А їздити по-новому не пробували?

А їздити по-новому не пробували?

Аналітика
1474
Ukrinform
Нема чого кивати на катастрофічні наслідки низької дорожньої безпеки, коли уявні «Зайцеви» і «Толстошеєви» сидять в нас самих

Моторошна харківська ДТП з десятком загиблих і постраждалих - тиждень потому… Суд, вал експертних думок, відлуння загального шоку. В Україні, здається, немає жодної людини, яка б не чула і не перейнялася пересудами трагічного рикошету двох авто. Спливають усе нові факти та обставини. Пів-України підключилося до їх вивчення - світло горіло чи тільки блимало, жовте чи вже червоне, стільки було секунд, метрів, «кеме» на годину, градусів огляду і т.ін. А чи каються водії Лєна Зайцева та Геннадій Дронов, а чи домовляються між собою…

Народ не заспокоїться, згадуючи всує і інших винуватців подібних ДТП - Андрія Полтавця, Станіслава Тостошеєва…

Ви не пам’ятаєте, хто такий Полтавець? 10 років тому, кермуючи вдрабадан п’яним, він, так само, як і Зайцева, розчавив у тому ж таки Харкові шістьох людей на трамвайній зупинці. Отримав по максимуму - «десятку». Відсидів 7 років, вийшов умовно-достроково і… Буквально сьогодні, ще й тижня не минуло після трагедії, стало відомо, що Полтавець узявся за старе – його знову зловили за кермом напідпитку (є й такі клінічно невиліковні). Ну, тепер він, мабуть, досидить решту 2 роки і 7 місяців, але нема жодних гарантій, що він знову не сяде п’яним за кермо.

Що ж це виходить? Покарання жорстке - і цього всі нині вимагають для всіх винуватих, незважаючи на гроші і зв’язки - є, а суспільно значимої віддачі від нього – нема. То, може, не лише покарання потрібні для того, щоб навести лад на українських дорогах.

Безлад – він у головах. Наших, дорогі колеги-водії

Здавалося б, громадське невдоволення дорожнім беззаконням досягло критичної маси і вже б мало якось змінити соціальні установки у кожного учасника дорожнього руху. Та годі сподіватися.

Київ, недільний ранок. Регульоване складне перехрестя і транспортна «розв’язка» неподалік станції метро «Чернігівська». Череда авто у три ряди, виїзди з головних і другорядних, два світлофори і трамвайна лінія на додачу. І тут тобі маршрутка, набита людьми, яка на наших очах проскакує на червоний сигнал поперед трамвая, що набирає швидкість. І за 30 метрів, не зупиняючись, так само на червоний, вилітає вперед фури.

Цього разу нічого страшного, дякувати Богові, не сталося. Однак, з боку дивишся і думаєш: що це було? Щоденна доза для адреналінозалежного? Кураж, самоствердження, нерви? Усе - тільки не інстинкти і не здоровий глузд. Насправді, дикунство. Відсутність будь-яких «стопів», червоних ліній, табу у власній голові. І небажання усвідомити ключові моменти в системі дорожньої безпеки – водійську самодисципліну і взаємоповагу.

Банальний приклад. Дорожні ремонти, тимчасове звуження рядності руху. В цивілізованих країнах прийнято проїжджати такі ділянки почергово – одна машина з лівого ряду, потім з правого – і далі в шаховому порядку, не створюючи «корків» і додаткових обмежень для руху. А що ми бачимо на українських дорогах в таких випадках? Рух «колоною по-одному» - це правило не для нас. Обов’язково знайдеться з десяток водіїв, які вважатимуть, що хитріші за всіх, об’їдуть колону і стануть борт у борт протискуватися в «горловину» шеренгою, за принципом «у кого першого нерви здадуть». І, відповідно, створять затор. Хто заїжджав цього року в Київ з одеського напрямку після довгих серпневих вихідних - знають, про що мова. Їм усім довелось пережити так зване «взяття Києва» - багатогодинне і виснажливо-нервове просування сумнозвісною трасою М-05. А дотримувалися б водії просто порядку і відчували взаємоповагу, долаючи ремонтовані ділянки траси, не мали б клопоту з поїздкою.

Скажи мені, які ти читаєш книжки – і я тобі скажу, як ти керуєш машиною

Психологи стверджують, водійська поведінка – це відзеркалення внутрішньої культури людини. Дивлячись, на те, скільки порушень фіксується на українських дорогах, стає сумно за загальний культурний рівень в країні. Доки в суспільстві в пошані принцип «нахабство – друге щастя», заклики до самосвідомості нічого не дадуть. Дуже невеликий відсоток громадян здатен самокритично оцінити свої дії і усвідомлено скоригувати поведінку. Для решти ефективним залишається лише зовнішня стимуляція. Жорстка і нещадна, яка з часом формує потрібний рефлекс: «стоп, не можна!».

Ввічливість на дорозі сьогодні не в моді. Однак, моду, як і людську поведінку, цілком реально моделювати. Культура водіння на рівні «лихих» дев'яностих - те, від чого Україна ще має позбутися. Як за допомогою каральних методів (є така результативна практика у деяких наших сусідів), так і силами суспільства.

В цілому, ненормальна ситуація на дорогах вже усвідомлюється багатьма водіями, і вони намагаються впливати хоча б на рівні взаємоконтролю. Влітку цього року роздратовані водії – користувачі соцмереж дуже часто ділилися враженнями про поїздки та висловлювали поради як боротися з дорожніми нахабами. Наприклад: «А я на ділянках ремонту веду авто, зміщуючи його у півкорпуса на обочину і перекриваю таким чином шлях бажаючим обскакати загальну чергу. І нехай хоч головою товчуть, проїхати поза чергою не дам, усі – рівні!».

Наклей собі стікер на авто: «Я не порушую ПДР»

За великим рахунком, біда на наших дорогах, дійсно від знічев’я і безкарності. Але ж суспільство рано чи пізно має перебороти і цю хворобу, плекаючи громадянську самосвідомість та цінності еволюційним шляхом на рівні індивідуума, а не покладаючись особливо на державні потуги. Майдан довів, що громадські ініціативи - це дієвий механізм формування потрібних соціальних установок. Згадайте, яка емоційна хвиля піднялася в 2014 році - я не даю хабарів. Нехай такі рухи видаються дещо наївними, але спрямовані вони у вірному напрямку. Порятунок суспільства - справа рук самого суспільства.

Хто заважає спрямувати зусилля громадськості, наприклад, на формування громадських «антипорушницьких рухів»? Припустимо, створено спільноту принципово добропорядних водіїв, які б попереджували про себе стікером на лобовому склі «Я не порушую ПДР». Спробуй-но на авто з таким стікером заїхати на виділену для громадського транспорту смугу, чи «проскочити на жовте»… Мало того, що засміють на дорозі, нехай ще інформація про це пошириться на сторінці організації в соціальній мережі. Приємно?

Або уявіть собі в соціальних мережах групи громадського контролю за поведінкою учасників дорожнього руху – на зразок «Дорожнього контролю» (відслідковує порушення з боку силовиків), «Києва оперативного» (відслідковує скоєні дорожні злочини, ДТП та їх обставини). Чому б не запровадити віртуальну «премію Дарвіна», але не для науковців, які «прославилися» чимось очевидно недоречним, а для учасників дорожнього руху в конкретному місті. Або ж - щорічний антирейтинг автошкіл і інструкторів тощо.

Якщо ж до подібних ініціатив додати гарантовану державою суворість закону та невідворотність його виконання, то й результати, на нашу думку, не забаряться.

Оксана Поліщук, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>