Вбивство Аміни Окуєвої: як нам жити, коли війна навколо

Учорашній вечір багатьом врізався у пам'ять трагічною новиною про вбивство Аміни Окуєвої. Авто, в якому вона знаходилася разом зі своїм чоловіком Адамом Осмаєвим, розстріляли з автомата, що поліція кваліфікувала як замовне вбивство. Мабуть, що у більшості українців одразу промайнула згадка про події минулого тижня – вибух біля офісу телеканалу «Еспресо», що кваліфікувався замах на нардепа Ігоря Мосейчука, в результаті чого загинули двоє людей.

До цього на початку вересня у центрі Києва на Бесарабці було підірвано авто чеченця і грузинського громадянина Тимура Махаурі, який загинув, але постраждали ще двоє людей - Наталія Целовальникова з донькою, які знаходилися в автомобілі.

У всіх трьох випадках українські правоохоронці організаторами диверсій називають російські спецслужби. Таку ескалацію напруженості у нашій країні з боку ФСБ ми спостерігаємо мало не щомісяця, а тепер і щотижня – відбуваються все нові підриви, замахи, вбивства... У такий спосіб війну, яка територіально ведеться на Донбасі, «розмазують» по всій Україні, все вище підігріваючи напруженість в українському суспільстві. Війна яка є всюди, кінця якій не видно, до якої всі звикли, як до щоденного зла – це як хронічний запальний процес, він – послаблює імунітет, здатність організму чинити спротив. Схоже, саме на це ставить наш ворог. Він вдарив Україну напряму – ми встояли на ногах, тоді він чекав роки, щоби нас виснажила відкрита війна. Не дочекався і тут. Зараз, схоже на те, намагається поширити «зону бойових дій», сподіваючись хоч тепер, хоч так домогтися свого – повернути Україну в стійло гнилої і аморальної Російської імперії…

Укрінформ поцікавився у людей, до слів яких прислухаються українці, - історика Ярослава Грицака та громадського діяча, лідера націоналістичної партії «Братство» Дмитра Корчинського, як має діяти суспільство, а також держава у такій ситуації?

Ярослав Грицак, історик:

Коли впали цензура і ізоляція, ми потрапили у широкий світ, який ніколи не був безпечний

«Завдання Росії – максимально дестабілізувати ситуацію в Україні, і немає такої ціни, якої б вона не була готова за це заплатити. Для мене головний спосіб захист у нашій країні – це проведення реальних реформ, а передусім – реформи суду, установ, які займаються розслідуванням і покаранням. Це ключова реформа, яка стосується не тільки безпеки українців, а й загального добробуту. Щодо почуття безпеки – то вона залежить і від того, наскільки швидко розкриваються такі злочини і чи справедливо вони караються. Корупція, яка є в нашій країні, є ще одним фактором небезпеки. Якщо злочинність розуміє, що може бути захищена політичними зв’язками чи грошима, то вона майже впевнена, що не буде покарана за злочини.

Що робити суспільству? У районах, де підвищений рівень злочинності треба влаштовувати neighbour watch, тобто коли сусіди об’єднуються і умовно кажучи регулярно чергують, дбаючи про безпеку своїх дітей. Єдиний спосіб захиститися – полювати паркани довкола себе, щоб той, хто хоче завдати нам шкоди, мав якнайбільше перешкод. На жаль, який би не був рівень достатку країни, відчуття незахищеності не зникне, абсолютної безпеки просто не буває. Ще варто пам’ятати, що коли підпадаєш під таку загрозу, головне не мовчати, а бути якнайбільш голосним в прямому і переносному сенсі.

Взагалі ж суспільства, які мають високе відчуття небезпеки, ніколи не будуть багатими. Це аксіома. Тому боротьба за безпеку, це не тільки боротьба за фізичне виживання кожної людини, а й за майбутнє країни. Одне з головних завдань і викликів для нашої країни – вийти з системи виживання і перейти в систему нормального життя. Небезпека і тоді безперечно залишатиметься, але люди не будуть на ній зосереджені. Більшість країн мають той самий рівень небезпеки, як Україна, але вони мають більший рівень захищеності.

Як історик, скажу, що ми вступаємо в такий глобальний світ, який є нестійким і дуже небезпечним. Ми мали «благословення», коли дуже довго перебували в ізоляції, а наші мас-медіа тривалий підпадали цензурі, тому ми менше знали про такі події. Це давало почуття відносної безпеки. Коли ж впали цензура і ізоляція, ми потрапили у широкий світ, який ніколи не був безпечний. У світі немає жодної точки, починаючи від власного двору, закінчуючи овальним кабінетом у Білому домі, де людина може відчувати себе в безпеці».

Дмитро Корчинський, громадський діяч, лідер націоналістичної партії «Братство»:

Потрібно припинити таке безпроблемне існування «п’ятої колони»

«По-перше, як не прикро це визнавати, така атмосфера напруження певною мірою корисна суспільству, оскільки воно намагається не помічати, що в країні йде війна. У Києві багато киян ігнорують те, що відбувається на Донбасі, намагаються про це забути. Відтак їм корисно згадати, що це все їх стосується напряму.

По-друге, громадяни мають відчувати і розуміти, що треба тиснути на органи державної влади, щоб вони убезпечували нашу державу. Адже проблема в тому, що тут можуть діяти російські спецслужби абсолютно з таким же комфортом, як і в Москві. Для того, щоб у них цього комфорту було менше, треба, щоб передусім був перекритий кордон і не було транспортного сполучення. Потрібно також, щоб проводилися репресії стосовно «п’ятої колони» і не було її постійного пропагандистського накручування, на що і опираються російські спецслужби.

Організувати теракт неможливо без спільників – це велика робота. Приміром, щоб розстріляти машину Адама і Аміни, потрібно було за ними стежити, а для цього – знаходити квартири, у яких можна відсиджуватися, організувати доставку зброї тощо. Тобто потрібні були спільники, які вербуються у «ватному» середовищі України. Оскільки це «ватне» середовище ніяк не відстежується, а його дух постійно підтримується каналами на кшталт «Інтера», радіостанціями, купою російських гастролерів тощо, то вербування відбувається легко. Тому потрібно припинити таке безпроблемне існування «п’ятої колони». Прийнято вважати, що терору важко протидіяти, але після того, як американці почали особливо стежити за безпекою, то крупні теракти з боку ісламістів там майже припинилися. У нас же державна політика і нинішня ситуація лише заохочує терор».

Юлія Горбань, Київ