки економічної та політичної катастрофи. Це викликало різке невдоволення народу. Тимчасовий уряд втрачав авторитет. Власне саме цим і скористались більшовики. 6 листопада Центральний Комітет більшовицької партії прийняв рішення про початок збройного повстання в Петрограді, і в ніч на 7 листопада 1917 року підпорядковані більшовикам військові частини зайняли Головпоштампт, Миколаївський та Варшавський вокзали, Центральну електростанцію, Держбанк, Центральну телефону станцію. На ранок вони контролювали практично все місто. Близько 19 години Тимчасовому уряду, що знаходився в Зимовому палаці, був переданий ультиматум. Після відмови його виконати, о 21 годині 40 хвилин з крейсера «Аврора» був зроблений холостий постріл, що означало початок штурму Зимового палацу. Вночі ІІ з’їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, засідання котрого почалось ще напередодні увечері, констатував результати перевороту і утворив Раду народних комісарів на чолі з Леніним, до складу якої увійшли лише більшовики. В Україні встановлення влади більшовиків викликало опір, як прихильників Тимчасового уряду, так i Центральної Ради. Ситуація у Києві була дуже складна. В перші дні після жовтневого перевороту у Петрограді, враховуючи досить нейтральну позицію Центральної Ради, порівняно маловпливові бiльшовицькi органiзацiї в Україні зосередили всі свої зусилля на боротьбі з силами Тимчасового уряду. Після триденних боїв 9-11 листопада, урядові війська під тиском більшовицьких сил i окремих українізованих частин залишили Київ. Проте Центральна Рада не допустила переходу влади до рук бiльшовикiв i через якийсь час своїм ІІІ Універсалом оголосила себе верховною владою в Україні.

7 листопада 2015 року, у Вашингтоні, відбулась історична церемонія відкриття та освячення Меморіалу жертвам Голодомору в Україні, присвяченого пам’яті мільйонів українців, що стали жертвами сталінської політики. 13 жовтня 2006 року Конгрес США ухвалив, а президент Джордж Буш-молодший підписав закон США «Про надання дозволу уряду України встановити на федеральній землі округу Колумбія меморіал жертвам Голодомору в Україні 1932-1933 років». У липні 2012 року на відкритому засіданні Комісії США з образотворчого мистецтва було схвалено остаточний дизайн пам’ятника за проектом американки українського походження Лариси Курилас «Поле пшениці», а у вересні того ж року він був схвалений Національною комісією США з планування столиці. Пам’ятник – дев’ятиметрове пшеничне поле з бронзи, встановлено неподалік будинку Конгресу, поруч із центральним вокзалом Вашингтона, через який до американської столиці щороку потрапляють мільйони людей. Велика кількість людей отримає нагоду зупинитися біля меморіалу й прочитати, що присвячений він мільйонам українців, замордованих голодом у «цивілізованому» ХХ столітті. На відкриття та освячення пам’ятника до столиці США з’їхалися тисячі українців з різних штатів, а також американці українського походження. Участь у відкритті взяв президент України Петро Порошенко (через відеозвернення) та його дружина Марина, яка була присутня особисто. Також на церемонії були присутні американські урядовці та представники дипломатичного корпусу. «Меморіал у Вашингтоні відкривається у той час, коли Україна відстоює свою незалежність, долаючи перешкоди і даючи відсіч агресії Росії. Кремль знову, як і в часи Голодомору, намагається стерти Україну з карти світу. Смерть знову приходить зі Сходу», – сказав у своєму відеозверненні президент Петро Порошенко. Варто зауважити, що Конгрес США не визнав Голодомор 1932-1933 років в Україні геноцидом. Але та величезна просвітницька робота, яка була здійснена українською громадою США, починаючи з 1980-х років, донесення до політичної еліти США правди про трагічну сторінку в житті України, зробили відкриття цього меморіалу можливим. 

Ювілеї дня:

160 років від дня народження Дмитра Івановича Багалія (1857-1932), українського історика і громадського діяча, одного з фундаторів і академіка Всеукраїнської Академії Наук. Народився в Києві. Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Київського та Харківського університетів. У 1906–1910 роках обирався ректором Харківського університету. В 1914–1917 – голова Харківської міської думи. У 1918 – член комітету для заснування Української Академії Наук і з 1919 – голова її історично-філологічного відділу, а згодом член Президії ВУАН. Протягом 20–30-х років викладав історію України у Харківському та Полтавському інститутах народної освіти, очолював створену в Харкові науково-дослідну кафедру історії України, Інститут історії української культури, Центральне архівне управління УСРР. Брав активну участь у громадській діяльності, був організатором вищої школи в Україні, двічі обирався головою Бюро секції наукових працівників України. Як історик Дмитро Багалій формувався під впливом поглядів свого вчителя Володимира Антоновича. У своїй концепції історичного процесу був прихильником етнографічно-федеративно-обласних поглядів, яких дотримувався також Микола Костомаров. Автор понад 200 праць, що стосуються в основному історії Слобідської, Лівобережної та Південної України ХV-ХVІІІ ст.

150 років від дня народження Марії Складовської-Кюрі (1867-1934), французького та польського фізика ті хіміка, першої жінки-лауреата Нобелівської премії (1903, 1911). Разом з чоловіком П’єром Кюрі заклала основи вчення про радіоактивність, відкрила полоній і радій.

Цього дня народився Микола Вінграновський (1936-2004), український поет, прозаїк, кіноактор, сценарист і режисер. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, премії Володимира Вернадського і премії Фундації Антоновичів (США). Народився Микола Вінграновський у Первомайську Миколаївської області. У 1955 році вступив до Київського інституту театрального мистецтва на акторське відділення, продовжив навчання у ВДІКу під керівництвом Олександра Довженка. Ще студентом зіграв головну роль у художньому фільмі «Повість полум’яних літ» (автор фільму –Довженко, режисер – Юлія Солнцева). Дебютував віршами у журналі «Дніпро» (1957). Але справжній розголос принесла Вінграновському добірка поезій у «Літературній газеті» у квітні 1961 року. Перша авторська збірка «Атомні прелюди» з’явилася 1962 року. Після закінчення навчання повернувся в Київ, працював на кіностудії ім. О. Довженка. Автор збірок: «Київ», «Сто поезій», «На срібнім березі» та ін; фільмів – «Берег надії», «Тихі береги», «Слово про Андрія Малишка», «Довженко. Щоденник. 1941-1945», «Гетьман Сагайдачний». Писав він і для дітей. Як режисер поставив на Київській кіностудії художні фільми «Ескадра повертає на захід», «Берег надії», «Дума про Британку» (за трагедією Юрія Яновського), «Климко» (за повістями Григора Тютюнниа), документальні фільми. Автор кіносценаріїв; написав спогади про Олександра Довженка («Рік з Довженком»). Цього митця називають першим з-поміж рівних у плеяді шістдесятників, хоча сам він себе не зараховував до цього покоління. Письменник стверджував: «Українське поетичне кіно – це така сама вигадка, як вигадка й про нас, що ми – шістдесятники. Немає шістдесятників, сім десятників - є таланти, зрілі, освічені люди, яких не можна загнати в перелік».

Роковини смерті:

Минулого року пішов з життя Леонард Коен (1934-2016), відомий канадський співак, письменник та автор пісень. Леонард Коен народився в Монреалі, а в середині 1960-х років переїхав до США, де почалася його кар’єра музиканта. Він є автором таких всесвітньо відомих пісень, як Hallelujah, Suzanne і So Long Marianne. Загалом його творчий доробок - 14 студійних та 8 концертних альбомів, 8 збірок та понад півсотні синглів. Леонард Коен - лауреат численних премій, зокрема Греммі. У 2008 його ім’я вписане в Зал слави рок-н-ролу. Останній альбом Коена «You Want It Darker» вийшов за три тижні до його смерті.

Перше фото: ucc.ca