30 вересня. Пам’ятні дати

30 вересня. Пам’ятні дати

911
Ukrinform
Рік тому, 30 вересня 2016 року, в Москві, в порушення міжнародних правил, було затримано українського журналіста, власного кореспондента інформаційного агентства «Укрінформ» в Парижі Романа Сущенка.

До російської столиці Сущенко приїхав у приватних справах. Вже 7 жовтня йому було пред'явлено звинувачення у «шпигунстві». Представники російської ФСБ назвали журналіста «співробітником української розвідки», який нібито «цілеспрямовано збирав відомості про діяльність збройних сил і військ національної гвардії Російської Федерації, що є державною таємницею». За рік, проведений Романом Сущенком за ґратами СІЗО «Лефортово», відбулось декілька судових засідань. Починаючи з моменту затримання українського громадянина і журналіста, російська сторона демонстративно і цинічно порушувала елементарні права людини. Рідні та близькі досить довго не могли дізнатися про долю Романа в Москві. Російська каральна система відмовляла йому у зустрічі з батьками, дружиною, дітьми, а, приміром, проста вітальна листівка могла йти до адресата декілька місяців. Поза сумнівом, справа Романа Сущенка політично вмотивована, а сам український журналіст є політичним в’язнем Кремля, так само, як і десятки інших українців. Як відомо, Московський міський суд подовжив до 30 листопада тримання під вартою українського журналіста. Протест з цього приводу висловило МЗС України, а також закликало світову спільноту та міжнародні організації вжити всіх можливих заходів для звільнення та повернення в Україну всіх її громадян, які незаконно утримуються у російських в’язницях. Українська сторона називає звинувачення проти журналіста безпідставними і вимагає негайно його звільнити. Долею Романа Сущенка опікуються на всіх рівнях, починаючи з колег-журналістів, небайдужих громадян нашої країни, депутатів Європарламенту й закінчуючи дружиною президента Франції Бріжит Макрон. Нещодавно із закликом про звільнення українських політв’язнів, зокрема і Романа Сущенка, до світової спільноти з трибуни ООН звернувся і президент України Петро Порошенко. Штучно сфабрикована  справа Сущенка, так само як і справи десятків інших українців і кримських татар, які перебувають у путінських застінках, є грубим порушенням засадничих норм міжнародного права. По суті, це другий фронт, відкритий Росією проти України. Втім, віримо, що перемога обов’язково буде за нами. Як казав Магатма Ґанді, «немає безсмертних диктаторів, так само, як і немає безкінечних воєн». 

Щороку, 30 вересня, своє професійне свято відзначають українські бібліотекарі. Всеукраїнський день бібліотек заснований згідно з Указом Президента  від 4 травня 1998 року. Свято було встановлено «…враховуючи великий внесок бібліотек України у розвиток вітчизняної освіти, науки і культури, необхідність дальшого підвищення їх ролі у житті суспільства та підтримуючи ініціативу бібліотечної громадськості…». Якщо згадувати сиву давнину, то перші бібліотеки в Київській Русі почали відкриватися при церквах і монастирях після прийняття християнства. Найбільшою і найбагатшою у той час була бібліотека Софії Київської, заснована у 1037 році Ярославом Мудрим. У цілому в бібліотеці налічувалося до 900 томів рукописних книг – грандіозна для середньовіччя кількість. На сьогодні бібліотечна мережа України нараховує близько 40 тис. бібліотек різного відомчого підпорядкування, органів державної та комунальної власності, підприємств, організацій і закладів. Вона складається з мережі публічних (у т.ч. спеціалізованих для дітей, юнацтва), технічних, сільськогосподарських, медичних, академічних, освітянських бібліотек та бібліотек вищих навчальних закладів, а також бібліотек для сліпих. Із них – 4 мають статус національної (Національна парламентська бібліотека, Національна бібліотека України для дітей, Національна історична бібліотека, Одеська національна наукова бібліотека), 2 – державні (Державна бібліотека України для юнацтва та Харківська державна наукова бібліотека ім. В.Г.Короленка), 72 обласних та 13253 сільських бібліотек. Загалом в українських бібліотеках працює понад 36 тис. бібліотечних працівників.

Разом з тим, сьогодні, в християнське свято Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії, в Україні відзначають День усиновлення. День встановлений «…ураховуючи суспільну значущість усиновлення в забезпеченні права кожної дитини на виховання в сім’ї, з метою підтримки та розвитку національного усиновлення…» згідно з Указом Президента від 27 листопада 2008 року. День усиновлення – свято всіх усиновлювачів, опікунів, прийомних батьків, батьків-вихователів, котрі прийняли до своїх родин дітей, які за різних обставин втратили рідні сім’ї.

Цього року, з ініціативи ООН, вперше відзначається Міжнародний день перекладу. Ця дата обрана не випадково, адже цього дня 30 вересня 420 року у Віфлеємі закінчив свій земний шлях Ієронім (Блаженний Ієронім), один із чотирьох латинських отців Церкви, письменник, історик, філолог, перекладач, аскет. До найбільших і найважливіших здобутків бл. Ієроніма належить переклад латиною Біблії (Вульгати). Крім перекладу Біблії, Ієронім залишив чималий епістолярний спадок, полемічні твори, коментарі до біблейських текстів. Мета Дня - підтвердити, що професійний переклад як ремесло і мистецтво відіграє важливу роль в досягненні цілей і дотриманні принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй, зближенні народів, сприянні діалогу, взаєморозумінні і співпраці, забезпеченні розвитку та зміцненні міжнародного миру і безпеки. Разом з тим, починаючи з цього року, під егідою ООН буде проводитись Конкурс імені святого Ієроніма на кращий письмовий переклад. До речі, в Україні з 1972 року існує щорічна премія імені Максима Рильського, яка присуджується за найвищі досягнення в галузі перекладу українською мовою творів світової літератури. Премію 2016 року присуджено перекладачеві Василю Степаненку за переклад з грецької мови поеми Віцендзоса Корнароса «Еротокрит».

Ювілеї дня:

96 років від дня народження Дебори Керр (1921-2007), відомої британської актриси, володарки премії «Золотий глобус» за фільм «Король і я», а також почесних премій «Оскар», BAFTA і нагороди Каннського кінофестивалю. Шість разів актриса номінувалася на «Оскар» у якості «Кращої актриси», але жодного разу не виграла в цій номінації. Тим не менш, у 1994 році Американська кіноакадемія вручила їй почесну статуетку «Оскар» за «Досягнення всього життя». Дебора Кер народилася в Шотландії. Спочатку займалася балетом, але потім вирішила будувати акторську кар’єру й закінчила драматичну школу в Брістолі. В кіно дебютувала в 1940 році. Її майже одразу помітили заокеанські продюсери. В Голлівуді її британський акцент та холодна зовнішність сприяли тому, що актриса втілювала на екрані англійських аристократок. 1953 рік приніс Деборі Керр другу номінацію на «Оскар» за «Кращу жіночу роль» у фільмі «Віднині й на віки вічні» (першу вона отримала в 1949 році за роль у фільмі «Едвард, мій син»). Хоча нагорода їй не дісталася, але сцена з фільму, де Керр і Берт Ланкастер кохаються на гавайському пляжі посеред морських хвиль, згодом була визнана Американським кіноінститутом однією з найліпших сцен в історії кіно, а сам фільм включений до сотні Найромантичніших фільмів усіх часів. Дебора Керр відома також як театральна актриса, знімалася вона і на телебаченні.

93 роки від дня народження Трумена Капоте (справж. – Стрекфус Пірсонс; 1924–1984), американського письменника. Автор повістей «Інші голоси, інші кімнати», «Лугова арфа», збірок оповідань «Дерево ночі» (до речі, оповідання з однойменною назвою вперше з’явилось в 1945, в американському Harper’s Bazaar), «Сніданок у Тіффані», документального роману «З холодним серцем», трилогії «Експеримент з множинністю засобів інформації», роману «Саморобні домовинки», численних сценаріїв і мюзиклів. Триразовий лауреат престижної премії О’Генрі. Втім, Пулітцерівської він так і не дочекався.

Роковини смерті:

83 роки тому пішов із життя Митрофан Вікторович Довнар-Запольський (1867–1934), український історик, етнограф, фольклорист, професор Київського університету. 1905 року відкрив у Києві Вищі жіночі курси, а в наступному – Вищі комерційні курси, перетворені в 1918 році в Київський комерційний інститут. Багато зробив для організації роботи та підготовки кадрів з архівної справи; виробив методичні принципи описування документів. Наукові дослідження Довнар-Запольського присвячені переважно середньовічній історії Білорусії та України, руху декабристів, економіці Московського царства. У Києві перебував до 1925 року, потім переїхав до Мінська, викладав у місцевому університеті. Кінець його життя проходив під знаком цькування і брутальних звинувачень, які особливо посилилися з 1930 року. У Києві Довнар-Запольський залишив чимало учнів, зокрема Наталю Дмитрівну Полонську-Василенко. Його ім’ям названо вулицю у Шевченківському районі Києва. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>