1 жовтня. Пам’ятні дати

День працівників освіти або як його ще називають День учителя – професійне свято всіх українських освітян. Дата встановлена «…на підтримку ініціативи працівників освіти України…» згідно з Указом Президента від 11 вересня 1994 року. На сьогодні в українському освітньому секторі працює майже 860 тисяч педагогів, вихователів, майстрів виробничого навчання, науково-педагогічних працівників і управлінців. Вони опікуються понад мільйоном дошкільнят, навчають більше чотирьох мільйонів школярів і близько трьох мільйонів студентів. Українська освіта має давні традиції та принципи, які сформувалися з часів Київської Русі та розвинулися й набули нових форм за часів Козацької держави – це відкритість до світу, європейська орієнтація, прив’язка до християнських цінностей, ідеї гуманізму, домінанта гуманітарної освіти. В давній Україні була створена унікальна й самобутня освітньо-наукова система, яка увібрала досвід країн Європи, була багатоплановою і багаторівневою, включала початкові, середні школи-колегіуми, спеціальні школи, вищі школи-академії, університети. Вона забезпечила практично повну грамотність населення країни, а також умови для формування і зростання української духівничої, військової, світської, наукової еліти. Втім, потрапивши під «братню опіку» імперій, майже всі здобутки в освітній царині були загублені. Після здобуття незалежності, в Україні ще довгий час використовувалась радянська система освіти. Нині настав час змін. 28 вересня цього року набув чинності новий закон «Про освіту», який покликаний реформувати цю галузь. Передусім, вагомого значення набуває реформування середньої освіти, як центральної ланки в освітній системі та основи для успішного здобуття освіти наступних рівнів й самоосвіти протягом усього життя. Разом з тим, реформа також передбачає новий підхід до розвитку вчителя та його педагогічної свободи. Адже як колись казав Іван Франко, «нове виховання потребує нових учителів». І ці слова, як ніколи, на часі.

Щороку, 1 жовтня, з ініціативи ООН, у світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку. Дата покликана привернути увагу суспільства до проблеми упередженого ставлення стосовно літніх людей і зруйнувати стереотипи, пов’язані з їхнім життям. Упереджене ставлення до літніх людей – данина досить  поширеному уявленню про те, що ігнорування і дискримінація літніх людей – соціально прийнятне явище. В тій чи іншій формі воно існує в усіх країнах світу, що знаходить вираження в громадській думці, на державному рівні, а також у засобах масової інформації. Це призводить до знецінювання ролі людей похилого віку і виключення їх з громадського життя. Люди похилого віку зіштовхуються з дискримінацією в суспільстві, на роботі, в транспорті, медичних закладах. Це певною мірою перешкоджає реалізації їхнього потенціалу і негативно впливає на здоров’я, самопочуття і добробут. Унаслідок цього вони не можуть реалізувати свої права повною мірою і внести посильний внесок в культурне, соціально-економічне і політичне життя суспільства. Згідно з міжнародною класифікацією, людиною похилого віку вважається особа, яка досягла 65 років. Таких людей в усьому світі близько 700 мільйонів, а це майже кожна десята людина на Землі. За даними ООН, до 2050 року число тих, кому за 60, сягне 2 мільярдів людей. В Україні налічується понад 10 млн громадян віком від 65 років. На думку експертів, зростання числа літніх людей у світі свідчить про поліпшення якості життя в цілому, що саме по собі є значущим досягненням. Попри це, у багатьох країнах, що розвиваються, старіння, як і раніше, пов’язане зі слабкою соціальною захищеністю і падінням рівня доходів. У світових рейтингах за рівнем життя літніх людей Україна традиційно посідає одне з останніх місць. І щороку ці показники все нижчі і нижчі. Найкомфортнішими для людей поважного віку є Швейцарія, Скандинавські країни, Німеччина та Канада. Україна, як повноправний член ООН, підтримала ініціативу міжнародного співтовариства і також відзначає сьогодні День людей похилого віку. Рішення про щорічне відзначення в Україні Міжнародного дня громадян похилого віку та створення належних умов соціального захисту пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян затверджено урядовою постановою від 26 вересня 1997 року «Про щорічне відзначення Міжнародного дня громадян похилого віку».

Разом з тим сьогодні Міжнародний день музики, який відзначається щороку за рішенням Міжнародної музичної ради ЮНЕСКО. Рішення про проведення Міжнародного дня музики було ухвалено на 15-й Генеральній асамблеї Ради у Лозанні в 1973 році. Мета Дня – поширення музичного мистецтва в усіх прошарках суспільства, розвиток культур, обмін досвідом, а також утвердження взаємного шанобливого і толерантного ставлення до різних естетичних цінностей. Уперше День музики відзначався 1 жовтня 1975 року. Протягом століть і тисячоліть музика була невід’ємною частиною творчого самовираження людей, їхньої культурної традиції, релігійного обряду й повсякденного існування.

Події дня:

130 років тому (1887) в Одесі відкрито нову будівлю Міського театру, нині - Одеський національний академічний театр опери і балету. Міський театр в Одесі існував ще на початку ХІХ ст. Однак у 1873 році сталася пожежа, яка вщент зруйнувала театр. Через 11 років був закладений перший камінь у будівлю нового театру. Будівництво тривало три роки. Архітектори були з Відня: Фердінанд Фельнер і Герман Гельмер. Нова театральна будівля стала гордістю одеситів на довгі роки. З перших років існування новий театр став центром суспільного і музичного життя Одеси. В різні часи на сцені театру співали Енріко Карузо, Федір Шаляпін, Леонід Собінов, Соломія Крушельницька, Антоніна Нежданова. Танцювали Анна Павлова, Айседора Дункан, Катерина Гельцер. Концертували Сергій Рахманінов і Олександр Скрябін. Грали драматичні актриси Сара Бернар і Елеонора Дузе, італійський трагік Ернесто Россі. Диригували оркестром Петро Чайковський та Микола Римський-Корсаков, Антон Рубінштейн та Едуард Направник, Антон Аренський, Олександр Глазунов і багато інших.

Ювілеї дня:

159 років від дня народження Адріана Феофановича Кащенка (1858-1921), українського письменника. Майже все своє життя працював головним контролером Катеринославської залізниці. Організував у Катеринославі (тепер Дніпро) «Видавництво А. Кащенка», де видавав багато своїх творів. Автор численних оповідань і повістей, у тому числі й історичних («Запорозька слава», «На руїнах Січі», «Під Корсунем»). Виступав з популярно-пізнавальними історичними творами, історико-краєзнавчими нарисами, історичними портретами національних героїв України. Основна його праця – «Оповідання про славне Військо Запорозьке низове» свого часу було справжнім бестселером. До 1933 року твори Адріана Кащенка ще друкувались, але потім упродовж багатьох років замовчувались. Старший брат письменника – Микола Феофанович Кащенко був відомим українським біологом, одним із перших українських академіків, засновником і директором Київського ботанічного саду.

120 років від дня народження Валер’яна Львовича Поліщука (1897-1937), українського письменника, літературного критика. Автор збірок поезій «Книга повстань», «Радіо в житах», «Жмуток червоного» та ін. Наприкінці 1934 року був заарештований разом із такими літераторами, як Микола Любченко, Микола Куліш, Григорій Епік, Валер’ян Підмогильний, Василь Вражливий, Євген Плужник, Володимир Штангей та ін., котрі були звинувачені в приналежності до так званого Центру антирадянської боротьбистської організації. Загинув у сталінських таборах.

Роковини смерті:

36 років з дня смерті Олександра Марітчака (1887–1981), українського політичного та державного діяча, ученого-правознавця. Закінчив Львівський університет, займався адвокатською практикою. В 1918-919 рр. – член Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР. На початку 20-х років був керівником канцелярії закордонного уряду Євгена Петрушевича у Відні та секретарем Західноукраїнського товариства Ліги націй. В 1923 році повернувся до Львова, викладав право у Львівському (таємному) українському університеті, в 1934-1941 – професор, завідувач кафедри міжнародного права Львівського університету. В 30-х роках виступав оборонцем під час політичних процесів, які влаштовувала польська окупаційна влада над членами Української військової організації та Організації українських націоналістів (суд над Данилишиним, Біласом та ін.) Після війни жив у Мюнхені, в 1949 році переїхав у США, брав активну участь у діяльності українських громадсько-політичних організацій в Америці.