11 жовтня. Пам’ятні дати

День був проголошений на 66-й ГА ООН 19 грудня 2011 року, а відзначати його почали вже в наступному, 2012. Ініціатором прийняття відповідної резолюції ООН була Канада. Мета цього Дня досить серйозна – привернути увагу світової громадськості до соціальних проблем і нерівності, з якими зіштовхуються дівчатка в усьому світі, пов’язаних безпосередньо з їхньою приналежністю до жіночої статі. За даними ООН, сьогодні в світі проживає 1,1 мільярд дівчаток. Усі вони володіють величезним потенціалом щодо перетворення нашого майбутнього. Але щодня в будь-якому куточку світу вони зіштовхуються з дискримінацією і утисками. Для обліку факторів, що впливають на положення дівчаток в усьому світі, необхідним є збір інформації. Це дозволить визначити шляхи вирішення проблем, з якими зіштовхуються дівчатка, а також допоможе під час розробки відповідних стратегій і програм. Тема Дня-2017 - «Розширення можливостей дівчаток: до, під час і після криз». Сьогодні ж в ООН стартує річна кампанія, спрямована на привернення уваги широкої громадськості до викликів, з якими стикаються дівчатка до, під час і після криз, і можливостям, які виникають в результаті таких ситуацій.

Події дня:

Цього дня, у 1921 році, у Києві було скликано Всеукраїнський православний собор, в якому взяло участь понад 500 представників духовенства і мирян. За результатами Собору була створена Українська православна автокефальна церква на чолі з митрополитом Василем Липківським.

Ювілеї дня:

Сьогодні виповнюється 345 років від дня народження Пилипа Орлика (1672-1742), видатного українського державного, військового і політичного діяча, гетьмана України, співавтора Угод та Конституційних прав і вольностей Війська Запорозького. Навчався Пилип Орлик у Вільнюсі в Єзуїтському колегіумі, згодом – у Могилянській академії в Києві, де вивчав латинську мову, стилістику, риторику, філософію та поезію. Одруження в Полтаві з донькою козацького полковника Анною Герцик відкрило йому двері до правлячої державної еліти. З 1707 року був генеральним писарем війська Запорозького, а після поразки в Полтавській битві 1709 року і смерті Мазепи – обраний гетьманом. Французький посол у Константинополі Дезайєр, котрий мав зустріч з Орликом невдовзі після обрання його (Орлика) гетьманом, доповідав міністрові закордонних справ Торсі: «Новий запорозький гетьман – людина з розумом і освітою. Він гарно тримається, зовсім молодий (38 років). Гетьман казав мені, що впевнений у визволенні України з-під москалів. Він прохав протекції для своєї нації й його християнської величності, кажучи, що в інтересах Франції, аби Порта розпочала війну з москалями». У боротьбі проти Росії Орлик уклав союз з Османською імперією і Кримським ханством. Помер гетьман в Парижі, в маєтку старшого сина – генерала Григорюса Орлі (Григорія Орлика) у віці 70 років. Як зазначив відомий історик Дмитро Дорошенко, «Орлик старався використати кожну нагоду, кожен міжнародний конфлікт на сході Європи, щоб тільки поставити українську справу на порядок дня. Але всі старання великого українського патріота були даремні. Московське царство після полтавської перемоги зробилося могутньою державою, Російською імперією, яка посіла провідне місце в північній і східній Європі».

132 роки від дня народження Франсуа Моріака (1885-1970), французького письменника, журналіста, учасника руху Опору, лауреата Нобелівської премії з літератури (1952). Автор романів: «Поцілунок прокаженому», «Пустеля кохання», «Гадючник», «Тереза Дескейру», «Дорога в нікуди». Франсуа Моріак є одним з найвідоміших католицьких письменників ХХ ст. Нобелівської премії письменник був удостоєний «за глибоке духовне прозріння і художню силу, з якою він у своїх романах відобразив драму людського життя». Його кращий роман «Гадючник» (1932) називають блискучим зразком католицького роману. Між 1930 і 1945 роками критики ставили Моріака на друге місце у французькій літературі ХХ століття після Марселя Пруста. І хоча після 1945 року творчість письменника дещо пішла на спад (Моріаку закидали що він самоповторюється), із його великого літературного доробку можна виділити декілька романів, котрим забезпечене довге життя.

Цього дня народився Руслан Пономарьов (1983), український шахіст, перший в історії представник України – чемпіона світу з шахів (2002). Наймолодший чемпіон світу за всю історію шахів. Багаторазовий чемпіон і призер міжнародних змагань і турнірів України.

Роковини смерті:

486 років з дня смерті Ульріха Цвінглі (1484-1531), швейцарського церковного реформатора і політичного діяча, засновника одного з напрямків протестантизму – цвінгліанства.

121 рік з дня смерті Антона Брукнера (1824-1896), австрійського композитора, органіста-імпровізатора, педагога, одного з провідних композиторів-симфоністів та одного з найвизначніших майстрів поліфонії другої половини ХІХ ст. Композитором Антон Брукнер став пізно – у 40 років. До того його знали як чудового органіста і неперевершеного майстра органної імпровізації. Лише наприкінці 1884 року, коли угорський композитор Артур Нікіш (учень Брукнера) з величезним успіхом виконав його Сьому симфонію, до 60-літнього Брукнера прийшла композиторська слава. Його шлях до вершин музичного олімпу не був легким – народився у сім’ї бідного сільського вчителя в австрійській глибинці, рано залишився без батька, самотужки здобував музичну освіту, багато і важко працював: учителем, органістом. У 32 роки отримав посаду органіста в соборі Лінца, почав їздити до Відня і Мюнхена, познайомився з Вагнером, Лістом, Берліозом. У 1868 році 44-річний Брукнер отримує звання придворного органіста і стає професором Віденської консерваторії. Через декілька років він вже читав лекції з гармонії і контрапункту у Віденському університеті (серед його учнів був і Густав Малер). Наприкінці життя довго і важко хворів на водянку. Після пенсії працював над Дев’ятою симфонією. Жив у квартирі в палаці Бельведер, наданій імператором Францем Йосифом, що був палким поціновувачем його мистецтва. Прах композитора поховано у церкві монастиря Святого Флоріана, під органом. Брукнер є автором 11 симфоній, струнного квінтету, трьох мес, хорів, п’єс для органу. Тривалий час найпопулярнішими були його Четверта і Сьома симфонії, але з часом, як у виконавців, так і в слухачів, виник інтерес до Дев’ятої, Восьмої та Третьої симфоній (близьких до «бетховоцентризму»).