26 жовтня. Пам’ятні дати

26 жовтня. Пам’ятні дати

1948
Ukrinform
Сьогодні день пам’яті Ігоря Сікорського, одного з найвідоміших авіаконструкторів і авіабудівників світу українського походження, засновника однойменної американської вертольотобудівної фірми.

Сікорського справедливо називають «батьком вертольотобудування». Особисто ним (або ж під його керівництвом) було розроблено 78 різноманітних літальних апаратів. 72 з них випускалися серійно, 2 були доведені до стадії дослідних зразків і лише 4 залишилися на папері. Він нагороджений понад 80 різноманітними відзнаками в царині авіабудування. Народився Ігор Іванович Сікорський 25 травня 1889 року в Києві. Дід і прадід були священиками з Київщини, батько – професором-медиком Київського університету. Ігор Сікорський закінчив кадетський корпус у Петербурзі, потім навчався в технічній школі в Парижі та Київському політехнічному інституті. Був одним із організаторів студентського гуртка повітроплавання при інституті. За його ініціативи було створено виробничу базу (майстерню в двох ангарах) на Куренівці. Тут були створені перші літаки БІС-1 та БІС-2. За проект літака С-6А його було нагороджено Великою золотою медаллю Міністерства торгівлі та промисловості, а на ІІ Московській виставці – ще й почесною нагородою імператорського Російського технічного товариства. У 1912 році Сікорський переїздить до Петербурга й стає головним конструктором авіаційного відділу Російсько-Балтійського вагонного заводу (РБВЗ). На ту пору йому ледве виповнилося 24 роки. На РБВЗ було збудовано перші у світі важкі літаки «Руський витязь» та знаменитий чотиримоторний літак «Ілля Муромець», який знаходився на озброєнні російської армії до 1923 року і, навіть, «встиг опанувати» й мирну професію транспортно-пасажирського літака на одній з перших повітряних ліній в країні – Москва-Харків. Утім, почалася революція, владу захопили більшовики, тому Сікорський ухвалив єдине правильне для себе рішення – емігрувати. Жив спочатку у Франції, потім переїхав до США. В Америці він зумів згуртувати навколо себе колишніх талановитих співвітчизників, котрі, так само як і він, шукали в Америці ліпшої долі. У 1923 році було створено авіаційну компанію «Сікорський аероінженіринг корпорейшн». Першим дітищем Сікорського на північноамериканському континенті був великий двомоторний літак S-29, але потім Сікорський перекваліфікувався на легку авіацію, сконцентрувавшись переважно на літаках-амфібіях, а з кінця 30-х років – на вертольотобудуванні. У США Сікорським було створено 17 базових типів літаків і 18 – вертольотів. Видатний конструктор був глибоко віруючою людиною, залишив декілька праць на релігійну тематику, зокрема, присвячену молитві «Отче наш». Товаришував з багатьма відомими православними ієрархами, бував на Афоні. На автівці об’їздив всю Америку. Любив природу, особливе захоплення у нього викликали вулкани. Час від часу любив усамітнитись. Був двічі у шлюбі. Від першого народилася дочка Тетяна, а від другого (вже в Америці) – чотири сини: Сергій, Микола, Ігор і Георгій. З них лише Сергій пішов батьковим шляхом. Помер видатний авіаконструктор у 1972 році на 83 році життя у місті Істон штату Коннектікут. З 1957 року всі президенти США, починаючи з Дуайта Ейзенхауера, літають на вертольотах конструкції Сікорського.

Ювілеї дня:

106 років від дня народження Махалії Джексон (1911-1972), американської негритянської джазової співачки (контральто), всесвітньо відомої виконавиці релігійних пісень негрів Північної Америки (так званих госпел). Її обожнювали чорношкірі американці, але водночас вона була й кумиром білих інтелектуалів та критиків джазу. 4 рази співачка виступала в Карнегі Холл. Її слухали Гаррі Трумен, Ейзенхауер, Кеннеді і Ліндон Джонсон. Вона співала на 70-річчі імператора Хірохіто, а також перед багатотисячним натовпом 28 серпня 1963 року у Вашингтоні, коли Мартін Лютер Кінг виголошував свою знамениту промову «Я маю мрію». Шлях до всесвітньої слави у співачки, яка вивела «чорний» госпел з тісних церков Чикаго на широкі концертні майданчики світу був непростий. Народилась Махалія Джексон у негритянській родині. Батько був робітником і проповідником – людиною хоча й бідною, але порядною і благочестивою. У негритянській громаді він користувався беззаперечним авторитетом. У 5 років Махалія залишилась без матері; з 13-ти дівчинка важко працювала. В 16 переїхала з Нового Орлеану до Чикаго. Працювала пралею, медсестрою. Але якою б виснажливою не була праця, Махалія Джексон завжди знаходила час для співу. Спів був для неї втіленням самого життя. «Згадайте Давида з Біблії: «Співайте голосно і радісно Богові». Я користуюся його порадою. Походження госпел і блюзу є близьким, але блюз торкається лише серця, тоді як госпел наповнює його божественним почуттям любові, умиротворення і радості… Блюз – це пісня відчаю. Госпел належить Богові – це пісня надії» (Махалія Джексон).

Цього дня народилась Ольга Матешко (1947), українська актриса. З 1969 року працювала актрисою на кіностудії ім. О. Довженка. Її найвідоміша роль у фільмі Леоніда Бикова «В бій ідуть одні «старики»». Чоловіком Ольги Матешко був кінооператор і режисер кіностудії Олександр Ітигілов. У 1986 році він брав участь у зйомках аварії на Чорнобильській АЕС, отримав велику дозу опромінення і помер від променевої хвороби у 1990 році. У 1994 році Ольга Матешко у складі делегації поїхала в США і залишилася там. Викладала у Свято-Сергіївської академії на Манхеттені, працювала на телеканалі для українських емігрантів. Нині актриса буває в Україні, знімається в кіно. Остання її роль в телесеріалі Ахтема Сейтаблаєва «Гвардія-2».

Разом з тим, свій день народження святкує сьогодні і Гілларі Клінтон (1947), одна з найвідоміших світових жінок-політиків. Народилась вона в Чикаго. У 1973 році закінчила юридичний факультет Єльського університету і отримала ступінь доктора права, там же в університеті познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Біллом Клінтоном. Працювала в Фонді захисту дітей і в апараті юридичного комітету Палати представників. Потім переїхала в штат Арканзас, де Білл Клінтон почав політичну кар'єру. З 1975 року викладала на юридичному факультеті Університету Арканзасу, з 1976 працювала в юридичній фірмі Rose Law Firm. У 1978 Білл Клінтон був обраний губернатором Арканзасу. Будучи першою леді штату Клінтон активно брала участь у громадській діяльності. Після перемоги Клінтона на президентських виборах в 1992 році Гілларі виконувала обов'язки першої леді США. У 1998 році під час скандалу щодо відносин Білла Клінтона з практиканткою Білого дому Монікою Левінські, який ледь не закінчився імпічментом президента, Гілларі підтримала чоловіка і не побажала розлучитися з ним. У 2000 році вона стала сенатором. У 2008 Гілларі вперше заговорила про свої президентські амбіції, однак тоді від демократичної партії на вибори пішов Барак Обама. Після своєї перемоги Обама запропонував Клінтон зайняти пост Державного секретаря США. У 2016 році Гілларі Клінтон стала кандидатом на президентське крісло від демократів. Однак перегони вона програла. Хілларі Клінтон - автор книги «Потрібно ціле село та інші уроки, які викладають нам діти», за аудіверсію якої вона отримала «Греммі». Разом з тим вона випустила ряд книг-мемуарів.

Роковини смерті:

60 років із дня смерті Нікоса Казандзакіса (1883-1957), грецького письменника. Дехто вважає Казандзакіса одним з найвизначніших грецьких письменників (що є дещо спірним твердженням). Не останню роль в популяризації його творчості відіграв кінематограф. Найвідомішою є екранізація роману Канідзакіса «Остання спокуса Христа», здійснена Мартіном Скорсезе. Канідзакіс був суперечливою особистістю. Йому подобалися Маркс і Будда, Махатма Ганді й Ніцше. Він об’їздив і обходив усі православні місця, був у Єрусалимі, деякий час жив на Афоні, проте це жодним чином не завадило йому висловлювати цілком атеїстичні думки. За свої погляди змушений був покинути Грецію й жити в еміграції. Народився Канадзакіс на Кріті - батьківщині свого кумира Ель Греко. Навчався на юридичному факультеті в університеті Афін, в 1907 році – в Парижі, де вивчав філософію, слухав лекції Анрі Бергсона. Після повернення в Грецію перекладав твори західних філософів. Працював журналістом у Франції, Німеччині, Італії, Єгипті, Китаї, Японії. Помер Казандзакіс від лейкемії, похований біля міської стіни Іракліону, оскільки православна церква не дозволила ховати безбожника на міському цвинтарі. Незадовго до смерті він написав: «Кожна людина, гідна називатися сином людським, бере свій хрест і підіймається на свою Голгофу. Багато хто досягає першої, а то і другої сходинки і задихається, падає знесилений посеред дороги, так і не досягнувши вершини Голгофи… Такі люди бояться розп’яття, вони не знають, що розп’яття – єдиний шлях до воскресіння. Іншого шляху немає». 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>