11 вересня “по-київськи”

11 вересня “по-київськи”

Огляд
1172
Ukrinform
Укрінформ демонструє, як відреагувало суспільство на надзвичайну ситуацію — задимлення в Київському метрополітені

Це трапилось вчора, в 16-ту річницю того, про що світ уже ніколи не забуде - терористичної атаки на хмарочоси-близнюки у Нью-Йорку. Всі пам’ятають, як у той трагічний день повелися пересічні нью-йоркці і спрацювали служби.

Надзвичайна ситуація в київському метрополітені, що сталася надвечір 11 вересня, слава Богу, і близько не нагадує тих подій, але вона спричинила в столиці справжнісінький хаос. На щастя, обійшлося і без постраждалих, і без серйозних пошкоджень тунелю та обладнання. Але моральні травми пасажири таки отримали. Деякі з них кілька годин провели в вагоні із зачиненими дверима між станціями. Якби ж це було не в годину-пік, і не теплого вересневого вечора після спекотного дня…

“Укрінформ” вже опублікував свідчення і запитання безпосереднього очевидця, але ми хочемо продовжити тему. Пропонуємо добірку з п’яти показових проблем-ситуацій, які добре ілюструють реакцію пересічних киян, тобто суспільства на вчорашній апокаліпсис в київському метрополітені, а також, власне, рятувальних та комунальних служб...

  1. Свідчення з першого вагону ТОГО поїзда

18.30: “Година-пік, повний вагон, їдемо. Раптом наш поїзд зупиняється між “Контрактовою” і “Тараса Шевченка”. Стоїмо хвилину, другу, п’яту. Світло гасне, залишаючи пасажирів в напівтемряві, пасажири сіють паніку. Раптово в вагон залітає машиніст і просить подати вогнегасник. Жінки вже не приховують істерики, люди починають дзвонити близьким і прощатися (жартую, звісно, вони подзвонили близьким і почали материтися). Потім машиніст просить притримати двері і гасить щось прямо під нами. Йде. Вертається і знову гасить. Говорить, що нічого страшного, пожежі немає, просто якийсь дим. Дим, до речі, вже наповнив наш вагон і стає важко дихати. Так минає ще кілька хвилин: машиніст бігав по вагону, диспечер щось кричав, люди істерили” - розповідає безпосередня очевидиця Карина Куцюруба.

Чому в такій ситуації не вирішили евакуювати пасажирів, які застрягли в інших поїздах, на станціях? Що ж має статися, щоб пасажирів евакуювали — сильна пожежа, чи вибух?

За офіційною інформацією ДСНС, рятувальники прибули на місце події о 19.04. А отримати доступ до тунелю змогли лише в 19.16. Тож від початку задимлення до приїзду відповідних служб пройшло 35 хвилин. А якби коротке замикання спричинило серйозну пожежу? Скільки б поїздів встигло згоріти за 35 хвилин? Скільки було б жертв?.. Хотілося хоча би по факту дізнатися про оцінку – і докладну, по пунктах, а не куцу, з кількох загальних речень - роботи своїх служб під час надзвичайної ситуації з боку КП “Київський метрополітен” та ДСНС.

Для інформації: Подільське районне управління ДСНС розташоване за адресою вул. Нижньоюрківська, 5. За допомогою Google можна вирахувати, що дістатись звідти до станції “Контрактова площа” можна за 10 хвилин, враховуючи затори. До станції «Тараса Шевченка» - ще ближче. За скільки ж можна дістатись на спецавтомобілях до місця НС? Виходить, що за 35 хвилин...

  1. Транспортна мережа Києва – повна ганьба

Офіційна сторінка у Facebook метрополітену вчора ввечері опублікувала лише 1 (одне!) повідомлення для пасажирів з порадою, як краще дістатись Оболоні, в той час, поки метро не працює. Воно було такого змісту: “Нагадуємо, що з наземного транспорту по ділянці метро, яка зараз не функціонує, курсують: автобуси №114, 502 та 72, трамваї №19, 12 та 11, тролейбус №24”.

За інформацією від КП “Київський метрополітен”, один вагон може вміщувати до 330 пасажирів. В одному поїзді - 6 вагонів, тобтоблизько 2000 пасажирів. В один автобус може влізти до 70 пасажирів, в маршрутку — ще менше. Поїзди курсують в годину пік щохвилини. Автобуси — раз на 10-15 хвилин.

Не дивно, що на офіційній сторінці КП “Київський метрополітен” в Facebook обурені пасажири почали буквально “завалювати” питаннями — коли ж метрополітен поновить роботу, яким чином нам тепер дістатись додому тощо. Яка була відповідь? Жодної…

  1. Система інформування пасажирів – повна ганьба

Тисячі людей, що “застрягли” на синій гілці, так і не отримали жодної необхідної інформації стосовно руху поїздів. Люди сідали в поїзд в сподіванні, що він їхатиме, натомість їм доводилось стояти в повному вагоні десятки хвилин.

Метрополітен спочатку організував рух від “Теремків” до “Майдану Незалежності” та від “Оболоні” до “Героїв Дніпра”. Згодом було оголошено про “човниковий” рух між “Майданом” та “Петрівкою”. Інформація про це була лише в працівників станції та на офіційних сторінках КП “Метрополітен” у Facebook. Але тим, кому вона була конче необхідна, - пасажирам, що перебували “в підземці”, про рух поїздів дізнатися було неможливо. Бо — гучномовці – старі і недієздатні. На офіційній сторінці КП “Київський метрополітен” у Facebook люди висловлювали обурення, що розібрати інформацію взагалі нереально..

Натомість пасажирів, які були безпосередньо в вагонах метро, що стояли посеред тунелю, годували обіцянками про те, що потяг рушить за кілька хвилин. Але за їх свідченням, чекати доводилось і до години.

  1. Нагорі: від мародерства – до самоорганізації

Поки в підземці тисячі людей сподівались на те, що рух найближчим часом відновлять, на горі ті, кому треба було їхати в напрямку масиву Оболонь, масово штурмували автобуси та інший наземний транспорт. Решта, розчарувавшись, рушила “на північ” пішки. За свідченнями очевидців, водії приватних автівок зрозуміли ситуацію і підвозили людей, а особливо тих, хто з дітьми і похилого віку і грошей не брали.

Служби таксі - «змародерствували», підняли свої тарифи приблизно в два-три рази. “Дивом вдалося викликати таксі, щоправда за потрійним тарифом” - розказує Людмила Деревецька. За інформацією інших киян, проїхатись від станції метро “Олімпійська” до “Героїв Дніпра” за допомогою популярного і «колись дешевого» сервісу Uber обійшлося б приблизно в 250 гривень. А приватні таксисти не цурались піднімати ціни і в 5, і в 6 разів. Мародери? Мародери!

Проте загалом самоорганізація нормальних людей в цей вечір заслуговувала на повагу. “Фейсбуком” в лічені хвилини після зупинки метро почали “гуляти” різні повідомлення на кшталт таких: “Якщо комусь треба з “Поштової” на Оболонь — пишіть в приватні, підвеземо”. Інший спосіб — організовували щось типу “Бла-бла-кару” на Оболонь — створювали публічні Google-документи, де водії могли знайти собі попутників.

  1. П’ять гривень – дрібниця, але принципи дорожчі

Мало хто із пасажирів столичної підземки, до речі, у вчорашній нештатній ситуації з метрополітеном зміг скористатися своїми законними правами споживачів. Виявляється, ненадану послугу метрополітен в подібному випадку може і повинен відшкодувати. Але про це, співробітники, звичайно, нікому не кажуть. Ось розповідь киянина Олександра Балашова, який зі скандалом отримав яку не яку, а все ж матеріальну компенсацію за заподіяні незручності під час транспортного переполоху.

«Я їхав зі Печерської десь о сьомій вечора. До станції Майдан Незалежності потяг фактично «доповзав», машиніст оголосив, що ми маємо звільнити вагони. Уявіть собі, година пік, на пероні купа люду, яка хоче зайти, а тут весь поїзд має вигрузитися. Усі пасажири якось випхалися, поїзд від’їхав назад у тунель. Стояти на переповненому пероні з ризиком опинитися на рейках від натиску натовпу – ще те задоволення. За 10 хвилин подали порожній потяг. В ньому ми повільно доїхали до наступної станції - Поштової площі. Там поїзд зупинився і стояв з відкритими дверима, дехто вийшов, інші чекали команди. Станція працювала тільки на вихід. Кожні 10 хв по гучномовцю казали: «Зберігайте спокій, за кілька хвилин поїзд буде відправлено». Таким чином нас протримали у вагоні більше години. За нами, до речі, потяг з пасажирами більше півгодини стояв у тунелі. Люди почали втрачати терпіння. Потім нам сказали: вагони пустять мінімум за годину. Звичайно, люди стали покидати станцію. Перший, хто мені потрапив під руку – це жіночка-контролер на турнікетах. Я звернувся до неї, як я можу отримати назад свої 5 грн за проїзд. Вона була вкрай здивована цим питанням і тим фактом, що я звернувся саме до неї. «А я тут до чого? Я тільки контролер». Тоді я пішов до касира. Вона якраз возилася з якимись папірцями. У нас з нею відбувався такий діалог:

-- Прошу повернути мені мої гроші за ненадану послугу.

-- Яку це ненадану? Ми не повертаємо гроші.

-- Чекайте, я заплатив за проїзд, але не зі своєї вини не зміг скористатися вашою транспортною послугою. Ви її не надали в повному обсязі, поверніть, будь-ласка, вартість поїздки.

-- Але ж ви не у нас на Поштовій сідали!

- Так, але я й не до вас на Поштову їхав.

Навколо нас стали гуртуватися зацікавлені пасажири. Коли поруч зібралося з півтора десятка розгніваних осіб, касир мовчки полізла в якісь свої закапелки і дістала звідти пачку тимчасових талонів, відразу стала заповнювати їх усім охочим.

Наступного ранку я без будь-яких перешкод скористався талоном на вході до метро на станції «Мінська». Дрібниця, але вже хоч трохи приємно…»

Реакція суспільства на цю надзвичайну ситуацію була цілком прогнозованою. Не для всіх, але для багатьох з нас, допомогти іншим в скрутній ситуації, принагідно згадавши “незлим тихим словом” винуватців і відстоявши свої права, - вважається ознакою хорошого тону. Про мародерів більше не будемо, щоб менше смерділо. А от київські комунальні підприємства не втомлюються наступати на ті самі граблі. Вони завжди розгублені, завжди не готові і завжди не можуть «опуститися» до такого, щоби вчасно і адекватно до ситуації поінформувати людей.

Микола Романюк, Оксана Поліщук, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-