Осіння медитативна практика «Кольори осені в моєму саду»

Осіння медитативна практика "Кольори осені в моєму саду" :)) Розглядала їх - наче в храмі побувала, от чесно. Це для мене, правдиво, храм, бо сад – це спільна молитва людини, дерев та рослин. Щоразу, як звідкись приходжу – відчуття дому знаходжу саме тут, поміж моїх дерев та кущів, плеканих та пещених моїми та руками батьків. Мій сад – це місце, де найкраще думається (от правда, майже усі ідеї по роботі приходять тут), де найкраще дихається, сміється та плачеться, де можна гратися із дітьми, сумувати за чоловіком і, зустрівши, разом, з-поміж гілля дерев, дивитися на зорі в літню ніч, відчувати, як падають роси та слухати голоси заспаного села.

О, так, я із тих, що розмовляють із кущами та деревами (доки сусіди не чують:)) – у нас тут, як, власне, і у вас там, знаєте, не прийнято) – а от після однієї із останніх робочих поїздок, дякуючи Янку Деревляному, здається, стала краще їх розуміти. Я люблю їх обіймати, гладити, люблю лежати під їхнім гіллям та ловити сонячних зайчиків, люблю із хлопцями грати в хованки в саду. Радію, бачачи, як вони влізають на дерева (вони, як і я колись, люблять Уальдову казку про Велетня Егоїста – там, де про дітей та про прекрасний сад)...

А яка невимовна радість дивитися, як ростуть посаджені дерева – рівно, як за дітьми. А яку силу відчуваєш від того, коли впхнула в землю прутик – а за кілька місяців він, спраглий до життя, вчепившись у землю корінцями та тягнучись до сонця слабким листям, ЖИВЕ – сповнений соками землі та твоєю любов'ю й увагою! Недарма кажуть, що людина, одна із її іпостасей – це господар, доглядальник саду на Землі, садівник. Так і є – знай, люби і бережи, і матимеш сторицею, не тільки у вигляді смачних плодів та тіні над головою – а от саме отого ледве вловимого віддання, яке словами не передасиш, а тільки відчуєш, помацки душею. Я за оце відчуття своєму саду вдячна...

Тетяна Когутич

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства