17 вересня. Пам’ятні дати
День рятівника відзначається щороку цього дня згідно з Указом Президента від 12 вересня 2008 року. День рятівника є професійним святом не тільки працівників усіх аварійно-рятувальних служб, пожежної охорони, інших спеціальних формувань, але його відмічають також громадяни, які внесли свій вагомий внесок у справу ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, захисту життя і здоров’я людей. Нині всі рятувальники України підпорядковуються Державній службі з надзвичайних ситуацій, яка забезпечує реалізацію державної політики у сферах цивільного захисту, захист населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідацію надзвичайних ситуацій, рятувальну справу, гасіння пожеж, пожежну та техногенну безпеки, діяльність аварійно-рятувальних служб, а також профілактику травматизму невиробничого характеру. Представники ДСНС протистоять пожежам і повеням, епідеміям і пандеміям, буревіям і зсувам ґрунту, вибухам газу і снігопадам, автомобільним та будь-яким іншим аваріям. Вони врятують утопаючого, знешкодять небезпечний вибуховий пристрій, локалізують вогонь і знімуть з високого дерева переляканого кота. Згідно зі статистикою, протягом минулого року українські рятувальники врятували життя 3 тисячам 605 особам.
Щороку в третю неділю вересня в Україні відзначається День працівника лісу. Свято встановлено згідно з Указом Президента від 28 серпня 1993 року і є професійним святом працівників лісового господарства, лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості України. Наша країна належить до малолісистої зони. Ліси займають лише близько 15,9% території України й сконцентровані переважно в Українських Карпатах та Поліссі. Вони сформовані понад 30 видами деревних порід, серед яких домінують сосна (34,6%), дуб (27,5%), бук (8,9%), ялина (7,3%), береза, вільха, ясен, граб і ялиця. Україна за площею лісів посідає лише 8 місце в Європі й кожен другий гектар лісу – штучно насаджений. Опікується лісами Державне агентство лісових ресурсів України. Впродовж десятиліть лісова галузь була однією з найзакритіших і найнепрозоріших для контролю з боку громадськості. Величезних масштабів (і розголосу) набули безконтрольні вирубки лісу й резонансні багатомільйонні оборудки з землею, а її працівники замішані у корупційних схемах. Утім, переважна більшість працівників лісового господарства – віддані справі трударі, праця яких спрямована на збереження лісів, нарощування їх ресурсного потенціалу та недопущення розвитку процесів споживацького ставлення до довкілля. Саме ці люди опікуються буковими пралісами Карпат (останній, до речі, єдиний в Україні ліс, віднесений до списку об’єктів природної спадщини ЮНЕСКО), Цуманською пущею, Поясківським, Дзвінківським, Чорним лісами (одні з найдавніших і найкрасивіших лісів України), чи просто, є працівниками звичайних українських лісництв.
В Сполучених Штатах сьогодні - День Конституції і День громадянства (Constitution Day and Citizenship Day). 17 вересня 1787 року була прийнята Конституція країни (набрала чинності 4 березня 1789 року), і перші іммігранти, які прибули до Нового Світу в пошуках ліпшої долі, стали американськими громадянами. Конституція США була прийнята на Конституційному Конвенті у Філадельфії й згодом ратифікована тринадцятьма, існувавшими на той час, штатами. Вважається першою в світі конституцією у сучасному розумінні й одним із кращих зразків демократії нового часу. Складається з семи частин, за час дії Конституції були ухвалені двадцять сім поправок, які є її невід’ємною складовою. Деякі ідеї, які лягли в основу конституції, були новим словом батьків-засновників США, а інші були взяті з праць філософів XVII-XVIII століть і наявних на той час конституційних документів. Чималий влив на Конституцію США справили праці французького просвітителя Монтеск’є, в першу чергу його твір «Про дух законів», Томаса Гобса, Джона Локка, Жана-Жака Руссо. День Конституції не є вихідним днем у США, натомість приділяється увага до вивчення Основного Закону в школах, поширенню знань серед усіх верств американського населення.
Події дня:
Цього дня 1939 року радянські війська почали окупацію Західної України та Західної Білорусі. Вже 18 вересня були зайняті Луцьк і Станіслав (нині Івано-Франківськ), 22 вересня - Львів, 24 - Дрогобич, 26 - Яворів, 27 - Старий Самбір. Уряд СРСР мотивував вторгнення тим, що Радянський Союз вимушений «взяти під свій захист життя і майно українського і білоруського населення східних областей Польщі». Насправді ж, СРСР діяв згідно з радянсько-німецьким пактом про взаємний ненапад і секретними протоколами до нього («Пакт Молотова-Ріббентропа»), в яких конкретно йшлося про розподіл території Польщі. Землі, населені переважно етнічними українцями та білорусами, переходили під владу СРСР і включалися до складу УРСР та БРСР, власне ж польські землі визнавалися за Німеччиною. 28 вересня, після придушення опору Війська Польського на всій території цієї країни, зокрема у Варшаві, був підписаний радянсько-німецький договір про дружбу та кордон, який визначався по Західному Бугу і Нареву. На здобутих західноукраїнських землях було створено Львівську, Волинську, Дрогобицьку, Рівненську, Станіславську й Тернопільську області. Одразу ж після окупації відбулася хвиля націоналізації промисловості, банків, транспорту, землі, примусова експропріація майна, репресії та масові депортації місцевого населення до Сибіру. Як відомо, вже в червні 1940 року сталінське керівництво в ультимативній формі висунуло перед Румунією вимогу передати СРСР Бессарабію (зайняту румунськими військами в 1918 року) з переважаючим молдавським, а також гагаузьким, болгарським, українським, єврейським населенням та населену переважно українцями Північну Буковину. Уряд Румунії був змушений прийняти ультиматум, і наприкінці червня 1940 року частини Червоної армії перетнули румунсько-радянський кордон, приєднуючи названі території до СРСР. Акерманський та більша частина Ізмаїльського й Хотинського повітів Бессарабії було включено до складу Одеської області Української РСР, а Північну Буковину реорганізовано в Чернівецьку область. Таким чином, внаслідок подій вересня 1939 – червня 1940 року територію Радянської України значно розширено в західному та південно-західному напрямках. Вона охопила майже всі, за винятком Закарпаття (переданого німцями Угорщині після ліквідації Чехословацької республіки), етнічні українські землі.
Ювілеї дня:
Цього дня народився Михайло Михайлович Коцюбинський (1864–1913), український письменник і громадський діяч. Автор повістей «Тіні забутих предків», «Fata Morgana», численних оповідань, публіцистики - він і сьогодні залишається одним із найоригінальніших українських прозаїків. Михайло Коцюбинський народився у Вінниці. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля. Освіту здобував у Барській початковій школі та Шаргородському духовному училищі. Друкуватися Коцюбинський почав у 1890 році. З 1898 року письменник жив у Чернігові. Разом з тим багато подорожував: був у Криму, Бессарабії, на Гуцульщині, об'їздив майже всю Європу. У 1911 року Михайлу Коцюбинському призначили стипендію, щоб він міг звільнитись зі служби. Проте стан здоров'я письменника погіршувався. Його мучили астма і туберкульоз. Навесні 1913 року його не стало. Поховали письменника на Болдиній горі в Чернігові
Роковини смерті:
77 років з дня смерті Панаса Карповича Саксаганського (справж. – Тобілевич; 1859-1940), українського актора і режисера, театрального діяча. Брат Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського та Марії Садовської. На сцені з 23 років. Грав у трупах Старицького та Кропивницького, утримував власні трупи (1890–1910), виступав в інших трупах і театральних товариствах: «Товаристві українських артистів під орудою Івана Мар’яненка», «Товаристві українських артистів за участю Заньковецької і Саксаганського». В 1918 році заснував у Києві Народний театр, на базі якого у 1922 було створено Український драматичний театр ім. М.К. Заньковецької (працював у ньому з перервами до 1932 року). Гастролював разом з Садовським у різних театрах (1926–1932). Саксаганський утвердив на українській сцені соціально-психологічну драму, запровадив план постановки вистави. Грав Возного у «Наталці Полтавці» Котляревського, Стецька, Шельменка («Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Квітки-Основ’яненка), Голохвостого «За двома зайцями» Старицького. Іван Мар’яненко у своїх спогадах про Панаса Саксаганського пише: «До характеристики Саксаганського хочеться додати, що він, як ніхто інший з українських акторів, дотримувався суворого режиму у житті. Перед важкою роллю, особливо драматичною, він часто не обідав, задовольняючись парою сирих яєць. Завжди робив голосові вправи. До речі, Панас Карпович мав прекрасний співочий голос – баритон широкого діапазону з просто-таки італійським бельканто. На вечірках, у вільний від вистав час, він завжди співав сольні та заспівував хорові пісні… Не можна не згадати Саксаганського як надзвичайного майстра гриму. Він завжди приходив за дві години до початку вистави і з винятковою любов’ю зовнішньо оформляв свої сценічні образи… В останні роки життя Панасові Карповичу паралізувало руку. Він одержував академічну пенсію, яка цілком його забезпечувала, але не міг жити без театру. Разом з Садовським він виступав на клубних сценах у своїх найкращих ролях, ще довгий час вражаючи і глядачів, і акторів своїм свіжим, дзвінким голосом».
